Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Самсіна І.Л.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Міра-Електронікс» до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

ТОВ «Міра-Електронікс» звернулось із позовом до ДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 липня 2013 року №№ 0005702260, 0005712260. Позов мотивовано тим, що ТОВ «Міра-Електронікс» належним чином підтвердило реальність здійснених господарських операцій, тому доводи податкового органу про заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ) є безпідставними.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ДПІ в період з 28 травня по 1 червня 2013 року провела позапланову виїзну перевірку ТОВ «Міра-Електронікс» з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Асті Трейд» і приватним підприємством «Ново-Ком» за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

Результати перевірки відображено в акті від 7 червня 2013 року № 17/22-6/37859578 (далі - Акт), в якому ДПІ встановила порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4030/ed_2013_10_24/pravo1/T102755.html?pravo=1>, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4067/ed_2013_10_24/pravo1/T102755.html?pravo=1> (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК) та статті 203 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843241/ed_2013_10_12/pravo1/T030435.html?pravo=1>, пунктів 1, 2 статті 215 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843253/ed_2013_10_12/pravo1/T030435.html?pravo=1>, частини першої статті 228, 626, 629, 655, 656, 658, 662, 664 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), в результаті чого було занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 1 023 184 грн.

На підставі Акта відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 15 липня 2013 року № 0005702260, відповідно до якого податкове зобов'язання за основним платежем становить 1 023 184 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 475 645 грн; № 0005712260, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 77 151 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2015 року, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував зазначені податкові повідомлення-рішення.

Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК.

На обґрунтування заяви надано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 березня 2015 року у справі № 2а-5975/12/2670, яка, на думку ДПІ, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Водночас обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин, встановлених у справі, на рішення в якій посилається ДПІ, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2015 року.

В ухвалі від 5 березня 2015 року (справа № 2а-5975/12/2670) Вищий адміністративний суд України залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову ТОВ «Люксон Україна» про скасування податкових повідомлень-рішень виходячи з такого.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач провів документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Люксон Україна» при взаємовідносинах з ТОВ «Лайкс» за травень 2011 року, за результатами якої було складено акт від 28 грудня 2011 року № 755-23-2-34760353.

Під час перевірки було встановлено, що податковий кредит ТОВ «Люксон Україна» з ПДВ за травень 2011 року та валові витрати з податку на прибуток за ІІ-ІІІ квартали 2011 року було сформовано в тому числі на підставі первинних документів, виданих від імені ТОВ «Лайкс», яке має ознаки фіктивного підприємства.

В акті перевірки зазначено про відсутність у ТОВ «Лайкс» основних засобів, трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного і торговельного обладнання, сировини, матеріалів тощо для здійснення основного виду діяльності. В ході аналізу податкової звітності контрагента позивача було встановлено, що у контрагента немає жодної інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Загальна кількість працюючих у ТОВ «Лайкс» - 1 особа.

Крім того, згідно з поясненнями працюючого за документами на час здійснення господарських операцій з позивачем директора ТОВ «Лайкс» - ОСОБА_9 жодного відношення до ведення фінансово-господарської діяльності на ТОВ «Лайкс» він не має, жодних договорів не підписував, податкову звітність не підписував та не здавав, податкові накладні не виписував та не підписував, заяви щодо виготовлення печатки не подавав, свідоцтво платника не отримував, підприємство зареєстрував на прохання малознайомої особи за грошову винагороду, займатись веденням фінансово-господарської діяльності на меті не мав.

Таким чином, касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що податковий орган довів факт необґрунтованості отриманої платником податку податкової вигоди, зокрема, з тих підстав, що для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою, які не обумовлені розумними економічними та іншими причинами (метою ділового характеру). Разом з тим враховано, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Аналіз правозастосування у наведених рішеннях суду касаційної інстанції дозволяє дійти висновку, що йдеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, які регулюють порядок формування податкового кредиту, але різне вирішення справ зумовлене відмінними між собою фактичними обставинами, правильність встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції зазначених заявником норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Л. Самсін Судді: М.І. Гриців О.А. Коротких В.В. КривенкоВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко О.О. Терлецький