Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України (далі - ДСА), Міністерства фінансів України, територіального управління ДСА в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України (далі - ДКС) про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2008 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути заборгованість по заробітній платі та грошовому утриманню.

На обґрунтування позову зазначив, що своїми постановами від 30 червня 2005 року № 514 «Про оплату праці Голови та заступника Голови Верховного Суду України» (далі - постанова № 514) та 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» (далі - постанова № 865) Кабінет Міністрів України порушив положення статті 113 Конституції України, вимоги Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-XII) щодо одночасного визначення пропорцій в оплаті між суддями та Головою Верховного Суду України і його заступниками, що призвело до порушення прав і гарантій суддів та недоотримання ними з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року заробітної плати відповідно до вимог частини третьої статті 11, частини другої статті 44 Закону № 2862-XII та постанов № 514 та № 865.

Таким чином, у зв'язку з заниженням розміру його посадового окладу як судді апеляційного суду Хмельницької області за період з 1 січня 2005 року до 1 січня 2006 року він недоотримав заробітну плату та грошове утримання.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 15 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року, позов задовольнив частково: постановив стягнути з ДСА і зобов'язав ДКС провести видатки з державного бюджету, передбачені ДСА на користь ОСОБА_10 70 975 грн 75 коп. заборгованості по заробітній платі.

Вищий адміністративний суд України постановою від 20 жовтня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій скасував і ухвалив нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_10 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 20 жовтня 2015 року, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року залишити без змін.

На обґрунтування заяви додав копії рішень Вищого адміністративного суду України від 10 грудня 2014 року (справа № К-30479/10), 17 лютого 2015 року (справа № К/800/22244/13), 24 лютого 2015 року (справа № К/9991/11841/11), 4 березня 2015 року (справи №№ К/800/17562/14, К/9991/4092/11), 6 березня 2015 року (справа № К-35786/10), 13 березня 2015 року (справа № К/9991/52038/12), 17 березня 2015 року (справи №№ К/9991/47112/12, К/9991/28377/12), 2 квітня 2015 року (справа № К-35051/10) та 9 квітня 2015 року (справа № К/800/63900/14), які, на думку позивача, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не може взяти до уваги надані ОСОБА_10 на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 квітня 2015 року (№ К-35051/10), оскільки зазначене судове рішення ухвалене з процесуальних питань, та постанову цього суду від 10 грудня 2014 року (справа № К-30479/10), яка не містить іншого застосування норм матеріального права, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку, що права судді ОСОБА_10. на оплату праці протягом періоду з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року порушені не були.

Аналіз рішень Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2015 року (справа № К/9991/11841/11), 4 березня 2015 року (справа № К/9991/4092/11) та 9 квітня 2015 року (справа № К/800/63900/14) не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом норм матеріального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду цих справ, перевірка правильності встановлення яких не входить до компетенції Верховного Суду України.

У рішеннях Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2015 року (справа № К/800/22244/13), 4 березня 2015 року (справа № К/800/17562/14), 6 березня 2015 року (справа № К-35786/10), 13 березня 2015 року (справа № К/9991/52038/12), 17 березня 2015 року (справи №№ К/9991/47112/12, К/9991/28377/12), які надано заявником на підтвердження неоднакового правозастосування, суд касаційної інстанції, застосовуючи одні і ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах, дійшов протилежного висновку, а саме, що, надаючи постанові № 865 чинності з 1 січня 2006 року, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини другої статті 44 Закону № 2862-XII і не привів посадові оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України за період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року. Внаслідок цього оклади суддів за вказаний період не відповідали вимогам статті 44 Закону № 2862-XII.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 44 Закону № 2862-XII заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 % його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 % посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

Постановами від 30 червня 2005 року № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» (далі - постанова № 513) та № 514 з 1 червня 2005 року підвищено розміри посадових окладів, встановлено надбавки, доплати та порядок преміювання, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

Постановою № 865 Кабінет Міністрів України затвердив схеми посадових окладів, встановив надбавки, доплати та порядок преміювання інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції.

31 грудня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» (була чиною на час виникнення спірних відносин), якою, зокрема, пункт 5 був викладений у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 5 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».

Отже, Кабінет Міністрів України на період з 1 червня 2015 року по 1 січня 2006 року не привів посадові оклади суддів України у відповідність із вимогами статті 44 Закону № 2862-XII, а саме до встановленого цією нормою співвідношення з окладом Голови Верховного Суду України.

Таким чином, незважаючи на те, що розмір заробітної плати судді встановлений спеціальним законом - статтею 44 Закону № 2862-XII, а не статтею 8 Закону № 108/95-ВР, виплата заробітної плати судді підпорядкована нормам Закону № 108/95-ВР, зокрема статті 13, відповідно до якої оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом.

Оскільки в період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року жодних змін ні в об'ємі фінансування, ні у виплаті заробітної плати суддів України (крім посадових осіб, зазначених в постановах №№ 513, 514) законодавчі чи інші нормативні акти не передбачали, то правових підстав для виплати суддям різниці в заробітній платі не було.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко

Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких В.Л. Маринченко І.Л. Самсін М.І. Гриців О.В. Кривенда П.В. Панталієнко О.О. Терлецький