Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоПанталієнка П.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Червонограді Львівської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до Львівсько-Волинського воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону (далі - Загін) про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року управління ПФУ звернувся з позовом до Загону та просив стягнути з відповідача 417 819 грн 2 коп. виплачених сум пенсій, призначених відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та пункту другого 'Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1622/ed_2014_05_13/pravo1/T031058.html?pravo=1> (далі - Закон № 1058-ІV) на його користь.

На обґрунтування позовних вимог, пославшись пункти 6.1, 6.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 19 грудня 2003 року № 21-1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_08_04/pravo1/REG8663.html?pravo=1> (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663), вказав на те, що за позивачем числиться заборгованість з фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, йому направлялись відповідні розрахунки, проте станом на 28 вересня 2012 року сума боргу не сплачена.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 15 травня 2013 року позов задовольнив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 листопада

2014 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове - про відмову в позові.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 грудня 2014 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України

(далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою управління ПФУ на рішення суду апеляційної інстанції.

28 липня 2015 року управління ПФУ звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 2, 5 частини першої статті 237 КАС. У заяві управління ПФУ просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2014 року, а справу передати на розгляд до суду касаційної інстанції.

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 3 липня 2015 року (справа № 807/2928/14, К/800/29568), 20 липня 2015 року (справа № К/800/26484/15), 14 травня 2015 року (справа № К/9991/44643/12), 20 травня 2015 року (справа № К/9991/75833/11), 27 травня 2015 року (справа № К/9991/91294/11). Також додано копію постанови Верховного Суду України від 10 жовтня 2011 року (справа № 21-62а11).

Ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 та 20 липня 2015 року про відкриття касаційних проваджень не підтверджують наведені у заяві доводи.

У рішеннях від 14, 20, 27 травня 2015 року суд касаційної інстанції, зокрема, зазначив, що з набранням чинності Законом № 1058-IV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_03_02/pravo1/T031058.html?pravo=1> витрати на виплату та доставку пенсій, призначених на підставі пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_600502/ed_2015_03_02/pravo1/T178800.html?pravo=1> особам, які були зайняті на роботах за списком № 1, покриваються підприємствами та організаціями. Обов'язок підприємств та організацій відшкодовувати понесені ПФУ після 1 січня 2004 року витрати на виплату і доставку зазначених пенсій не пов'язаний із датою призначення такої пенсії чи часом набуття необхідного для цього пільгового стажу.

Винятком із цього правила є лише відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій особам, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, призначених з урахуванням вимог статті 14 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_101/ed_2015_03_02/pravo1/T178800.html?pravo=1>Закону № 1788-XII <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_101/ed_2015_03_02/pravo1/T178800.html?pravo=1>.

Натомість у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції фактично погодився із висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що законодавством не передбачено відшкодування підприємствами фактичних витрат на виплату та доставку пенсій особам, які безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин).

Верховний Суд України вже висловлював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постановах від 23 квітня 2013 року (справа № 21-113а15), 10 вересня 2013 року

(справа № 21-215а13), 30 червня 2015 року (справа № 21-171а15) міститься висновок про те, що витрати на виплату та доставку пенсій, призначених на підставі пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-XI особам, які були зайняті на роботах за списком № 1, покриваються підприємствами та організаціями.

У справі, яка розглядається, спір виник щодо стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених працівникам воєнізованого гірничорятувального загону відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII (за списком № 1), а відтак рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, та не відповідають висновку, викладеному у вказаних вище постановах Верховного Суду України, щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 237 цього Кодексу.

За правилом підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судові рішення та залишити в силі судове рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, а також те, що при вирішенні спору у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції, неправильно застосував норми матеріального права, про які йдеться у заяві, рішення цих судів підлягають скасуванню із залишенням у силі постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року, що була помилково скасована судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву управління Пенсійного фонду України в м. Червонограді Львівської області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада

2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2014 року скасувати, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня

2013 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий П.В. Панталієнко Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.В. Кривенко В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький