П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів:Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом кредитної спілки «Запоріжжя» до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до кредитної спілки «Запоріжжя» про визнання дій незаконними за заявою кредитної спілки «Запоріжжя» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2011 року кредитна спілка «Запоріжжя» (далі - КС «Запоріжжя») звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 27 серпня 2007 року між нею та ОСОБА_7 укладено договір кредитної лінії (далі - кредитний договір) та додаткові угоди до нього від 27, 31 серпня і 7 вересня 2007 року, на підставі яких остання отримала кредит у розмірі 20 тис. грн. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 27 серпня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 886 кв.м. Позивач зазначає, що позичальник не виконав зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку із чим утворилася заборгованість зі сплати кредиту та процентів за його користування.

Посилаючись на те, що на підставі статті 33 Закону України «Про іпотеку» банк має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, КС «Запоріжжя» просила задовольнити її позовні вимоги, звернути стягнення на предмет іпотеки ‒ будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 886 кв.м., та виселити відповідачку із зазначеного будинку.

ОСОБА_7 звернулася до КС «Запоріжжя» із зустрічним позовом про визнання дій незаконними, посилаючись на те, що КС «Запоріжжя» продовжує нараховувати проценти за користування кредитом після закінчення строку дії договорів, що, на її думку, є порушенням умов кредитного договору. Крім того, ОСОБА_7 зазначає, що умовами кредитного договору передбачено плату за користування кредитом у розмірі 0,1288 % від суми залишку за кожен день користування кредитом, а в разі зміни позичальником умов договору, в тому числі графіка погашення кредиту, плата за його користування становить 0,2576 % від суми залишку кредиту за кожен день дії змін умов зобов'язання. Проте між сторонами договору не укладалась додаткова угода про зміну його умов, тому нарахування КС «Запоріжжя» процентів за користування кредитом виходячи з процентної ставки 0,2576 % є неправомірним.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 квітня 2013 року позовні вимоги КС «Запоріжжя» задоволено: в рахунок погашення ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором, яка станом на 6 грудня 2012 року становить 82 тис. 363 грн 22 коп., з яких 19 тис. 345 грн 47 коп. - заборгованість зі сплати кредиту, 63 тис. 17 грн 75 коп. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 886 кв.м., шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час здійснення продажу майна; виселено ОСОБА_7 з будинку АДРЕСА_1 зі зняттям її з реєстраційного обліку. Вирішено питання розподілу судових витрат. Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 28 квітня 2014 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 квітня 2013 року в частині задоволення позову КС «Запоріжжя» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2014 року відмовлено КС «Запоріжжя» у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У квітні 2015 року до Верховного Суду України звернулася КС «Запоріжжя» із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме пунктів 5, 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини третьої статті 39 Закону України «Про іпотеку», унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

На підтвердження неоднаковості застосування норм матеріального права заявник надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року.

У зв'язку із цим КС «Запоріжжя» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2014 року і передати справу на розгляд до суду касаційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 27 серпня 2007 року між КС «Запоріжжя» та ОСОБА_7 укладено кредитний договір, за яким кредитор надав позичальнику 20 тис. грн зі строком повернення до 27 серпня 2010 року.

Пунктом 1.1 кредитного договору передбачено, що кредитор надає позичальникові кредит у сумі 20 тис. грн окремими виплатами, кожна з яких оформлюється додатковою угодою, а позичальник зобов'язується повернути його кредитору відповідно до умов, передбачених договором.

27 серпня 2007 року між КС «Запоріжжя» та ОСОБА_7 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 1, згідно з якою кредитор надав транш у розмірі 10 тис. грн.

31 серпня та 7 вересня 2007 року між сторонами укладено дві додаткові угоди до кредитного договору № 2 і № 3, згідно з якими кредитор надав два транша по 5 тис. грн.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором 27 серпня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_7 передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме будинок будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 886 кв.м.

У порушення вимог кредитного договору боржником не повернуто в повному обсязі кредитні кошти, у зв'язку із чим утворилася заборгованість зі сплати кредиту та процентів за його користування, яка після уточнення КС «Запоріжжя» позовних вимог складає 82 тис. 363 грн 22 коп., з яких заборгованість зі сплати кредиту - 19 тис. 345 грн 47 коп. та заборгованість зі сплати процентів за його користування ‒ 63 тис. 17 грн 75 коп.

Відмовляючи в задоволенні позову КС «Запоріжжя», суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що заборгованість за кредитом є неспівмірною із заставною вартістю предмета іпотеки, тому відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки й виселення боржника із займаного жилого приміщення.

КС «Запоріжжя» зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи з подібним предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цього судового рішення.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року, наданій заявником для порівняння, суд касаційної інстанції зазначив, що встановлення судом неспівмірності вартості предмета іпотеки із сумою боргу за кредитним договором не є самостійною підставою для відмови в позові, такою підставою згідно з частиною третьою статті 39 Закону України «Про іпотеку» є встановлення, що внаслідок порушення основного зобов'язання іпотекодержателю будуть завдані збитки.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється з урахуванням положень статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частин першої, другої статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Проте частиною третьою статті 39 цього Закону передбачено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Отже, законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як неспівмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання.

Зазначене положення може враховуватися лише в разі, якщо порушенням основного зобов'язання іпотекодержателю не завдано збитків.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що вартість предмета іпотеки складає 57 тис. 322 грн, його заставна вартість - 176 тис. 750 грн (пункти 1.3 і 1.4 договору іпотеки), а сума заборгованості - 82 тис. 363 грн 22 коп.

Установивши, що сума заборгованості за кредитом є неспівмірною із заставною вартістю предмета іпотеки, тобто вартість предмета іпотеки значно перевищує розмір заборгованості за кредитом, суд, на відміну від судового рішення, наданого для порівняння, не врахував, що це не вважається самостійною підставою для відмови в позові, у порушення частини третьої статті 39 Закону України «Про іпотеку» не встановив чи не завдає збитків іпотекодержателю порушення основного зобов'язання та чи не змінює обсяг його прав.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно із частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Пунктом 5.5.2 договору іпотеки передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або виконавчим написом нотаріуса, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою за рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, при цьому початкова ціна не може бути нижчою за 90 % вартості предмета іпотека.

Посилання суду першої інстанції в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки під час здійснення виконавчого провадження, суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку», оскільки виходячи зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо у розумінні норми статті 39 цього Закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки означає встановлення її в рішенні суду в грошовому вираженні, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

Разом з тим для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно встановити певні факти, без яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо. Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили ці обставини, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі.

Тому судові рішення у справі в частині позовних вимог КС «Запоріжжя» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення підлягають скасуванню, а справу в цій частині слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з пунктом 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

За таких обставин, керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву кредитної спілки «Запоріжжя» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2014 року, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 28 квітня 2014 року та рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 квітня 2013 року в частині позову кредитної спілки «Запоріжжя» до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко