ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 вересня 2014 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,суддів:Григор'євої Л.І.,Гуменюка В.І.,Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,Патрюка М.В.,Сеніна Ю.Л., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Андріївський", третя особа - відділ Державного агентства земельних ресурсів України у Хорольському районі Полтавської області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним за заявою сільськогосподарського виробничого кооперативу "Андріївський" про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2013 року ОСОБА_8 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 5 грудня 2008 року між ним і сільськогосподарським виробничим кооперативом "Андріївський" (далі - СВК "Андріївський" було укладено договір оренди, відповідно до умов якого він передав відповідачу для вирощування товарної сільськогосподарської продукції земельну ділянку площею 3,9 га, яка розташована на території Андріївської сільської ради Хорольського району Полтавської області й належить йому на праві власності. Цей договір був підписаний не ним, а іншою особою, а також в порушення вимог статті 15 Закону України "Про оренду землі" договір не містить кадастрового номеру об'єкта оренди, до нього не долучено план або схему земельної ділянки, її кадастровий план та акт визначення меж земельної ділянки в натурі.

У травні 2013 року ОСОБА_8 уточнив свої позовні вимоги, зазначивши, що спірний договір у порушення вимог статті 15 Закону України "Про оренду землі" не містить: умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки; інформацію про об'єкт оренди (місце розташування земельної ділянки); плану або схеми земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастрового плану земельної ділянки та акта визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Із цих підстав позивач просив суд визнати договір оренди земельної ділянки недійсним.

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 17 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2013 року, позов задоволено, постановлено визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3,9 га, яка розташована на території Андріївської сільської ради Хорольського району Полтавської області, укладений 5 грудня 2008 року між ОСОБА_8 та СВК "Андріївський".

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року касаційну скаргу відділу Державного агентства земельних ресурсів України у Хорольському районі Полтавської області відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві СВК "Андріївський" просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 15 Закону України "Про оренду землі".

На підтвердження своїх доводів СВК "Андріївський" наводить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Судами під час розгляду справи встановлено, що на підставі державного акта ОСОБА_8 на праві приватної власності належить земельна ділянка для сільськогосподарського використання площею 3,9 га, яка розташована на території Андріївської сільської ради Хорольського району Полтавської області.

5 грудня 2008 року між ОСОБА_8 і СВК "Андріївський" було укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки.

12 липня 2011 року договір оренди землі зареєстрований у відділі Державного агентства земельних ресурсів України у Хорольському районі Полтавської області.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про те, що укладений між сторонами договір оренди земельної ділянки на момент його реєстрації не містив усіх істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», зокрема, щодо передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, а це є підставою для визнання договору оренди землі недійсним.

Проте в наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими було задоволено позовні вимоги про визнання договору оренди землі недійсним, виходив із того, що таку істотну умову договору оренди землі, як умова передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, яка передбачена статтею 15 Закону України "Про оренду землі", необхідно розглядати з урахуванням положень пунктів 14, 15 розділу "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а тому відсутність у спірному договорі зазначеної істотної умови не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 15 Закону України "Про оренду землі", що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з абзацом дванадцятим частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент укладення договору) істотною умовою договору оренди землі є умова передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі" відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Разом із тим згідно з пунктом 14 розділу "Перехідні положення" ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент укладення договору) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про заставу" предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Згідно з підпунктом "б" пункту 15 розділу "Перехідні положення" ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент укладення договору) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність у договорі оренди землі, укладеному 5 грудня 2008 року, істотної умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним.

Крім того, судом залишено поза увагою вимоги статті 3 ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і не встановлено, чи дійсно були порушені права позивача при укладенні договору у зв'язку з відсутністю в ньому зазначеної умови.

Відповідно до вимог частини другої статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву сільськогосподарського виробничого кооперативу "Андріївський" задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: Л.І. Григор'єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк

Ю.Л. Сенін