Історія справи

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 826/8777/18

Провадження № 11-1420апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. C., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (далі - Товариство) до народного депутата України ОСОБА_3 про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії

за касаційною скаргою Товариства на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2018 року (суддя Арсірій Р. О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року (судді Кузьменко В. В., Василенко Я. М., Степанюк А. Г.),

УСТАНОВИЛА:

У червні 2018 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати незаконними дії народного депутата України ОСОБА_3 щодо втручання в господарську діяльність Товариства.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 11 червня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня2018 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою Товариства на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки таку заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

При ухваленні зазначених рішень суди виходили з того, що зі змісту адміністративного позову та заявлених позовних вимог встановлено, що вимогою позивача є визнання протиправними дій народного депутата України ОСОБА_3 щодо втручання в господарську діяльність Товариства. Оскільки народні депутати України не наділені владними управлінськими функціями, суди попередніх інстанцій вирішили, що зазначений спір як за суб'єктним складом, так і за предметним, має приватноправовий характер та не стосується захисту прав у сфері публічно-правових відносин.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, Товариствоподало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалені цими судами рішення щодо відмови у відкритті провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

На обґрунтування касаційної скарги Товариство, посилаючись на положення Закону України 17 листопада 1992 року № 2790-XII «Про статус народного депутата України» (далі - Закон № 2790-XII), вказує на публічний, владний управлінський характер спірних відносин у зв'язку зі зверненням народного депутата України щодо надання відомостей про господарську діяльність комбінату. Крім того, скаржник посилається на висновки Печерського районного суду міста Києва, наведені у справі № 757/37931/18-ц, в якій суд, відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом Товариства до народного депутата України про визнання дій незаконними, вказав на наявність саме адміністративного спору між сторонами у справі. Товариство вважає, що суд першої та апеляційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а його вирішення слід здійснювати в порядку цивільного судочинства.

У відзиві на касаційну скаргу народний депутат ОСОБА_3 зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції - без змін.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження у справі, копії касаційної скарги скерував учасникам справи з установленням строку для подання відзивів на неї, а ухвалою від 7 грудня 2018 року цей суд постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, оскільки в касаційній скарзі Товариство просить скасувати судові рішення у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина перша статті 4 КАС).

Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Як убачається з матеріалів справи, вимогою Товариства є визнання протиправними дій народного депутата України ОСОБА_3 щодо втручання в господарську діяльність Товариства.

Обсяг повноважень та правовий статус народних депутатів України визначаються Конституцією України та законами України № 2790-XII та від 4 квітня 1995 року № 116/95-ВР «Про комітети Верховної Ради України».

Системний аналіз зазначених законів свідчить про те, що народні депутати України не наділені владними управлінськими функціями, а тому не можуть бути відповідачами як суб'єкт владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління.

Відповідно до статті 1 Закону № 2790-XII народний депутат України є представником Українського народу у Верховній Раді України.

Народний депутат не має права мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі (частини перша статті 3 цього Закону).

Діяльність народного депутата України у Верховній Раді України визначена статтею 6 Закону № 2790-XII, а саме: народний депутат бере участь у засіданнях Верховної Ради України; бере участь у роботі депутатських фракцій (груп); бере участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій, утворених Верховною Радою України; виконує доручення Верховної Ради України та її органів; бере участь у роботі над законопроектами, іншими актами Верховної Ради України; бере участь у парламентських слуханнях; звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності у порядку, передбаченому цим Законом і законом про Регламент Верховної Ради України.

Тобто народний депутат України не є ані посадовою, ані службовою особою органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а є учасником законотворчої діяльності, не відноситься до суб'єктів владних повноважень і не наділений владними управлінськими функціями.

Зважаючи на викладене, відповідач у межах спірних правовідносин не здійснював владних управлінських функцій стосовно позивача, а відносини, що склалися між сторонами, не засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні, здійсненні управлінських чи контрольних функцій однією стороною стосовно іншої. Проте він може нести відповідальність як фізична особа та бути стороною у справі, яка підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства і що права позивача можуть бути захищені шляхом звернення до загального місцевого суду (до ОСОБА_3 як до фізичної особи, а не як до народного депутата), який розглядає справи, що виникають із цивільних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2018 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, ВеликаПалата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги Товариства.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська