П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 лютого 2018 року

м. Київ

Справа № 775/15/15-к

Провадження № 13-1зво18

ВеликаПалата Верховного Суду в складі:

головуючого (судді-доповідача) - Яновської О.Г.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю.

розглянула кримінальну справу за заявою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецька, громадянина України, який перебуває у Державній установі «Новгород-Сіверська установа виконання покарань № 31», засудженого за сукупністю злочинів, передбачених статтею 69, пунктами «а», «г», «з», «і» статті 93, частиною третьою статті 142, частиною другою статті 215-3 Кримінального кодексу України (далі - КК України) 1960 року, частиною першою статті 263, частиною другою статті 345 КК України 2001 року, про перегляд вироку Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2002 року й ухвали Верховного Суду України від 29 травня 2003 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом,

за участю секретаря судового засідання - Письменної Н.Д.,

учасників судового провадження:

прокурора Генеральної прокуратури України - Чупринської Є.М.,

захисника - адвоката БойковоїІ.А.,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6,

засудженого (у режимі відеоконференції) - ОСОБА_3, і

В С Т А Н О В И Л А:

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, та короткий зміст рішень судів

1. Вироком Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2002 року засуджено ОСОБА_3 за сукупністю вказаних вище злочинів і на підставі ст. 42 КК України 1960 року остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

2. Цим же вироком засуджено іншу особу, щодо якої питання про перегляд судових рішень не ставиться.

3. За вироком суду ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він у період з 1999 року до січня 2000 року за попередньою змовою групою осіб у складі банди з метою заволодіння майном потерпілих вчинив умисні вбивства двох і більше осіб на території м. Донецька за таких обставин.

4. На початку 1999 року ОСОБА_3 придбав вогнепальну зброю і бойові припаси та організував озброєну банду з метою розбійного нападу на окремих осіб, їх убивства й заволодіння майном, до складу якої увійшли інші особи. ОСОБА_3 разом з іншою особою 19 серпня 1999 року в м. Донецьку вбили ОСОБА_7, після чого заволоділи його майном на загальну суму 136 тис. 676 грн.

5. Крім того, 14 жовтня 1999 року ОСОБА_3 разом з іншими особами вбили в гаражному кооперативі «Стріла-2» у Куйбишевському районі м. Донецька ОСОБА_8, заволодівши його автомобілем та іншим майном.

6. 18 жовтня 1999 року ОСОБА_3 разом з іншими особами в м. Донецьку вбили спочатку подружжя ОСОБА_9, а потім синів ОСОБА_9 (1981 та 1988 рокународження), заволодівши чужим майном.

7. 31 січня 2000 року ОСОБА_3 й інша особа під час їх затримання умисно заподіяли працівникам правоохоронних органів ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_12 легкі тілесні ушкодження без короткочасного розладу здоров'я під час виконання ними своїх службових обов'язків.

8. Ухвалою Верховного Суду України від 29 травня 2003 року вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_3 залишено без змін.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

9. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «ОСОБА_3 проти України» (заява № 28825/02) від 10 липня 2014 року, яке набуло статусу остаточного 15 грудня 2014 року (далі - Рішення ЄСПЛ), констатовано порушення щодо ОСОБА_3 таких положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція): статті 3 Конвенції у зв'язку з тим, що заявник зазнав жорстокого поводження під час його перебування під вартою в міліції, а саме нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження; крім того, умови тримання заявника в СІЗО, зокрема, надмірна переповненість камери та відповідний негативний вплив на його самопочуття в поєднанні з тривалістю строку, впродовж якого він тримався під вартою в таких умовах, становили таке, що принижує гідність, поводження; пункту 3 статті 5 Конвенції у зв'язку з тим, що національний суд не вказав будь-яких причин продовження тримання заявника під вартою; статті 8 Конвенції у зв'язку з відсутністю вагомих підстав для перегляду відповідної кореспонденції, конфіденційності якої було важливо дотримуватися, та у зв'язку із застосуванням непропорційно суворого заходу дисциплінарного стягнення за порушення порядку надіслання кореспонденції ув'язненими.

10. ЄСПЛ не встановив порушення права заявника на захист, а саме положень пункту 1 і підпунктів «c» і «d» пункту 3 статті 6 Конвенції. Крім того, ЄСПЛ відхилив розгляд скарг заявника щодо порушень його прав, передбачених пунктами 1 і 3 статті 5, пунктами 1 і 2 статті 6, статями 10 і 13, оскільки вважав, що «вони не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї» (пункти 140, 141 Рішення ЄСПЛ).

11. ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити на користь ОСОБА_3 12 тис. євро на відшкодування моральної шкоди і 101 євро - компенсації судових та інших витрат.

Рух справи за заявою про перегляд судових рішень

12. 27 січня 2015 року ОСОБА_3, не погодившись із постановленими щодо нього судовими рішеннями, звернувся до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) із заявою про перегляд судових рішень щодо нього у зв'язку із встановленням рішенням ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 10 липня 2014 року, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

13. Ухвалою колегії суддів ВССУ від 03 березня 2015 року відповідно до вимог статті 400-18 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК України 1960 року), норми якої є застосовними відповідно до пункту 15 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК України), відкрито провадження у справі за заявою засудженого про перегляд судових рішень щодо нього.

14. Після відновлення матеріалів кримінального провадження, які були втрачені внаслідок захоплення незаконними збройними формуваннями приміщення Апеляційного суду Донецької області в м. Донецьку, з поважних підстав (клопотання сторін про відкладення розгляду, зміни складу суду на підставі задоволених відводів та самовідводів) розгляд заяви неодноразово відкладався.

15. На виконання пункту 6 параграфа 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) на підставі розпорядження в. о. керівника апарату ВССУ матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_3 передано 19 січня 2018 року до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду.

16. Відповідно до пункту 3 параграфа 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у справах з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні відповідної справи судом, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються за правилами перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами, що діють після набрання чинності цим Законом.

17. Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду 22 січня 2018 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду матеріали кримінальної справи за заявою ОСОБА_3

18. Пунктом 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги, заяви про перегляд судових рішень у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону № 2147-VIII.

19. Оскільки кримінальну справу щодо заявника розглянуто до набрання чинності КПК України за процедурою, передбаченою КПК України 1960 року, при здійсненні перегляду судових рішень за заявою ОСОБА_3 мають застосовуватись положення глави 32-1 КПК України 1960 року з урахуванням положень глави 34 КПК України.

20. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2018 року відкрито провадження в порядку виключного провадження за заявою ОСОБА_3 про перегляд вироку Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2002 року та ухвали Верховного Суду України від 29 травня 2003 року щодо нього з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

ІІ. ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявника

21. У своїй заяві з доповненнями ОСОБА_3 послався на висновки, викладені в рішенні ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 10 липня 2014 року. Крім того, заявник зазначив, що органи досудового розслідування чинили на нього тиск, застосовували недозволені методи слідства, його право на захист було порушено, оскільки до нього не було допущено захисника до першого допиту, окремих свідків захисту не було допитано, суд першої інстанції видалив його із залу судових засідань на весь час судового розгляду, а суд касаційної інстанції обмежив його право на виступ, а також, на думку ОСОБА_3, деякі докази були сфальсифіковані.

22. На цих підставах ОСОБА_3 просить скасувати вирок Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2002 року та ухвалу Верховного Суду України від 29 травня 2003 року, а кримінальну справу щодо нього закрити за відсутністю в його діях складу злочину.

23. Під час судового розгляду Великою Палатою Верховного Суду заявник зачитував текст його заяви з доповненнями, а також надавав пояснення щодо суті заявлених вимог і повторно оголосив свої вимоги. Зокрема, зауважив, що довічне ув'язнення не могло бути до нього застосованим, і що таке покарання суперечить рішенню ЄСПЛ у справі «Вінтер проти Сполученого Королівства».

24. Захисник ОСОБА_3, адвокат Бойкова І.А., підтримала вимоги, викладені в заяві про перегляд судових рішень та у доповненнях до цієї заяви. Просила скасувати судові рішення та повернути ОСОБА_3 у становище незасудженої особи, застосувавши до його ситуації принцип restitutio in integrum. Зауважила, що довічне ув'язнення є покаранням, яке суперечить ст. 3 Конвенції. Зазначила, що не лише скасування судових рішень є заходом з виконання рішень ЄСПЛ в Україні.

Узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження

25. Прокурор Чупринська Є.М.просила відмовити в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_3 і його захисника. Вважала, що за порушення Конвенції, визнані ЄСПЛ, заявнику була присуджена справедлива сатисфакція, а констатовані ЄСПЛ порушення не дають підстав для застосування інших заходів індивідуального характеру.

26. Представник потерпілих, адвокат ОСОБА_6, підтримав позицію прокурора.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА МОТИВИ, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД ПРИ УХВАЛЕННІ ПОСТАНОВИ

27. ВеликаПалата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, доводи заявника й інших учасників судового провадження і з дотриманням передбачених законодавством меж та підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами, а саме у зв'язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, дійшла наступних висновків.

Щодо застосування заходів, направлених на відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum)

28. Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції). Вказана гарантія реалізується шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ в національному праві, зокрема, з огляду на статтю 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-IV), згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

29. Крім того, відповідно до статті 2 Закону № 3477-IV та статті 46 Конвенції держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

30. Згідно зі статтею 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

31. Положеннями глави 3 Закону № 3477-IV передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру .

32. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими щодо виплати відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

33. Звертаючись із заявою про скасування судових рішень щодо себе та закриття кримінальної справи, ОСОБА_3 фактично порушує питання про забезпечення йому на підставі рішення ЄСПЛ права на такий захід індивідуального характеру як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

34. Згідно із частиною 3 статті 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

35. У Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація № R (2000) 2) Комітет Міністрів закликав Договірні Сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо:

i) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

ii) коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

36. Таким чином, для вирішення питань за зверненням заявника Великій Палаті Верховного Суду, насамперед, необхідно з'ясувати, чи можливе та доцільне застосування такого заходу індивідуального характеру як повторний розгляд справи, включаючи відновлення провадження у справі засудженого ОСОБА_3

37. З урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 заява ОСОБА_3 про скасування ухвалених щодо нього судових рішень і подальше повернення справи на повторний розгляд підлягає задоволенню, якщо буде встановлено, що а) повторний розгляд справи буде адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, якщо такі порушення є наслідком судових рішень, ухвалених на національному рівні; б) заявник і далі зазнає негативних наслідків від судових рішень, ухвалених на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; в) рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що оскаржені рішення національних судів суперечать Конвенції; г) в основі визнаного ЄСПЛ порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

38. ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне послідовно розглянути всі перелічені підстави для вирішення питання про призначення повторного розгляду справи за заявою ОСОБА_3

39. а) Повторний розгляд справи є адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ у тому випадку, якщо такі порушення є наслідком судових рішень, ухвалених на національному рівні.

40. Натомість у Рішенні ЄСПЛ визнано порушення статті 3, пункту 3 статті 5 і статті 8 Конвенції у зв'язку із тим, що:

- умови тримання заявника, зокрема надмірна переповненість камери і відповідний негативний вплив на його самопочуття у поєднанні з тривалістю строку, впродовж якого він тримався під вартою у таких умовах, становили поводження, що принижує гідність, і відповідно було порушення статті 3 Конвенції (§89 Рішення ЄСПЛ);

- Уряд не довів, що застосування до заявника сили було законним та абсолютно необхідним, а також, що тілесні ушкодження заявника не були наслідком жорстокого поводження під час його перебування під вартою у міліції, а тому було порушення статті 3 Конвенції (§71 Рішення ЄСПЛ);

- немає доказів того, що органи судової влади України ухвалювали рішення стосовно законності й обґрунтованості продовжуваного тримання заявника під вартою. Оскільки національний суд не вказав будь-яких причин для продовження тримання заявника під вартою, ЄСПЛ не може перевірити, чи було це тримання під вартою обґрунтованим, іншими словами, чи здійснювалось воно на доречних та достатніх підставах відповідно до пункту 3 статті 5 Конвенції. З огляду на вказане ЄСПЛ визнав порушення пункту 3 статті 5 Конвенції (§103, 105 Рішення ЄСПЛ);

- були відсутні вагомі підстави для перегляду відповідної кореспонденції заявника, конфіденційності якої було важливо дотримуватися. Перегляд кореспонденції заявника, скерованої до ЄСПЛ, був мотивований тим, що заявник міг перешкодити здійсненню правосуддя, і що третій учасник банди все ще перебував на волі. ЄСПЛ вважав, що ці обставини не можуть виправдати перегляд кореспонденції заявника до ЄСПЛ. Тому з огляду на принципи тлумачення статті 8 Конвенції, сформульовані ЄСПЛ у його практиці, цей суд встановив, що втручання у право заявника на повагу до його кореспонденції не було необхідним у демократичному суспільстві, а тому було порушення статті 8 Конвенції (§ 130, 131 Рішення ЄСПЛ);

- до ОСОБА_3 було застосовано непропорційно суворий захід - стягнення у вигляді десятиденного тримання у карцері за надсилання до вищестоящих органів державної пенітенціарної служби письмової скарги на умови тримання його під вартою в обхід існуючого в СІЗО порядку надсилання листів на порушення статті 13 Закону України «Про попереднє ув'язнення». Тому ЄСПЛ визнав, що було порушення статті 8 Конвенції (§132-139 Рішення ЄСПЛ).

41. Водночас, хоч заявник скаржився на порушення свого права на захист, зокрема на те, що за його клопотанням йому не було надано захисника і не викликано до суду певних свідків, ЄСПЛ не визнав жодного порушення Конвенції, яке було б пов'язане безпосередньо з проведеним судовим розглядом чи випливало б з ухвалених національними органами судових рішень.

42. Так, у §110 Рішення ЄСПЛ зазначено, що Суд «не переконаний доводами заявника і робить висновок, що той у своїй касаційній скарзі не вказав на відсутність доступу до захисника на початкових етапах слідства. Дійсно, у своїй касаційній скарзі заявник стверджував, що його право на захист було порушено, але касаційна скарга насправді стосувалась конкретних скарг, та не пов'язаних з цією скаргою, яку заявник вперше подав тільки до Суду. З цього випливає, що ця скарга має бути відхилена за пунктами 1 і 4 статті 35 Конвенції у зв'язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту».

43. Далі у § 117-122 Рішення ЄСПЛ Суд зазначив, що «апеляційний суд у змагальному провадженні, під час якого суд розглянув велику кількість доказів, визнав заявника винним.

Суд зауважує, що апеляційний суд обґрунтував обвинувальний вирок заявникові головним чином наданими під час попереднього слідства показаннями пана ОСОБА_13, який стверджував про вину заявника. Суд першої інстанції не знайшов будь-яких ознак того, що цей доказ отримано під примусом, та постановив, що він узгоджується з іншими доказами в матеріалах справи, зокрема, з актами судово-медичних експертиз щодо тілесних ушкоджень потерпілих та причин їх смерті.

З огляду на те, що під час очних ставок на стадії досудового слідства та судового розгляду стороні захисту було надано відповідну можливість ставити питання панові ОСОБА_13, Суд не може дійти висновку, що стосовно показань, наданих цією особою, права заявника на захист за статтею 6 Конвенції були недостатньою мірою дотримані або не були дотримані взагалі.

Суд також зазначає, що клопотання заявника щодо заслуховування показань свідка, який міг би підтвердити його алібі, було задоволено. Той факт, що суд першої інстанції у своєму вмотивованому рішенні вирішив не враховувати показання пана П. на тій підставі, що вони суперечили показанням заявника та іншим наявним доказам, не виявляє будь-яких ознак несправедливості.

Що стосується відмови Апеляційного суду Донецької області заслухати свідків стверджуваного жорстокого поводження із заявником, Суд вважає, що зазначене рішення не може вважатися необґрунтованим, зокрема, з огляду на той факт, що встановлення вини заявника не ґрунтувалось на його визнавальних показаннях, і, отже, у суду першої інстанції не було потреби оцінювати достовірність показань цих свідків.

Відтак, ця частина заяви є очевидно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35».

44. Крім того, ОСОБА_3 стверджував, що провадження у його справі було невиправдано тривалим, він не міг домогтися притягнення до відповідальності представників відповідних органів влади,що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції і внаслідок чого, на думку заявника, він зазнав незаконного кримінального переслідування та засудження.

45. Заявник посилався на пункт 2 статті 6 Конвенції, вважаючи, що факт трансляції його фото на телебаченні під час досудового слідства як особи, «яку розшукує міліція», суперечив презумпції невинуватості.

46. Однак ЄСПЛ і в цьому випадку вирішив, що вказані вище скарги заявника не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, і відхилив решту скарг у заяві відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції як явно необґрунтовані (див. §141, 142 Рішення ЄСПЛ).

47. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що повторний розгляд справи не може бути адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, оскільки такі порушення не є наслідком судових рішень, ухвалених на національному рівні і щодо скасування яких звернувся заявник.

48. б) Повторний розгляд справи є адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, у тому випадку, якщо заявник і далі зазнає негативних наслідків від судових рішень, ухвалених на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.

49. Рішенням ЄСПЛ визнано, що заявник зазнав порушення прав, передбачених статтею 3, пунктом 3 статті 5, статтею 8 Конвенції, однак порушень права заявника на справедливий суд (статті 6 Конвенції) з боку національних судів ЄСПЛ не встановлено.

50. Заявник не продовжує зазнавати негативних наслідків визнаних ЄСПЛ порушень його прав, адже ці порушення мали чітко визначені часові межі. Так, стверджуване жорстоке поводження із заявником відбувалося в січні - лютому 2000 року.

51. В умовах тримання під вартою, які, за оцінкою ЄСПЛ, становили таке, що принижує гідність, поводження, заявник перебував у період з лютого по квітень 2000 року.

52. Визнане ЄСПЛ порушення пункту 3 статті 5 Конвенції закінчилось 16 грудня 2002 року, адже перебіг строку, що має розглядатися за пунктом 3 статті 5 Конвенції, закінчується в момент ухвалення судом вироку.

53. Щодо порушення статті 8 Конвенції у вигляді втручання у листування заявника та застосування щодо нього непропорційно жорстокого дисциплінарного заходу 04 квітня 2002 року за порушення правил пересилання ув'язненими кореспонденції, то ці порушення так само відбувались до моменту звернення заявника до ЄСПЛ.

54. Отже, визнанні порушення прав заявника мали місце в минулому, а на період розгляду заяви ОСОБА_3 Великою Палатою Верховного Суду він не зазнає негативних наслідків порушень тих його прав, які були визнані ЄСПЛ.

55. З огляду на викладене повторний розгляд справи не може бути адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, оскільки: 1) заявник не продовжує зазнавати негативних наслідків від таких порушень, 2) заявнику була призначена справедлива сатисфакція за встановлені порушення його прав, 3) порушення його прав не були наслідком судових рішень, ухвалених на національному рівні.

56. в) Повторний розгляд справи є адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, в тому випадку, якщо рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що оскаржені рішення національних судів суперечать Конвенції.

57. Заявник стверджував, що кримінальне провадження у його справі було несправедливим, оскільки було порушено його право на захист, однак, як уже вказувалось, ЄСПЛ не визнав порушення права заявника на справедливий суд, зокрема і права на захист.

58. Всі визнані ЄСПЛ порушення прав заявника не пов'язані безпосередньо зі змістом судових рішень або з процедурою проведення судового розгляду у справі заявника в апеляційному суді та у Верховному Суді України.

59. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що повторний розгляд справи заявника не буде адекватним способом поновлення його прав, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, тому що рішення ЄСПЛ не спонукає до висновку, що оскаржені рішення національних судів суперечать Конвенції.

60. г) Повторний розгляд справи є адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, в тому випадку, якщо в основі визнаного ЄСПЛ порушення лежать суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

61. Рішенням ЄСПЛ були встановлені порушення низки конвенційних прав заявника. Значна частина визнаних ЄСПЛ порушень норм Конвенції пов'язана із системними процедурними помилками, якими характеризувалось кримінально-процесуальне законодавство періоду проведення досудового розслідування в справі ОСОБА_3

62. Так, порушення статті 3 Конвенції у вигляді жорстокого поводження працівників органів дізнання та досудового слідства і неналежних умов тримання ув'язненого під вартою були очевидно обумовлені відсутністю належних процесуальних заходів, які би запобігали порушенню прав затриманої особи. Незабезпечення ефективного розслідування фактів жорстокого поводження та неналежного реагування на скарги щодо умов тримання затриманих осіб спричинило суттєве порушення прав заявника, що було встановлено ЄСПЛ і вплинуло на визначення ЄСПЛ розміру справедливої сатисфакції за моральну шкоду, завдану ОСОБА_3

63. Відсутність нормативно визначеної процедури подовження строків тримання під вартою під час судового розгляду також було визнано ЄСПЛ порушенням пункту 3 статті 5 Конвенції.

ЄСПЛ вказав на те, що підстави, наведені Урядом у його зауваженнях, могли б виправдати продовжуване тримання заявника під вартою, проте в національному законодавстві України на момент здійснення судового розгляду не було норми, яка б визначала необхідність періодичного перегляду підстав та строків тримання осіб під вартою (§104 Рішення ЄСПЛ).

64. Щодо порушення статті 8 Конвенції ЄСПЛ визнав, що чинні на момент перебування ОСОБА_3 під вартою норми Закону України «Про попереднє ув'язнення» не повною мірою відповідали вимогам щодо якості національного закону в контексті забезпечення права особи на приватне життя в частині охорони таємниці листування.

65. В аспекті встановлених ЄСПЛ порушень прав заявника вже були реалізовані заходи загального характеру у вигляді запровадження нової нормативно-правової бази, яка здебільшого вирішує проблеми забезпечення прав ув'язнених осіб, запобігає фактам жорстокого поводження із затриманими, втручання в їх право на збереження таємниці листування, а також визначає чіткий порядок дотримання права на свободу й особисту недоторканість у частині встановлення порядку продовження строків тримання осіб під вартою.

Оскільки ЄСПЛ не визнав порушення права заявника на справедливий суд, повторний розгляд справи не може бути адекватним способом поновлення прав заявника. В основі визнаних ЄСПЛ порушень хоч і лежали процедурні помилки чи недоліки, однак вони не ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

66. Якщо повторний розгляд справи не може бути адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого ЄСПЛ відшкодування моральної шкоди; аналіз причин порушення Конвенції і пошук шляхів усунення цих порушень; вжиття зазначених у статті 13 Закону № 3477-ІV заходів загального характеру, які спрямовані на забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлено рішенням ЄСПЛ; забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі констатованих ЄСПЛ порушень; усунення підстав для надходження заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в ЄСПЛ. Виконання цих заходів покладається на компетентні державні органи.

67. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду констатує, що рішення ЄСПЛ не містить висновків про те, що встановлені стосовно заявника порушення Конвенції свідчать про те, що рішення національних судів у кримінальній справі щодо ОСОБА_3 суперечать Конвенції, або в основі визнаних ЄСПЛ порушень лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені ухваленими на національному рівні рішеннями, які й надалі зумовлюють негативні наслідки для заявника та не можуть бути усунуті в інший спосіб, ніж повторний розгляд справи.

68. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстави для застосування такого заходу індивідуального характеру як повторний розгляд справи засудженого ОСОБА_3, включаючи відновлення провадження у справі, відсутні.

Щодо повноважень суду при перегляді судових рішень за виключними обставинами

69. Обставиною, на яку заявник послався як на підставу для перегляду судових рішень щодо нього, є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, а саме рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України».

70. Встановлені ЄСПЛ порушення прав заявника не свідчать про те, що рішення національних судів у кримінальній справі щодо ОСОБА_3 суперечать Конвенції, як і про те, що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими судами в межах кримінальної справи.

71. Таким чином, заява ОСОБА_3 про перегляд судових рішень у зв'язку з встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом, не підлягає задоволенню тому, що ЄСПЛ не встановив порушень Україною міжнародних зобов'язань саме при вирішенні даної справи судом.

72. З огляду на викладене та на відсутність підстав для скасування судових рішень щодо заявника, Велика Палата Верховного Суду також не вбачає підстав і для задоволення заяви ОСОБА_3 в частині закриття кримінальної справи щодо нього у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.

73. Висловлені ОСОБА_3 незгода з фактичними обставинами справи, з доведеністю його винуватості у вчиненні злочинів, його сумніви щодо зібраних у справі доказів і висновків досудового слідства та суду, а також доводи заявника щодо незаконності призначення йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі та незаконності складу суду Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що не належать до визначеного законом предмета перегляду судових рішень ані згідно з главою 32-1 КПК 1960 року, ані відповідно до чинної на момент перегляду глави 34 КПК України, оскільки такі заяви не були предметом перегляду в Рішенні ЄСПЛ.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 400-21, 400-23, 400-24 КПК України 1960 року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

заяву ОСОБА_3 про перегляд вироку Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2002 року й ухвали Верховного Суду України від 29 травня 2003 року у зв'язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом, залишити без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий (суддя-доповідач) О.Г. Яновська Судді: Н.О. Антонюк Н.П. ЛященкоС.В. БакулінаО.Б. Прокопенко Д.А. ГудимаЛ.І. Рогач В.І. ДанішевськаО.С. Золотніков І.В. СаприкінаО.С. Ткачук О.Р. КібенкоЛ.М. Лобойко В.Ю. Уркевич