Історія справи

Постанова ВП ВС від 14.06.2018 року у справі №800/276/17
Постанова ВП ВС від 14.06.2018 року у справі №800/276/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 800/276/17

Провадження № 11-234сап18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Бондар О. А.,

представника Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) - Лиходій О.О.,

представників Вищої кваліфікаційної комісії суддів України(далі - ВККС) - Білопольської Н.А.,

розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2018 року (у складі колегії суддів Мороз Л. Л., Берназюка Я. О., Бучик А. Ю., Гімона М. М., Гриціва М. І.) в адміністративній справі № 800/276/17 за позовом ОСОБА_6 до ВРП, третя особа - ВККС, про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати:

- незаконним і скасувати рішення ВРП від 6 червня 2017 року № 1398/0/15-17 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_6 на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області (далі - Рішення ВРП);

- зобов'язати ВРП повторно розглянути рекомендацію ВККС від 26 грудня 2014 року № 293/бо-14 та матеріали про обрання ОСОБА_6 на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області безстроково з урахуванням висновків, викладених в судовому рішенні у цій справі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_6 зазначив, що рішенням ВККС від 26 грудня 2014 року № 293/бо-14 його було рекомендовано для обрання на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області безстроково. Проте на засіданні ВРП від 26 січня 2017 року доповідач Малашенкова Т. М. повідомила, що згідно з повідомленнями засобів масової інформації кандидат притягувався до кримінальної відповідальності, а на засіданні 6 червня 2017 року оголосила висновок із пропозицією про відмову у внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_6 на посаду судді у зв'язку з виявленням обставин, які свідчать про невідповідність кандидата критеріям доброчесності, професійної етики, тобто таких, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. Також повідомила, що на адресу ВРП надійшов лист Служби безпеки України, у якому зазначено, що, за наявною інформацією, 5 вересня 2012 року заступник Генерального прокурора України за матеріалами УБОЗ ГУ МВС України у Львівській області порушив кримінальну справу щодо ОСОБА_6 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 14, частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК), яку в подальшому 5 листопада 2012 року закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК; у редакції від 28 грудня 1960 року). Вказувала, що Прокуратура Львівської області надала засвідчені копії постанов про порушення кримінальної справи від 5 вересня 2012 року та про закриття кримінальної справи від 5 листопада 2012 року.

Позивач вказує, що він надав пояснення про те, що ні підозра, ні обвинувачення йому не пред'являлися, а справа була закрита за реабілітуючими обставинами, а тому в анкеті кандидата він не зазначав про те, що притягувався до кримінальної відповідальності. Звертає увагу, що 5 вересня 2012 року Вища рада юстиції (далі - ВРЮ; на сьогодні - ВРП) розглядала питання про його призначення на посаду заступника голови Мостиського районного суду Львівської області, і в цей же день Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу, що, на думку позивача, вчинено з метою очорнити його репутацію та не допустити призначення на адміністративну посаду. Зазначає, що скарга ОСОБА_7 є наклепом, оскільки останній був «ображеним» на суддів в цілому, бо за судовим рішенням йому було відмовлено у поновленні на роботі в органах внутрішніх справ.

Однак зазначені пояснення, позитивну характеристику з місця роботи, бездоганну працю у суді на різних посадах, незначну кількість скасованих судових рішень не було враховано ВРП при прийнятті оскаржуваного Рішення про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення позивача на посаду судді.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 29 січня 2018 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_6

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, перевіривши Рішення за встановленими статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) критеріями, дійшов висновку, що це рішення ґрунтується на законі, крім того, відсутні й обов'язкові підстави для його скасування.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про те, що підставою для прийняття спірного Рішення стали встановлені ВРП обставини допущення позивачем поведінки, яка у питаннях моралі, етики та доброчесності не узгоджується з його публічним зобов'язанням сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, а не обставини щодо притягнення чи непритягнення позивача до кримінальної відповідальності, як вказує ОСОБА_6

За таких обставин ВРП, оцінюючи зазначені в сукупності факти та обставини, дійшла правильного висновку щодо невідповідності ОСОБА_6 критерію доброчесності та професійної етики, а тому правомірно прийняла оскаржуване Рішення.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, порушує питання про скасування цього рішення та ухвалення нового - про задоволення позову.

Позивач вважає, що суд неправильно дослідив докази і не врахував повністю реабілітуючих, виправдувальних підстав закриття кримінальної справи; докази, на які послався суд, в частині обвинувачення його у вимаганні грошових коштів і невідповідності у зв'язку з цим критерію доброчесності та професійної етики є неналежними, недопустимими, недостовірними, недостатніми та не можуть братися до уваги.

ОСОБА_6 наголошує, що суд не врахував, що за відсутності обвинувального вироку суду та за наявності реабілітуючих, виправдувальних підстав закриття справи він вважається повністю невинуватим та виправданим.

Зазначає, що суд не дослідив докази, які вказують на те, що у 2014 році, коли він заповнював анкету кандидата на посаду судді, форма цієї анкети містила лише єдине запитання у пункту 3.1 «Чи притягувались Ви до кримінальної відповідальності?» з варіантами відповідями: «Так» чи «Ні», а пункт 3.1 в анкеті за 2015-2016 роки звучить по-іншому: «Вкажіть, чи порушувалися стосовно Вас кримінальна справа або/чи кримінальне провадження. Якщо так, то зазначте дату, зміст пред'явленого обвинувачення або/чи повідомлення про підозру (за якими статтями Кримінального кодексу України (чи законодавства іншої держави)) та результати його розгляду (орган, який прийняв відповідний процесуальний документ, дата його прийняття). Вкажіть, яким (якими) уповноваженим (уповноваженими) державним (державними) органом (органами) проводилося дізнання, досудове розслідування та чи був винесений вирок суду (якщо так, то зазначте яким судом і коли, зміст резолютивної частини вироку). Якщо вирок було оскаржено, зазначте результати такого оскарження». Таким чином, ОСОБА_6 стверджує, що він, заповнюючи анкету в 2014 році, дав правильну відповідь, оскільки щодо нього кримінальна справа була закрита.

Стверджує, що ВККС під час надання йому рекомендації про обрання на посаду судді безстроково робила запити та отримувала відповіді від належних розпорядників інформації, у тому числі і щодо притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, та врахувавши його особисті якості, рекомендувала його для обрання на посаду судді безстроково.

Зазначає, що склад ВРП, який ухвалював Рішення, не відповідає законному складу, який визначений Конституцією України.

Також вказує і на процедурні порушення ВРП щодо строків повідомлення позивача про засідання ВРП. Крім того, суд повідомив його про розгляд справи з порушенням закону, а згодом і розглянув справу за його відсутності.

ВРП у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

ВККС у своїх поясненнях зазначила, що за результатами перевірки звернень щодо професійної діяльності кандидати на посаду судді, які надійшли до ВККС, не було встановлено визначених законом обставин, що перешкоджали рекомендуванню позивача для обрання на посаду судді безстроковою. Обставини, зазначені ВРП щодо порушення стосовно ОСОБА_6 кримінальної справи, не були відомі ВККС та, відповідно, не були предметом розгляду при вирішенні питання про рекомендування позивача на посаду судді безстроково.

У судовому засіданні представники ВРП та ВККС підтримали відповідно відзив на апеляційну скаргу та пояснення, надали пояснення, аналогічні наведеним у процесуальних документах доводам.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та аргументи відзиву представників ВРП, врахувавши пояснення ВККС, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд першої інстанції під час розгляду справи встановив таке.

ОСОБА_6 Указом Президента України від 4 листопада 2009 року № 904/2009 призначений на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області строком на п'ять років. Строк повноважень судді закінчився 4 листопада 2014 року. 29 квітня 2014 року позивач подав до ВККС заяву про рекомендацію його для обрання на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області безстроково.

Рішенням ВККС від 26 грудня 2014 року № 293/бо-14 ОСОБА_6 рекомендований для обрання на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області безстроково. Рекомендація разом з матеріалами 31 жовтня 2016 року надійшли до ВРЮ, які були передані члену ВРП Малашенковій Т.М. для проведення перевірки.

ВРП під час попереднього розгляду матеріалів про обрання ОСОБА_6 на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області виявила обставини, які свідчать про невідповідність кандидата критерію доброчесності, професійної етики та є обставинами, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням вказаного судді на посаду, і такі відомості не були предметом розгляду ВККС, про що був складений відповідний висновок від 25 травня 2017 року.

Суд установив, що на адресу ВРП 13 лютого 2017 року надійшов лист Служби безпеки України, у якому зазначено, що під час оперативно-службової діяльності ГУ БКОЗ Служби безпеки України отримано інформацію, що суддя Мостиського районного суду Львівської області ОСОБА_6, будучи кандидатом на призначення суддею безстроково, з метою уникнення негативних для себе наслідків вказав недостовірні дані в анкеті, яку в подальшому подав у ВРП, а саме вказав, що стосовно нього не порушувались кримінальні справи. Проте, за наявною інформацією, 5 вересня 2012 року заступник Генерального прокурора України за матеріалами УБОЗ ГУ МВС України у Львівській області порушив кримінальну справу щодо ОСОБА_6 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 14, частиною третьою статті 368 КК, яку в подальшому - 5 листопада 2012 року закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК (у редакції від 28 грудня 1960 року).

На запит члена ВРП від 30 січня 2017 року від Прокуратури Львівської області надійшла відповідь, що 5 вересня 2012 року стосовно ОСОБА_6 заступник Генерального прокурора України порушив кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 14, частиною третьою статті 368 КК, разом із засвідченими копіями постанови про порушення кримінальної справи від 5 вересня 2012 року та постанови про закриття кримінальної справи від 5 листопада 2012 року.

ВРП в оскаржуваному Рішенні зазначила, що на засіданні ВРП ОСОБА_6 надавав пояснення, що згідно з чинним КПК притягнення до кримінальної відповідальності є стадією кримінального провадження, яка починається з моменту пред'явлення підозри, а за старим КПК це була стадія з моменту пред'явлення обвинувачення. Оскільки ні підозра, ні обвинувачення йому не пред'являлися, то він дав правдиву відповідь, що не притягувався до кримінальної відповідальності, а справа була закрита за реабілітуючими обставинами. Вказував, що 5 вересня 2012 року ВРЮ розглядала питання про призначення його на посаду заступника голови Мостиського районного суду Львівської області, в цей же день Генеральна прокуратура України відкрила проти нього кримінальну справу. На думку судді, все це робилось з метою очорнити його репутацію.

З Рішення ВРП убачається, що за результатами розгляду матеріалів про обрання ОСОБА_6 на посаду судді було встановлено, що приводом для порушення кримінальної справи стосовно позивача стали заява ОСОБА_7 про вимагання у нього суддею Мостиського районного суду Львівської області ОСОБА_6 грошових коштів у сумі 3000 доларів США за непризначення його підзахисному покарання, пов'язаного з позбавленням волі. Відповідно до постанови про закриття кримінальної справи від 5 листопада 2012 року підтверджено факт, що суддя ОСОБА_6 23 та 27 серпня 2012 року висловлював вимогу про передачу йому грошових коштів, однак 7 вересня 2012 року ОСОБА_6 добровільно відмовився від скоєння злочину. За результатами досудового слідства обвинувачення ОСОБА_6 не пред'являлось, та 5 листопада 2012 року ПрокуратураЛьвівської області кримінальну справу щодо нього за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 14, частиною третьою статті 368 КК закрила у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.

У рішенні зазначено, що вказані обставини стосовно висловлювання вимог про передачу грошових коштів і факт добровільної відмови від вчинення корисного, умисного злочину суддею є тими обставинами, які виключають відповідність кандидата критерію доброчесності та професійної етики і можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням вказаного судді на посаду.

З огляду на викладене ВРП дійшла висновку, що встановлені обставини, які негативно характеризують суддю ОСОБА_6., вказують на недотримання ним високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду, а отже, свідчать про невідповідність позивача критерію доброчесності та професійної етики, а тому відмовила у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_6 на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області.

Визначальним у вирішенні цього спору стало встановлення обставин щодо відповідності ОСОБА_6 критеріям доброчесності та професійної етики.

За змістом статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Для виконання покладених на неї законом завдань щодо формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів ВРП наділена повноваженнями вносити Президентові України подання про призначення судді на посаду (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 1798-VІІІ).

Відповідно до внесеної ВККС рекомендації ВРП на своєму засіданні розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду (частина вісімнадцята статті 79Закону № 1798-VІІІ).

За змістом частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон

№ 1402-VIII) тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП в передбаченому законом порядку, якщо: 1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС; 2) ВККС не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

Відповідно до частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав:

1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням;

2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, ВРП визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов'язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

Отже, зазначеною нормою Закону визначено виключний перелік підстав, за яких ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

Конституційний Суд України в Рішенні у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини четвертої статті 26, частини третьої статті 31, частини другої статті 39 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа про стаж для зайняття посади судді в апеляційних, вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України) від 5 квітня 2011 року № 3-рп/2011 наголосив, що професійні судді виконують конституційну функцію - здійснення правосуддя, чим обумовлений їх спеціальний правовий статус. При його визначенні законодавець повноважний установлювати спеціальні вимоги для зайняття таких посад (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини).

У Рішенні у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів», «;Про Вищу раду юстиції» (справа про повноваження державних органів у сфері судоустрою) від 21 червня 2011 року

№ 7-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що ВРЮ та ВККС є незалежними органами, відповідальними за формування належного суддівського корпусу держави. Разом з цим в основу їх діяльності покладено одну й ту саму вказану вище правову ідею щодо формування корпусу суддів на зазначених засадах та згідно з повноваженнями, викладеними в законі.

Професійна етика як категорія складається із загальних етичних принципів і правил поведінки, котрі пов'язуються з конкретною професією. У найзагальніших рисах ці принципи можна поділити на дві групи: за юридичною силою та за предметом правового регулювання. Так, у розрізі юридичної сили етичні принципи поділяються на правові та корпоративні. Перші закріплені в Конституції та законах України і визначають обов'язок неухильного дотримання етичних норм у сфері професійної діяльності судді. У свою чергу, друга група принципів міститься у сукупності правил поведінки - Кодексі суддівської етики, затвердженому ХІ З'їздом суддів 22 лютого 2013 року, який регламентує положення щодо заборони, процедури та ідеалів (стандартів) професійної діяльності.

Згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схваленими Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, чесність та непідкупність є необхідними умовами для належного виконання суддею своїх обов'язків. Суддя демонструє поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача. Спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів. Недостатньо просто чинити правосуддя, потрібно робити це відкрито для суспільства (третій показник).

Оскільки професійні та моральні якості суддів відображають рівень здійснення правосуддя в державі, посада судді вимагає як максимальної концентрації професійних знань, так і високого рівня моральних якостей особи, а встановлені обставини, що негативно характеризують суддю ОСОБА_6., вказують на невідповідність його критерію доброчесності та професійної етики, зокрема недотримання ним високих стандартів поведінки, що покликані зміцнити довіру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Як убачається з матеріалів справи, 6 червня 2017 року ВРП прийняла Рішення, оскільки виявила обставини, які свідчать про невідповідність кандидата критерію доброчесності, професійної етики та є обставинами, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням вказаного судді на посаду, і такі відомості не були предметом розгляду ВККС.

Отже, підставою для прийняття спірного Рішення стали встановлені ВРП обставини допущення позивачем поведінки, яка у питаннях моралі, етики та доброчесності не узгоджується з його публічним зобов'язанням сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, а не обставини щодо притягнення чи непритягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, як він зазначає.

З огляду на зазначене саме на ВРП покладено обов'язок щодо формування в Україні якісного суддівського корпусу з професійних кадрів високого рівня кваліфікації з урахуванням їхніх особистих та моральних якостей, необхідних для здійснення правосуддя. Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах доброго ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні свої обов'язків та здійснення правосуддя.

Кандидат на посаду судді претендує на одержання повноважень посадової особи, уповноваженої на виконання функцій держави, - здійснення правосуддя, тому при вирішенні питання про можливість рекомендування кандидата на посаду судді ВРП зобов'язана врахувати всі обставини, які перешкоджають кандидату на посаду судді зайняти таку посаду, в тому числі й ті, що негативно характеризують кандидата.

Не спростовують правильності таких висновків й іншівикладені в апеляційній скарзі доводи позивача.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що ВРП, оцінюючи зазначені в сукупності факти та обставини, дійшла правильного висновку, щодо невідповідності ОСОБА_6 критерію доброчесності та професійної етики, а тому правомірно прийняла оскаржуване Рішення.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_6 про невідповідність складу ВРП вимогам Конституції України при прийнятті оскаржуваного Рішення, то слід зазначити таке.

Частиною першої статті 26 Закону № 1798-VІІІ встановлено, що ВРП діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом.

За правилами статті 37 Закону № 1798-VІІІ рішення ВРП щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні ВРП. Засідання ВРП у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти членів ВРП. Рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів цього органу. Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів ВРП, вважається, що ВРП ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

Повноважність складу ВРП визначається не можливістю розглядати те чи інше питання і приймати відповідні рішення, а належною і повноважною кількістю членів ВРП, які беруть участь у засіданні Ради.

Стаття 18 Закону № 1798-VІІІ визначає повноважність ВРП. Так, ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п'ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи судді у відставці), та складання ними присяги.

Згідно з пунктом 5.1 глави 5 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент), формою роботи Ради є засідання у пленарному складі. Пунктом 5.8 цієї глави визначено, що засідання Ради у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому беруть участь не менше чотирнадцяти членів Ради.

Відповідно до пункту 9.2 глави 9 Регламенту рішення ухвалюється більшістю членів Ради, які беруть участь у засіданні Ради у пленарному складі чи її органу, якщо інше не визначено Законом.

30 вересня 2016 року набрали чинності зміни до Конституції України, внесені Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», а тому рішенням ВРЮ від 12 січня 2017 року № 11/0/15-17 реорганізовано ВРЮ шляхом перетворення у ВРП, а члени ВРЮ набули статусу членів ВРП.

Як установив суд та вбачається з матеріалів справи, на засіданні ВРП 6 червня 2017 року були присутніми 17 її членів, 12 з яких проголосували проти внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_6 на посаду судді Мостиського районного суду Львівської області, а 5 - за внесення такого подання.

Таким чином, оскаржуване Рішення ВРП прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні.

Не зайшли свого підтвердження й посилання ОСОБА_6 на процедурні порушення ВРП щодо строків повідомлення позивача про засідання ВРП, а також про розгляд справи судом за його відсутності.

Так, ВРП листом від 26 травня 2017 року за вих. № 7352/0/9-17 направила запрошення ОСОБА_6 на засідання ВРП із роз'ясненням, що у разі неможливості з'явитися на засідання прохання письмово повідомити Раду про причину неявки.

Стосовно розгляду справи у суді за відсутності позивача слід зазначити таке. У судове засідання 29 січня 2018 року позивач не з'явився. Секретарем судового засідання оголошено, що позивач про час, місце та дату розгляду справи повідомлений належним чином. Головуючим суддею оголошено, що позивач подав до суду клопотання про відкладення судового засідання з підстав відсутності достатньої кількості часу у відповідача та третьої особи для подання заперечень на його відповідь на відзив відповідача.

Відповідно до вимог пункту 2 частини другої статті 205 КАС суд відкладає розгляд справи, зокрема, з підстави першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнані поважними.

Зважаючи, що явка позивача не була визнана обов'язковою, а вказані підстави суд не визнав поважними, оскільки подавати заперечення на відповідь на відзив це право, а не обов'язок відповідачів, суд, заслухавши думку сторін, у відповідності з вимогами процесуального закону вирішив розглядати справу за відсутності позивача.

Ураховуючи наведене, висновки суду першої інстанції про законність і обґрунтованість оскаржуваного ОСОБА_6 Рішення ВРП ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального й процесуального права.

Викладені в апеляційній скарзі міркування і твердження позивача не спростовують правильності таких висновків та не дають підстав для висновку про допущення судом першої інстанції порушень норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, викладені в ньому висновки відповідають повно і всебічно встановленим у справі обставинам, тому відповідно до частини першої статті 316 КАС апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 242, 266, 292, 308, 310, 312, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанову складено 25 червня 2018 року.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко