Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 990/382/25

провадження № 11-339заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Стрелець Т. Г.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Дашутіна І. В., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю.,Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ткача І. В.,Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Купець Юлія Ярославівна, на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 серпня 2025 року (судді Рибачук А. І., Берназюк Я. О., Стеценко С. Г., Кравчук В. М., Стародуб О. П.) у справі № 990/382/25 за його позовом до Президента України про визнання протиправним та скасування указу в частині,

У С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст позовних вимог

1. 07 серпня 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє адвокат Купець Юлія Ярославівна (далі - адвокат, представниця позивача), звернувся доКасаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції (далі - Касаційний адміністративний суд) з позовною заявою до Президента України (далі також - відповідач), у якій просив:

- визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 23 грудня 2023 року № 851/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 грудня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині пункту 8 додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 грудня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», що стосується його.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуваним Указом Президент України увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБОУ) від 23 грудня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким відповідно до статті 5 Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VII) РНБОУ вирішила: 1) підтримати внесені Службою безпеки України (далі - СБУ) пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій); 2) застосувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), зокрема, до: фізичних осіб згідно з додатком 1 до цього рішення.

Так, відповідно до пункту 8 зазначеного вище додатка 1 до ОСОБА_1 застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

З метою встановлення правових підстав застосування таких обмежувальних заходів (санкцій) представником позивача було подано запит до РНБОУ щодо отримання копії внесеного на її розгляд документа, а саме пропозицій СБУ щодо застосування санкцій.

У листі від 12 січня 2024 року № 127/23-01/2-24 апарат РНБОУ повідомив, що пропозиції щодо застосування санкцій до позивача були внесені в установленому порядку СБУ листом від 07 грудня 2023 року за № 4/1666дск, який містить інформацію з обмеженим доступом та має гриф «Для службового користування», а також містить позначку «Копіюванню не підлягає». За вказаних обставин апарат РНБОУ не надав позивачу копій відповідних документів.

У свою чергу на запит адвоката позивача від 28 грудня 2023 року № 28/12/23-3 СБУ в листі від 05 січня 2024 року № 5/7/5/1-К-4/7 повідомила його, що не може надати інформацію та копії документів, що стали підставою для внесення пропозицій до РНБОУ про застосування відносно ОСОБА_1 санкцій, оскільки ця інформація з обмеженим доступом.

У зв`язку із цим позивачу й досі невідомі правові підстави застосування відносно нього спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

ОСОБА_1 вважає Указ № 851/2023 в частині застосування до нього санкції протиправним та нечинним, оскільки він прийнятий за відсутності належних, достовірних та достатніх доказів вчинення ним дій, що можуть бути підставою для їх застосування за частиною першою статті 3 Закону № 1644-VII.

3. Також до позовної заяви додано клопотання про поновлення процесуального строку на звернення до суду з цим позовом, яке обґрунтоване тим, що ні Офіс Президента України, ні РНБОУ не повідомляли ОСОБА_1 про застосування відносно нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). Водночас жодним нормативним актом не передбачено обов`язку громадянина України із будь-якою періодичністю контролювати, чи не накладено на нього персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкцій).

Введені ж оскаржуваним Указом Президента України санкції застосовані до позивача строком на 5 років, а тому можливість оскаржити такий Указ протягом шестимісячного строку є невиправданою та непропорційною до часу дії санкції.

Позивач наполягав на тому, що встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення слід застосовувати з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму. З огляду на виняткову важливість цієї справи для позивача строк звернення до суду має бути поновлений.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

4. Касаційний адміністративний суд в ухвалі від 15 серпня 2025 року встановив, що позивач звернувся до суду з цим позовом з пропуском шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Наведені ж позивачем причини пропуску такого строку є неповажними.

Таких висновків суд першої інстанції дійшов з огляду на те, що оскаржуваний Указ був опублікований 26 грудня 2023 року в газеті «Урядовий кур`єр» № 258. Отже, про його існування позивач мав можливість дізнатись з цієї дати, а саме з моменту його офіційного оприлюднення.

У зв`язку із цим Касаційний адміністративний суд своєю ухвалою від 15 серпня 2025 року, залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху та запропонував йому у десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали усунути вказаний судом недолік шляхом надання до суду заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку звернення до суду.

5. 22 серпня 2025 року представниця позивача Купець Ю. Я. направила до Касаційного адміністративного суду заяву про усунення недоліків з проханням поновити пропущений строк на звернення до суду та відкрити провадження у справі.

Заява обґрунтована тим, що доводи суду, викладені в ухвалі від 15 серпня 2025 року про те, що оприлюднення відповідного Указу № 851/2023 може вважатись підставою для презумпції обізнаності особи про порушення її прав з дати такої публікації, є неспроможними.

Позивач не міг допустити думки, що держава запровадить санкції проти свого громадянина, який не вчиняє жодних дій, які можуть бути підставою для цього.

Зазначено на необхідності врахування релевантної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при вирішенні питання про поновлення строку звернення до суду.

Так, у заяві представниця позивача, зокрема, вказує на висновок ЄСПЛ у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, відповідно до якого, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

У контексті цього висновку ЄСПЛ представниця позивача вважає, що ОСОБА_1 об`єктивно не міг знати про застосовані відносно нього санкції, а тому повернення позовної заяви лише з підстав недотримання строку звернення до суду буде проявом надмірного формалізму та обмеженням доступу до суду.

Крім того, у заяві зазначено, що оскаржуваний Указ продовжує порушувати права позивача, а тому строк на звернення до суду з цим позовом слід поновити.

6. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 27 серпня 2025 року позовну заяву у цій справі повернув позивачу на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС України.

7. Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що у заяві про усунення недоліків від 22 серпня 2025 року не наведено інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду та не надано доказів поважності причин пропуску такого строку, у зв`язку із чим вимоги ухвали Касаційного адміністративного від 15 серпня 2024 року не виконані, а тому позовна заява підлягає поверненню.

Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі

8. ОСОБА_1 не погодився з правомірністю ухвали Касаційного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року.

10 вересня 2025 року його представниця направила до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) апеляційну скаргу з вимогами про скасування вказаної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

9. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, постановляючи оскаржувану ухвалу, Касаційний адміністративний суд порушив норми процесуального права.

Так, представниця позивача наполягає на помилковості висновку суду першої інстанції про те, що позивач не був позбавлений можливості ознайомитися зі змістом зазначеного Указу № 851/2023 з дня його офіційної публікації.

Зауважує, що неможливо вживати заходи для отримання інформації про те, чи накладено на особу будь-які персональні санкції, якщо ця особа і припустити не може, що відносно неї можуть застосувати такі обмеження на державному рівні.

Вважає, що суд першої інстанції застосував надмірний формалізм при вирішенні питання про визнання строків пропуску позовної давності поважними. Не врахував, що накладення санкцій понадміру впливає на забезпечення базових потреб для існування людини, що забезпечені Конституцією України та загальновизнаними правами людини. Позивач систематично стикається з порушенням його прав і свобод.

Рух апеляційної скарги

10. Велика Палата ухвалою від 08 жовтня 2025 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року, а ухвалою від 23 жовтня 2025 року призначила справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) на 13 листопада 2025 року.

Позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивача

11. 03 листопада 2025 року до Великої Палати надійшов відзив представника Президента України на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він заперечує проти її задоволення. Доводи ж відзиву зводяться до підтримки висновків суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Великої Палати щодо їх застосування при вирішенні спору в цій справі

12. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, строк, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

13. Частина перша статті 123 КАС України визначає, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

14. Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та підтверджені належними і допустимими доказами.

Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, то такий строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Велика Палата зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінює суд стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Зазначений висновок узгоджується з висновком Великої Палати, викладеним у постановах від 01 лютого 2024 року у справі № 990/270/23, від 14 листопада 2024 року у справі № 990/240/24 та інших.

15. За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.

У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) ЄСПЛ вказав: «Правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».

У пункті 23 рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» (заява № 72286/01) ЄСПЛ зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) ЄСПЛ зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Таким чином, за практикою ЄСПЛ національні суди мають обґрунтовувати причини поновлення пропущеного строку, в той же час, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Крім того, якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

16. Cуд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, визнав їх неповажними та повернув ОСОБА_1 його позовну заяву.

Велика Палата погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду встановлено, що Указом № 851/2023 введено в дію рішення РНБОУ від 23 грудня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Відповідно до пункту 8 додатка 1 до зазначеного рішення РНБОУ до ОСОБА_1 застосовано санкції.

За нормою пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Зміст оскаржуваного Указу № 851/2023 з урахуванням рішення РНБОУ від 23 грудня 2023 року в частині застосування санкцій до позивача дає зрозуміти, що він не містить загальнообов`язкових правил поведінки, передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних осіб, зокрема ОСОБА_1 ; адресований йому; не регулює певного виду суспільних відносин; спрямований на припинення конкретних правовідносин, а тому є актом індивідуальної дії.

Таким чином, з огляду на правову природу Указу Президента України № 851/2023 до спірних правовідносин підлягає застосуванню установлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

17. Відповідно до пункту 3 цього Указу він набирає чинності з дня його опублікування.

Касаційний адміністративний суд встановив, що Указ № 851/2023 опубліковано у щоденному виданні центральних органів виконавчої влади України - газеті «Урядовий кур`єр» від 26 грудня 2023 року № 258.

Отже, перебіг строку на звернення до суду для його оскарження розпочинається з наступного дня після його опублікування, а саме 27 грудня 2023 року. Відповідно останнім днем на його оскарження було 27 червня 2024 року.

Натомість позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду з позовом щодо оскарження Указу № 851/2023 лише 07 серпня 2025 року, тобто з пропуском установленого строку більш ніж на один рік.

Зазначаючи про поважність причин пропуску строку на звернення до суду, представниця позивача як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді зазначала, що оприлюднення Указу Президента України не може вважатись підставою для презумпції обізнаності позивача про порушення його прав.

18. З цього приводу Велика Палата вважає за необхідне зазначити, що з метою впорядкування офіційного оприлюднення нормативно-правових актів, що їх приймає, зокрема, Президент України, забезпечення регулювання суспільних правовідносин на основі чинних актів, запобігання перекрученням їх змісту, визначення порядку набрання ними чинності, відповідно до статті 57, частин другої та п`ятої статті 94, частини другої статті 102 Конституції України, Указом Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» (далі - Указ № 503/97) установлено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Указом № 503/97 також визначено, що офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України»; газета «Урядовий кур`єр» (частина друга статті 1 Указу).

Частиною четвертою статті 1 Указу № 503/97 встановлено, що офіційним друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України».

Чинним законодавством не передбачено обов`язку Президента України іншим чином, аніж шляхом офіційного оприлюднення указів, у тому числі тих, які є актами індивідуальної дії, доводити до відома осіб, яких ці акти стосуються, про їх існування. Це стосується й указів Президента України про застосування санкцій.

Оприлюднення указів Президента України державною мовою в офіційних друкованих виданнях вважається належним способом доведення їх до відома. Незнання цього не звільняє від юридичних наслідків, які спричиняє Указ, зокрема, при зверненні до суду з пропуском визначеного для цього строку.

Відтак опублікування Указу № 851/2023, тобто його оприлюднення, презюмує, що його зміст доведено до всіх зацікавлених осіб.

Таку правову позицію Велика Палата неодноразово висловлювала в судових рішеннях, зокрема в постановах від 14 листопада 2024 року в справі № 990/241/24 та в справі № 990/236/24, від 24 жовтня 2024 року в справі № 990/277/24.

За такого правового регулювання правовідносин, пов`язаних з порядком опублікування, зокрема, указів Президента України та набрання ними законної сили, Велика Палата вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо помилкового висновку Касаційного адміністративного суду стосовно моменту, з якого позивач мав можливість дізнатись про порушення його прав спірним Указом.

19. Разом з цим Велика Палата звертає увагу, що до позовної заяви додані листи - відповіді Головного управління контррозвідувального забезпечення об`єктів критичної інфраструктури та протидії фінансуванню тероризму Департаменту захисту національної державності СБУ від 05 січня 2024 року № 5/7/5/1-К-4/7 на адвокатський запит Купця О. І. від 28 грудня 2023 року № 28/12/23-3 та РНБОУ від 12 січня 2024 року на запит цього ж адвоката від 10 січня 2024 року № 10/01/24-1.

Згідно зі змістом зазначених листів адвокатські запити зроблені в межах надання правової допомоги ОСОБА_1 та стосувались отримання інформації, а також копій документів, що стали підставою для внесення СБУ пропозиції РНБОУ щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів до ОСОБА_1 .

У відповідях на вказані адвокатські запити було повідомлено, що пропозиції щодо застосування санкцій до позивача були внесені в установленому порядку СБУ листом від 07 грудня 2023 року № 4/1666дск, який містить інформацію з обмеженим доступом, має гриф «Для службового користування» та на якому поставлено позначку «Копіюванню не підлягає». Зазначені обставини стали підставою для відмови у задоволенні вимог запитів.

Таким чином, оскільки адвокатський запит до СБУ датований 28 грудня 2023 року, можна дійти висновку, що станом на дату його направлення позивачу було відомо про застосовані до нього санкції.

Наведене вище ще раз підтверджує правомірність висновку суду першої інстанції про неповажність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

20. Крім того, Велика Палата зазначає, що незнання правових підстав застосування санкцій не є об`єктивною перешкодою для реалізації права на судовий захист, оскільки процесуальний закон передбачає механізми з`ясування обставин справи, зокрема, пов`язаних з підставами прийняття рішень суб`єктом владних повноважень.

Стаття 80 КАС України передбачає, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Зазначене стосується також і документів, які стали підставою для прийняття відповідного рішення.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата вважає, що скаржник у заяві про усунення недоліків, а також в апеляційній скарзі не зазначив об`єктивно поважних (непереборних) причин, які б унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.

Пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не може вважатись поважною причиною.

Аналогічні висновки щодо порядку обчислення строків звернення до суду у справах з подібними правовідносинами, а також стосовно оцінки поважності причин їх пропуску викладені, зокрема, в постановах Великої Палати від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22, від 14 листопада 2024 року у справі № 990/241/24 та від 11 вересня 2025 року у справі № 990/186/25.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

21. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви ОСОБА_1 , правильно застосував норми процесуального права про повернення позовної заяви через пропуск строку звернення до суду без наведення поважних причин такого, апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року - без змін.

Керуючись статтями 243 266 315 316 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 серпня 2025 року у справі № 990/382/25 залишити - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка Т. Г. Стрелець

Судді О. О. Банасько М. В. Мазур

О. В. Білоконь С. Ю. Мартєв

О. Л. Булейко К. М. Пільков

І. А. Воробйова С. О. Погрібний

І. В. Дашутін Н. С. Стефанів

А. А. Ємець І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук

В. В. Король В. Ю. Уркевич

О. В. Кривенда Н. В. Шевцова