Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 817/3395/15

Провадження № 11-1346апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Рівненської міської ради (далі - Міськрада) до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції Рівненської області ДанилевичІрини Євгеніївни (далі - державний реєстратор), третя особа - ОСОБА_4, про скасування рішення про державну реєстрацію

за касаційною скаргою Міськради на ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року (суддя Сало А. Б.) та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року (судді Капустинський М. М., Мацький Є. М., Шидловський В. Б.),

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року Міськрада звернулася до суду з позовом до державного реєстратора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 9 листопада 2015 року державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 25956542, яким за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,09 га з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Позивач зазначив, що державна реєстрація права приватної власності на спірну земельну ділянку здійснена з порушенням норм чинного законодавства, оскільки проводилася на підставі сфальсифікованого рішення Міськради. Не погодившись із таким рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Суди встановили такі фактичні обставини справи.

ОСОБА_4 подав державному реєстратору заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 14132666 з метою державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,0914 га з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. До заяви долучено копію рішення Міськради від 6 жовтня 2015 року № 5915 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу безоплатно у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1» (далі - рішення Міськради № 5915), витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30 вересня 2015 року НВ № 5601702712015, копію паспорта громадянина України, копію ідентифікаційного номера, квитанції про сплату державного мита та надання інформації.

Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 9 листопада 2015 року відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,0914 га з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, немає (т. 1 а.с. 40).

Розглянувши заяву ОСОБА_4 про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку та документи, подані для державної реєстрації, 9 листопада 2015 року державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 25956542 та видав свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 47189906.

Оскільки долучене до заяви про державну реєстрацію права власності земельної ділянки рішення Міськради № 5915 містить, на думку позивача, ознаки підробки, він вважає, що оскаржуване рішення державного реєстратора підлягає скасуванню.

Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 14 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій; далі - КАС).

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2016 року № 21-5430а15, зазначив, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки оспорення рішення, дій чи бездіяльності відповідача після оформлення права власності на спірну земельну ділянку передбачає наявність цивільного спору про право власності на неї, а відтак і захищати свої права та інтереси особи повинні у спосіб, визначений у статті 16 Цивільного кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЦК), та відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України.

Міськрада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду. Обґрунтовуючи безпідставність закриття провадження у справі, позивач стверджує, що у справі відсутній спір про право, та наводить доводи про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора, оскільки Міськрада не ухвалювала рішення щодо земельної ділянки, право на яке зареєстровано державним реєстратором, а також про те, що реєстрація відбулася на підставі сфальшованого рішення Міськради.

Відповідач і третя особа заперечень на касаційну скаргу не подали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Статтею 6 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Стаття 2 КАС (у зазначеній редакції) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваних ухвал) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій цієї статті КАС.

Крім того, необхідно врахувати правове регулювання юрисдикції адміністративних судів, передбачене чинною редакцією КАС.

Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС у чинній редакції).

Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 16 ЦК до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої цієї статті).

З аналізу наведених норм права вбачається, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії чи рішення суб'єкта владних повноважень.

Визначаючи предметну юрисдикцію справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Рішення суб'єкта владних повноважень, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення відповідної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права (наприклад, права власності на об'єкт нерухомості), що виникло у певного суб'єкта в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Позивач посилається на відсутність у цій справі спору про право, однак, з установлених судами обставин справи вбачається, що на підставі оскаржуваного рішення державного реєстратора ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку, запис про таке право внесено до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Таким чином, у результаті та на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень в особи виникло речове право на спірну земельну ділянку, тому цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, правильно застосували норми матеріального й процесуального права й обґрунтовано дійшли висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

За правилами частини першої статті 350 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи наведене, касаційну скаргу Міськради слід залишити без задоволення, а ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Рівненської міської ради залишити без задоволення.

2. Ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В. В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська