Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.08.2018 року у справі №815/1327/18
Постанова ВП ВС від 13.02.2019 року у справі №815/1327/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 815/1327/18

Провадження № 11-1093апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2018 року (суддя Марин П. П.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року (судді Крусян А. В., Градовський Ю. М., Лук'янчук О. В.) у справі № 815/1327/18 за позовом ОСОБА_3 до Одеської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» (далі - Філія КП «Центр державної реєстрації»), державного реєстратора Філії КП «Центр державної реєстрації» Іскрова Олега Вікторовича (далі - державний реєстратор), треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання протиправними дій, скасування рішення й записів та

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Філії КП «Центр державної реєстрації», державного реєстратора, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила:

- визнати протиправними дії державного реєстратора щодо реєстрації 1/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5;

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 жовтня 2017 року за індексним номером 37536524 щодо реєстрації 1/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5;

- скасувати записи від 09 жовтня 2017 року про право власності ОСОБА_7 (№ 22792190), ОСОБА_6 (№ 22792071), ОСОБА_5 (№ 22791979 і № 22791099).

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 04 червня 2018року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року, закрив провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначала, що вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки державний реєстратор прийняв оскаржуване рішення з порушенням вимог пункту 3 частини першої статті 10 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». На думку ОСОБА_3, в цьому випадку між нею та відповідачами немає приватноправових відносин, а є лише публічно-правовий спір, предметом якого є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16 серпня 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 11 вересня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 жовтня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

У відзивах на касаційну скаргу Філія КП «Центр державної реєстрації» та державний реєстратор зазначили, що оскільки позивач не визнає права власності третіх осіб на частину домоволодіння, то спірні правовідносини є приватноправовими, а тому вирішення цього спору не належить до юрисдикції адміністративних судів. У зв'язку з викладеним відповідачі просять відмовити в задоволенні касаційної скарги.

У відзиві на касаційну скаргу третя особа ОСОБА_5 також зазначила про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

На час розгляду справи решта третіх осіб відзивів на касаційну скаргу не надіслали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суд апеляційної інстанції установив, що заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2010 року у справі № 2-3918/2010 задоволено позов ОСОБА_3: виділено з домоволодіння АДРЕСА_1 в натурі частку в розмірі 3/50 частини домоволодіння; визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок загальною площею 65,1 кв. м та літню кухню площею 28,9 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (присвоєно нову поштову адресу).

06 грудня 2012 року ОСОБА_3 зареєструвала право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі зазначеного вище рішення суду.

12 жовтня 2017 року державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 37536524 щодо реєстрації 1/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1, до складу якого входить літня кухня, за ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5

Не погодившись із проведеною реєстрацією права власності за третіми особами, ОСОБА_3 звернулася за захистом своїх прав до адміністративного суду із цим позовом, оскільки право власності на зазначену літню кухню раніше було зареєстроване за нею.

Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що спірні правовідносини пов'язані з правом власності, тому спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. За висновком судів попередніх інстанцій, цей спір повинен вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора, який провів державну реєстрацію за ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 права власності на 1/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1, до складу якого входить літня кухня, право власності на яку раніше було зареєстроване за позивачем.

При цьому підставою для звернення з позовом є те, що внаслідок прийняття зазначеного рішення про державну реєстрацію права власності 1/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 порушується право позивача на володіння, користування та розпорядження нерухомим майном.

Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття третіми особами у справі права власності на об'єкт нерухомого майна, що стало підставою для оскарження реєстрації права власності на це майно.

Тобто предметом розгляду в цій справі є законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України).

За правилами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Оскільки позовні вимоги заявлено ОСОБА_3 на захист порушеного, на її думку, права власності на об'єкт нерухомого майна, натомість на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень у третіх осіб виникло речове право, правомірність набуття якого оспорює позивач, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для закриття провадження в адміністративній справі, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на нерухоме майно.

Суди попередніх інстанцій належним чином визначили характер спору, суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду, а отже, наведені в касаційній скарзі доводи про те, що цей спір має розглядатися саме в порядку адміністративного судочинства, є безпідставними.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня, 30 жовтня, 13 листопада та 11 грудня 2018 року у справах № 806/1641/17 (провадження № 11-696апп18), № 809/973/14 (провадження № 11-858апп18), № 809/649/14 (провадження № 11-859апп18) та № 809/874/14 (провадження № 11-994апп18) відповідно.

На підставі пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків судів скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

В. І. Данішевська О.М. Ситнік

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О.Г. Яновська