Історія справи

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 638/2864/18

Провадження № 14-637цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану її представником ОСОБА_4, на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 7 березня 2018 року (суддя Семіряд І. В.) та постанову Апеляційного суду Харківської області від 9 липня 2018 року (судді Кругова С. С., Маміна О. В., Пилипчук Н. П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Тузкової Юлії Анатоліївни, Департаменту реєстрації Харківської міської ради, Головного територіального управління юстиції у Харківській області, за участю третіх осіб: Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», ОСОБА_7, про визнання протиправними дій та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2018 року ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_4, звернулась до суду з позовом до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Тузкової Ю.А. (далі - Державний реєстратор), Департаменту реєстрації Харківської міської ради, Головного територіального управління юстиції у Харківській області, за участю третіх осіб: Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк»), ОСОБА_7, в якому просила:

- визнати незаконними та протиправними дії Державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації права власності за ПАТ «Фідобанк» на квартиру АДРЕСА_1

- визнати протиправними та скасувати рішення Державного реєстратора від 11 червня 2014 року за індексним номером 13691716 про державну реєстрацію права власності ПАТ «Фідобанк» на спірну квартиру.

Позивачка вважала, що Державний реєстратор своїм рішенням щодо реєстрації права власності за ПАТ «Фідобанк» на спірну квартиру (яка перебувала в іпотеці та на яку рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 4 жовтня 2012 року було звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості позивачки за кредитним договором перед банком) порушив її право на володіння та користування майном протягом дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII«Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII).

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 7 березня 2018 року відмовлено у відкритті провадження.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спірні правовідносини виникли виключно щодо реєстраційних дій на нерухоме майно, тому не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки належать до юрисдикції адміністративних судів.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 9 липня 2018 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на час звернення позивачки з цим позовом до суду спір про право власності на спірну квартиру був вирішений судом в іншій справі. Зокрема, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 4 жовтня 2012 року, що набрало законної сили, було звернуто стягнення на предмет іпотеки - майнові права на спірну квартиру, що належать ОСОБА_3, у рахунок погашення її заборгованості перед банком за кредитним договором. Позивачка в цій справі оскаржує лише дії державного реєстратора, що належить до сфери публічно-правових відносин, що виключає розгляд спору в порядку цивільного судочинства. При цьому суд послався на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справах № 826/11640/16 та № 826/3202/16.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до суду касаційної інстанції, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що при вирішенні питання щодо визначення юрисдикції цього спору суди мали керуватися правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15. Також позивачка зазначає, що до пред'явлення цього позову вона вже зверталась до суду з аналогічним позовом з тих самих підстав (справа № 820/1422/17), проте Харківський окружний адміністративний суд постановив ухвалу від 3 серпня 2017 року про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що спір не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 19 грудня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ОСОБА_3 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 17 жовтня 2017 року між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством «Ерсте банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», укладено іпотечний договір № 014/3531/74/05617/1, за умовами якого позивачка на забезпечення виконання зобов'язань за укладеним між цими ж сторонами кредитним договором від 17 жовтня 2017 року № 014/3531/74/05617/17 передала в іпотеку банку майнові права на спірну квартиру, будівництво якої на момент укладення договору не було завершене і яка в майбутньому мала стати власністю іпотекодавця.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 4 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили, було звернуто стягнення на предмет іпотеки - майнові права на спірну квартиру, що належать ОСОБА_3, у рахунок погашення заборгованості перед банком за кредитним договором шляхом уступки ОСОБА_3 банку права вимоги майнових прав на отримання у власність зазначеної квартири.

11 червня 2014 року Державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Фідобанк» на квартиру АДРЕСА_1

Відмовляючи у відкритті провадження в справі суди, виходили з того, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

З установлених судами обставин у справі, яка розглядається, вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - майнові права на спірну квартиру, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_3 свої вимоги обґрунтовувала тим, що порушено її право на вільне володіння та користування своїм майном, оскільки відповідно до Закону № 1304-VII не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

Спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, а стосується захисту його приватного інтересу, оскільки спір щодо реєстраційних дій, вчинених на підставі укладеного договору, стосується спору про право цивільне, в межах якого можуть бути вирішені й питання, пов'язані з реєстрацією прав власності на спірну квартиру.

Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вирішення зазначеного спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосується набутого права власності на об'єкт нерухомого майна, що потребує встановлення судом обставин правомірності його набуття та виходить за межі компетенції адміністративних судів, а тому підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року (справа № 619/2019/17), від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 826/366/16 та № 815/6956/15 відповідно), від 22 серпня 2018 року (справа № 820/4673/16), від 17 жовтня 2018 року (справа № 826/17908/14) та інші.

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 7 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 9 липня 2018 року прийнято з порушенням норм процесуального права, тому касаційна скарга ОСОБА_3 є обґрунтованою, зазначені судові рішення слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОскількиВелика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що справу необхідно направити до суду першої інстанції, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 402-404, 409, 406, 411, 416 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану її представником ОСОБА_4, задовольнити.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 7 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 9 липня 2018 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська