Історія справи

Ухвала ВП ВС від 16.10.2019 року у справі №761/44056/17
Ухвала КЦС ВП від 03.06.2019 року у справі №761/44056/17

Постанова

Іменем України

12 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 761/44056/17

Провадження № 14-571цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Пророка В. В.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі разом - позивачі) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд; відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - уповноважена особа Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») ОСОБА_3 , про зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою відповідача на постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Мережко М. В., Верланова С. М. і Савченка С. І.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 4 грудня 2017 року позивачі звернулися до суду з позовною заявою, в якій просили :

1.1. Зобов`язати Фонд відшкодувати ОСОБА_1 суму основного боргу за депозитним вкладом у розмірі 30 000 дол. США, суму нарахованих, але не виплачених процентів за депозитним вкладом у розмірі 3 075 дол. США, 3 % річних та інфляційні втрати за період з 25 лютого 2015 року до 1 серпня 2017 року в розмірі 2 189,59 дол. США.

1.2. Зобов`язати Фонд відшкодувати ОСОБА_1 як спадкоємиці за законом 1/3 частину вкладів спадкодавця у ПАТ «Дельта Банк» в розмірі 154 461,20 грн.

1.3. Зобов`язати Фонд відшкодувати ОСОБА_2 суму основного боргу за депозитним вкладом у розмірі 50 000 дол. США, суму нарахованих, але не виплачених процентів за депозитним вкладом в розмірі 5 125 дол. США та 3 % річних в розмірі 3 669,86 дол. США.

2. Мотивували позовну заяву так :

2.1. 15 лютого 2014 року ОСОБА_2 уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір № 011-28702-150214 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий з любов`ю» у доларах США, згідно з яким ОСОБА_2 вніс на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 кошти у сумі 50 000 дол. США під 10,25 % річних на строк до 20 лютого 2015 року.

2.2. 25 лютого 2014 року ОСОБА_1 уклала з ПАТ «Дельта Банк» договір № 002-28858-250214 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий з любов`ю» у доларах США, згідно з яким ОСОБА_1 передала банку у тимчасове користування вклад у сумі 30 000 дол. США під 10,25 % річних на строк до 2 березня 2015 року включно, що підтверджує квитанція від 25 лютого 2014 року № 32436866.

2.3. Порушуючи умови зазначених договорів, ПАТ «Дельта Банк» «не зарахував вклади позивачів на вказані у договорах рахунки».

2.4. 2 березня 2015 року Правління Національного банку України (далі - НБУ) прийняло постанову № 150 про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 51 про запровадження з 3 березня 2015 року в ПАТ «Дельта Банк» тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду.

2.5. На виконання постанови Правління НБУ № 664 від 2 жовтня 2015 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» 2 жовтня 2015 року Фонд прийняв рішення № 181 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким відкликав банківську ліцензію та розпочав процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» строком з 5 жовтня 2015 року до 4 жовтня 2017 року, який надалі продовжив, а уповноваженою особою Фонду призначив Кадирова В. В.

2.6. Позивачі отримали гарантовану суму відшкодування коштів за вкладами в розмірі 200 000 грн, що станом на час виплати становило 7 200 дол. США, проте, незважаючи на неодноразові звернення позивачів, Фонд відмовив їм у виплаті сум, що перевищують гарантовану суму відшкодування за вкладами.

2.7. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 після смерті її батька отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, до складу якої увійшли грошові вклади з нарахованими відсотками та компенсацією в розмірі 463 383,60 грн, з яких: 238 652,23 грн розміщені на рахунку з обліку вкладів на вимогу № НОМЕР_2 , відкритому на підставі договору банківського вкладу (депозиту) № 003-10513-150713 від 15 липня 2013 року, а 224 731,37 грн - на поточному рахунку № НОМЕР_3 , відкритому 25 листопада 2013 року відповідно до договору на відкриття та обслуговування платіжної картки № 001-10514-251113. Третина вказаних коштів, що становить 154 461,20 грн, належить ОСОБА_1 як спадкоємиці за законом.

2.8. Заборгованість Фонду перед ОСОБА_1 складається з таких сум: 30 000 дол. США - основний борг за договором банківського вкладу; 3 075 дол. США - сума нарахованих, але не виплачених процентів за депозитним вкладом; 2 189,59 дол. США - 3 % річних та інфляційні втрати за період з 25 лютого 2015 року до 1 серпня 2017 року; 154 461,20 грн - частина спадщини, яку успадкувала ОСОБА_1 після смерті її батька.

2.9. Заборгованість Фонду перед ОСОБА_2 складається з таких сум: 50 000 дол. США - основний борг за договором банківського вкладу; 5 125 дол. США - сума нарахованих, але не виплачених процентів за депозитним вкладом; 3 669,86 дол. США - 3 % річних та інфляційні втрати за період прострочення повернення вкладу з 20 лютого 2015 року до 1 серпня 2017 року.

2.10. Вказані суми позивачі не отримали, а тому мають підставу звернутися з цим позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 11 лютого 2019 року Шевченківський районний суд міста Києва постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі, оскільки вважав, що справу треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. Мотивував ухвалу так :

3.1. За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

3.2. Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду (у разі делегування їй повноважень) після запровадження тимчасової адміністрації в банку, фактично набуває всіх повноважень органів управління та контролю банку та діє в тому числі як представник останнього, зокрема у договірних правовідносинах з клієнтами банку, що підтверджують висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 755/1700/16-ц, від 8 червня 2018 року у справі № 757/2216/15.

3.3. Спір стосовно права фізичних осіб на отримання гарантованої суми відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і не є спором, пов`язаним із процесом ліквідації банку. Такий спір стосується виконання Фондом владної функції, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

4. 11 квітня 2019 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, якою скасував ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 лютого 2019 року та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Мотивував постанову так :

4.1. Приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції не встановив змісту спірних правовідносин, а відтак, дійшов передчасного висновку про публічно-правовий характер спору, зокрема: не з`ясував, чи отримали позивачі гарантовану суму відшкодування коштів за вкладами; не врахував, що позовні вимоги обґрунтовані невиконанням банком зобов`язань за договорами банківського вкладу щодо повернення сум вкладів, які перевищують встановлений законом граничний розмір гарантованого державою відшкодування.

4.2. За змістом позовної заяви позивачі «оскаржують дії уповноваженої особи Фонду» не як суб`єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи із забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. 8 травня 2019 року Фонд звернувся з касаційною скаргою, в якій, вказуючи на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року та залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 лютого 2019 року.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

6. 18 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував тим, що відповідач оскаржує постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. Відповідач мотивує касаційну скаргу так :

7.1. Закону № 4452-VI є спеціальними, а сам цей Закон - пріоритетним щодо інших Законів України у відповідних правовідносинах.

7.2. Спір стосовно права фізичної особи на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду є публічно-правовим. Його не можна розглядати за правилами цивільного судочинства. А тому обґрунтованими є висновки суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі.

(2) Позиції інших учасників справи

8. 24 червня 2019 року третя особа подала відзив на касаційну скаргу, який мотивувала так :

8.1. Після введення в банку тимчасової адміністрації, а також під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду реалізує повноваження, передбачені, зокрема, статтею 38 Закону № 4452-VI, і діє як «суб`єкт публічного права».

8.2. Оскільки відповідач є «суб`єктом публічного права», а спір виник щодо виконання ним «державно-владних повноважень», регламентованих Законом № 4452-VI, справу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства.

9. Позивачі відзив на касаційну скаргу суду не подали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо визначення юрисдикції суду у справах про стягнення коштів з Фонду: загальні принципи

10. Фонд у касаційній скарзі вказує на те, що цей спір є публічно-правовим, а тому його не можна розглядати за правилами цивільного судочинства. Проте Велика Палата Верховного Суду з аргументами касаційної скарги щодо юрисдикції суду не погоджується.

11. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

12. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).Аналогічний припис є у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

13. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.Отже, у порядку цивільного судочинства зазвичай можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесене до інших видів судочинства.

14. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

15. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час подання позову до суду, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України було встановлено інший порядок судового провадження.

16. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

17. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції).

18. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакції).

19. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

20. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

21. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункти 18-20)).

22. Тому помилковим є застосування статті 17 КАС України у редакції, чинній на час подання позову до суду, та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

23. Юрисдикція суду щодо спорів за участю Фонду визначається з огляду на зміст спірних правовідносин і функції, які виконує Фонд саме у цих відносинах. Якщо такі відносини є приватноправовими, а Фонд у них не здійснює ті повноваження, до виконання яких його спонукають через суд позивачі, то питання про можливість задоволення вимог до Фонду не є питанням юрисдикції суду, а питанням обґрунтованості цих вимог і належності відповідача за ними. Велика Палата Верховного Суду уже звертала увагу на те, що з моменту введення у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку, який зберігає свою правосуб`єктність юридичної особи та є самостійним суб`єктом господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тому у цивільному спорі щодо неналежності виконання банком зобов`язань за договором банківського вкладу після початку процедури виведення Фондом банку з ринку належним відповідачем є банк, а не Фонд (див. постанову від 20 березня 2019 року у справі № 161/4985/173 (пункт 49)).

24. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 15 травня 2019 року у справах № 554/9144/17, № 727/1561/16-ц і № 554/10058/17, № 552/91/18, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (пункт 49), від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (пункт 42)).

25. Закон № 4452-VI установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, НБУ, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

26. Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні (частини перша та друга статті 3 Закону № 4452-VI).

27. Згідно з частиною другою статті 6 Закону № 4452-VI Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

28. Перелік функцій, що їх виконує Фонд, наведений у частині другій статті 4 Закону № 4452-VI, згідно з якою Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює, зокрема, заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом (пункт 4 вказаної частини).

29. Отже, Фонд створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснює у цій сфері нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

30. Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами(абзац перший частини першої статті 26 Закону № 4452-VI). Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (частина друга статті 26 Закону № 4452-VI).

31. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду. Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України» (частина третя статті 27 Закону № 4452-VI).

32. Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина перша статті 28 Закону № 4452-VI).

33. З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що правовідносини стосовно отримання вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми мають управлінський характер і складаються між Фондом та вкладником без участі банку-боржника.Спір стосовно права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. Натомість спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 591/1272/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 161/11401/17, від 26 червня 2019 року у справі № 554/4702/18, від 4 вересня 2019 року у справах № 201/12084/17 та № 752/2422/17).

(1.2) Щодо юрисдикції суду за вимогами про стягнення з Фонду сум депозитів, нарахованих, але не виплачених процентів за депозитами, 3 % річних й інфляційних втрат

34. У позовній заяві позивачі вказували на те, що вже отримали від Фонду гарантовані суми відшкодування за їхніми вкладами, а заявлені вимоги, як стверджували позивачі, стосуються сум, які перевищують гарантований державою розмір такого відшкодування. Тому суд першої інстанції не мав підстав закривати провадження у справі в цілому тільки з огляду на те, що відповідачем визначений Фонд, а спори щодо захисту права на отримання відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду є публічно-правовими. Тоді як апеляційний суд, зробивши правильний висновок щодо юрисдикції за вимогою про стягнення сум депозитів і нарахованих, але не виплачених процентів за депозитами, чітко не обґрунтував визначення юрисдикції суду за вимогами про стягнення 3 % річних й інфляційних втрат. Тому висновки з цього приводу має зробити Велика Палата Верховного Суду.

35. У позовній заяві ОСОБА_1 просила зобов`язати Фонд відшкодувати їй 3 % річних й інфляційні втрати за період з 25 лютого 2015 року до 1 серпня 2017 року у розмірі 2 189,59 дол. США, а ОСОБА_2 - 3 % річних за період прострочення повернення вкладу з 20 лютого 2015 року до 1 серпня 2017 року у розмірі 3 669,86 дол. США. Хоча згідно з наведеними ОСОБА_2 у позовній заяві доводами заявлена до стягнення сума в розмірі 3 669,86 дол. США включає не тільки 3 % річних, але й інфляційні втрати, нараховані за вказаний період. Розрахунків 3 % річних й інфляційних втрат позивачі не надали.

36. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на її висновки, сформульовані у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 761/2987/18 та від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18 :

36.1. У справі № 761/10730/18 фізична особа звернулася з позовом до Фонду, в якому просила стягнути з нього 28 665,16 грн, з яких: 20 011,62 грн - різниця між виплаченими коштами та повною сумою, яка підлягає виплаті; 6 603,63 грн - інфляційні втрати за період з травня 2015 року до лютого 2018 року; 2 049,91 грн - 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання за період з травня 2015 року до лютого 2018 року. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року зазначила, що вимоги позивачки про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання з травня 2015 року до лютого 2018 року (за період після виплати Фондом 22 квітня 2015 року відшкодування за вкладами) звернені до Фонду та стосуються правомірності його дій, пов`язаних із виплатою позивачці гарантованого відшкодування за вкладами. Тому такі вимоги разом із вимогою про стягнення гарантованої суми вкладу слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

36.2. У справі № 761/2987/18 фізичні особи-позивачі просили стягнути з Фонду невиплачений залишок гарантованого відшкодування за вкладами в банку, 3 % річних з урахуванням індексу інфляції відповідно до розрахунку станом на день ухвалення рішення у справі, упущену вигоду у розмірі 13 % річних відповідно до розрахунку станом на день ухвалення рішення у справі, а також відшкодування моральної шкоди. У постанові від 13 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду констатувала, що вимоги про стягнення з Фонду невиплаченого залишку гарантованого відшкодування за вкладами, 3 % річних та інфляційних втрат стосуються дій Фонду з виплати такого гарантованого відшкодування, а тому обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій щодо адміністративної юрисдикції суду.

36.3. У справі № 334/452/18 фізична особа звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Фонду, в якому просила стягнути з відповідача 39 759,29 грн за договором банківського вкладу, до якої входить: недоплачена сума депозиту та проценти за користування ним, 3 % річних від простроченої суми з урахуванням індексу інфляції, упущена вигода та відшкодування моральної шкоди. Висновок щодо адміністративної юрисдикції суду Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року обґрунтувала тим, що позивач просив стягнути з Фонду у межах установленого законом граничного розміру відшкодування кошти за вкладом, що включають: недоплачені суми за відповідним вкладом з невиплаченими за договором банківського вкладу відсотками станом на день витребування цього вкладу, проценти за користування депозитними коштами за період з дня витребування цього вкладу до дня запровадження тимчасової адміністрації, а також суми, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), за цей же період.

37. Оскільки, на відміну від справ № 761/10730/18, № 761/2987/18 і № 334/452/18, у справі № 761/44056/17 спірні правовідносини не стосуються виплати гарантованої суми відшкодування за вкладами, яку позивачі вже отримали, відсутні підстави для висновку про наявність юрисдикції адміністративного суду за вимогами про стягнення з Фонду сум депозитів, нарахованих, але не виплачених процентів за депозитами, 3 % річних й інфляційних втрат.

38. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що порушення прав позивачів, які стали підставою для звернення до суду, за їхніми твердженнями банк допустив до запровадження у ньому тимчасової адміністрації, а вимоги про стягнення 3 % річних й інфляційних втрат не стосуються діяльності Фонду як державної спеціалізованої установи, оскільки, як зазначили позивачі у позовній заяві, вони отримали гарантовані суми відшкодування коштів за вкладами. Тобто, 3 % річних й інфляційні втрати позивачі нараховували не за прострочене зобов`язання з виплати гарантованих сум відшкодувань за вкладами, а на залишки останніх та/чи процентів за ними, які позивачі не отримали. Тому вимоги про стягнення таких 3 % річних й інфляційних втрат теж слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

(1.3) Щодо юрисдикції суду за вимогою про відшкодування Фондом частини вкладу спадкодавця

39 . У позовній заяві ОСОБА_1 також просить зобов`язати Фонд відшкодувати їй як спадкоємиці за законом 154 461,20 грн, що становить 1/3 частину від суми двох вкладів, належних її померлому батькові, який був вкладником ПАТ «Дельта Банк». Суди не досліджували докази отримання спадкоємцями батька ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування за відповідними вкладами. Іншими словами, не встановили ні те, що сума 154 461,20 грн, заявлена до стягнення, або її частина є саме гарантованою сумою відшкодування за вкладами батька ОСОБА_1 , ні те, що після його смерті спадкоємці отримали таке відшкодування у гарантованому державою розмірі пропорційно до їхніх часток у спадщині. Натомість у позовній заяві позивачі наполягають на тому, що всі їхні вимоги, включно з вимогою про відшкодування частини вкладу спадкодавця, стосуються четвертої черги вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк» як вимоги вкладників-фізичних осіб, які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує гарантовану суму, виплачену Фондом.

40. Предметом перевірки за вимогою про відшкодування частини вкладу спадкодавця є, зокрема, наявність у ОСОБА_1 відповідно до приписів ЦК України права на спадщину за законом після смерті її батька, входження до складу спадщини його вкладів у ПАТ «Дельта Банк», набуття ОСОБА_1 майнових прав на частину цих вкладів, а також отримання нею гарантованої суми відшкодування за такими вкладами.

41. З огляду на вказане, враховуючи те, що ОСОБА_1 вважає успадковану частину вкладів її батька такою, яку слід стягувати у порядку черговості задоволення вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк», а суди не встановили, чи отримала позивачка гарантовану суму відшкодування за цими вкладами, пропорційну до її частки у спадщині батька, у Великої Палати Верховного Суду відсутні підстави вважати, що спір за вказаною вимогою треба розглядати за правилами адміністративного судочинства (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/251/17 (пункти 73-75)). Те, чи отримала позивачка гарантовану суму відшкодування за вкладами її померлого батька у розмірі, пропорційному до її частки у спадщині, а відтак, яку частину успадкованих нею вкладів батька необхідно задовольняти у порядку черговості, мають встановити суди, розглядаючи спір.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

42. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

43. Оскільки відповідач подав касаційну скаргу у травні 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржене рішення апеляційного суду на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.

44. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України у вказаній редакції).

45. Підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, друга та четверта статті 412 ЦПК України у вказаній редакції).

46. Враховуючи надану оцінку висновків суду апеляційної інстанції, а також те, що цей суд чітко не обґрунтував визначення юрисдикції за вимогами про стягнення 3 % річних й інфляційних втрат, а також про стягнення успадкованої суми банківських вкладів, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково: змінити у мотивувальній частині постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року, виклавши її у редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити оскаржене судове рішення без змін.

(2.2) Щодо судових витрат

47. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

48. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на відповідача.

Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, частинами першою, другою та четвертою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. В. Пророк Судді: Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО. М. Ситнік В. І. ДанішевськаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. Золотніков Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформив суддя Гудима Д. А.