Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 990/186/25

провадження № 11-249заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Починок Олександр Ігорович, на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 травня 2025 року у справі № 990/186/25 (судді Берназюк Я. О., Бучик А. Ю., Рибачук А. І., Стародуб О. П., Стрелець Т. Г.) за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 21 травня 2021 року № 203/2021 у частині,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

1. 24 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Починок О. І. звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовом до Президента України у якому просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 21 травня 2021 року № 203/2021, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», в частині підпункту 13 пункту 606 цього рішення, яким застосовано санкції відносно ОСОБА_1 (далі - Указ №203/2021).

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність застосування до нього обмежувальних заходів (санкцій), які введені спірним Указом Президента України.

Рух справи у суді першої інстанції та короткий зміст рішення цього суду, яке оскаржується

3. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 01 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху на підставі частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та встановив для усунення недоліків десятиденний строк з дня вручення ухвали.

4. Ураховуючи оприлюднення оскаржуваного Указу Президента України в офіційних друкованих виданнях, суд першої відхилив доводи позивача про те, що він не був належним чином повідомлений про застосування щодо нього обмежувальних заходів, а також не взяв до уваги його твердження стосовно того, що про наявність порушення його прав, свобод чи інтересів він дізнався 08 січня 2025 року з відзиву, поданого відповідачем у справі № 405/8238/24.

5. Позивачу було запропоновано усунути недоліки позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку та надати належні докази на їх підтвердження; наведення об`єктивних обставин та обґрунтувань необхідності залучення третіх осіб (вказати, яким чином та на які права чи обов`язки таких осіб може вплинути рішення суду у справі, з долученням відповідних доказів).

6. На виконання вимог ухвали Касаційного адміністративного суду від 01 травня 2025 року представник позивача адвокат Починок О. І. подав до суду заяву про усунення недоліків, яка містить клопотання про поновлення строку на звернення до суду з цим позовом та клопотання про необхідність залучення третіх осіб.

7. Представник позивача звернув увагу на те, що позивач не є громадянином України та не володіє українською мовою на рівні, достатньому для своєчасного ознайомлення зі змістом указів Президента України, оприлюднених на офіційних ресурсах.

8. Крім того, позивач вказує на низку обставин, що, на його думку, унеможливили відслідковування за офіційними ресурсами та, як наслідок, істотно ускладнили можливість своєчасного звернення до суду, зокрема:

- негативні психоемоційні наслідки пандемії COVID-19, що мали вплив на загальний психофізичний стан позивача;

- обстріли міста, у якому проживає позивач, що створювало постійну загрозу життю і перешкоджало реалізації ним його прав та виконання обов`язків;

- зумовлене зазначеними вище факторами погіршення стану здоров`я, що позбавило позивача можливості належно сконцентруватися на вирішенні правових питань, пов`язаних із захистом своїх прав.

9. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 20 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 повернув на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.

10. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що мотиви та підстави, якими позивач обґрунтовує причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом не є поважними, а тому подана ним позовна заява підлягає поверненню.

11. Касаційний адміністративний суд не встановив обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення позивача, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами. Обставини, на які посилається позивач на обґрунтування недотримання ним строків звернення до суду, не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та його поновлення.

12. Окрім цього, суд першої інстанції зазначив, що за приписами частини восьмої статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, а тому не є обмеженням доступу позивача до правосуддя та забезпечує практичну можливість реалізації його права на судовий захист.

Короткий зміст та обґрунтування апеляційної скарги

13. Позивач не погодився з таким судовим рішенням та звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати зазначену ухвалу та відкрити провадження за позовною заявою ОСОБА_1 .

14. В апеляційній скарзі представник позивача зазначає, що в оскаржуваній ухвалі Касаційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року проігноровано доводи позивача та не надано на них відповідь відносно того, що оскаржуваний Указ № 203/2021 у час щодо ведення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», в частині підпункту 13 пункту 606 відносно позивача через свою безстроковість застосування є індивідуальним актом з обов`язковою ознакою нормативного-правового акту, як наслідок через його безстрокову дію, строк на його оскарження має рахуватися усім строком його дії.

15. Скаржник стверджує, що відсутність можливості в позивача оскаржити позивачеві в судовому порядку обмежувальні санкції, введені відносно нього суб`єктом владних повноважень, свідчить про порушення балансу сторін, адже винесене рішення суб`єкта владних повноважень буде діяти безстроково, а термін на його оскарження є вичерпним. Крім того, наголошує на тому, що обмежувальні заходи будуть діяти безпосередньо кожного дня та негативно впливати на позивача.

16. Також вказує, що позивач не володіє вільно українською мовою на рівні можливості без перекладача читати засоби масової інформації, в тому числі видання юридичного спрямування, які у своїх статтях містять правові терміни, а саме газету «Урядовий кур`єр» та «Офіційний вісник України».Більше того, безпосередньо позивач як громадянин іншої держави не був обізнаний про те, що укази Президента України публікуються у вказаних вище виданнях, а головне - позивач не мав обґрунтованої підозри про те, що він як особа, яка ніколи не займалась підприємницькою діяльністю та не мала відношення до жодних суттєвих грошових доходів, може потрапити під дію обмежувальних заходів у вигляді санкцій на території України.

17. Наголошує представник позивача і на тому, що тяжке захворювання позивача у вигляді інсульту, вірогідно, виникло через перенесений стрес від пандемії, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та збройної агресії російської федерації проти України, вказане перебуває у безумовному причино-наслідковому зв`язку з тяжкою хворобою позивача. З огляду на тяжку хворобу позивача, у питанні поважності пропуску процесуального строку на звернення з позовною заявою до суду слід керуватися принципами людяності та співчуття, які за своєю суттю можуть знижувати високі стандарти формальності закону при визначенні причин пропуску процесуального строку поважними.

18. Позивач зазначає, що наведені вище обставини, які безпосередньо свідчать про поважність пропуску строку на звернення до Касаційного адміністративного суду щодо визнання протиправним та скасування Указу № 203/2021 у частині, були помилково не взяті до уваги цим судом, як наслідок ухвала від 20 травня 2025 року підлягає скасуванню.

Позиція інших учасників справи щодо апеляційної скарги

19. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому не погодився з доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими, а тому просить залишити скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

20. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначив, що поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

21. Наголошує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що аргументація апелянта у зіставленні з доданими до справи документами, причини, які зумовили пропуск строку звернення до суду не є поважними, тож і висновок, якого дійшов суд першої інстанції в ухвалі про повернення позову, є обґрунтованим.

Рух апеляційної скарги

22. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2025 року відкрила апеляційне провадження в цій справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Починок О. І., на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року, а ухвалою від 17 липня 2025 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) за наявними у справі матеріалами.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

23. У статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

24. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

25. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

26. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

27. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо, зокрема, оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.

28. Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

29. Частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

30. Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

31. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

32. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

33. Отже, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

34. Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

35. Якщо заяву не буде подано в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

36. Норми КАС України не дають визначення поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду. Водночас поважними є такі причини пропуску процесуального строку, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

37. Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними установлених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

38. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом на відповідність принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

39. Положеннями статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

40. Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

41. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.

42. У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційних повноважень судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.

43. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

44. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain), від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine).

45. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України» (Diya 97 v. Ukraine), № 19164/04, § 47, ЄСПЛ).

46. У справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливіше було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

47. Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

48. Як встановлено матеріалами справи, суд першої інстанції визнав наведені у заяві про усунення недоліків позовної заяви підстави пропуску ОСОБА_1 строку на оскарження Указу № 203/2021 у частині неповажними та повернув позовну заяву.

49. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

50. У справі встановлено, що Указом № 203/2021 було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким, зокрема, було застосовано безстрокові санкції до громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 - позивача у цій справі.

51. Згідно з пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

52. Оскаржуваний частково Указ № 203/2021 - акт індивідуальної дії, позаяк не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а з урахуванням рішення РНБО, введеного у дію цим Указом, передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних осіб; адресований цим особам; не регулює певного виду суспільних відносин, а спрямований на припинення конкретних правовідносин.

53. Оскільки Указ № 203/2021 є індивідуально-правовим актом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню установлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

54. Суд першої інстанції встановив, що оскаржуваний позивачем у відповідній частині Указ № 203/2021, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», в частині підпункту 13 пункту 606 цього рішення , яким застосовано санкції відносно ОСОБА_1 , було офіційно опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр» (від 25 травня 2021 року № 98), а також в «Офіційному віснику України» (від 04 червня 2021 року - 2021 рік, № 42, стор. 116, стаття 2530, код акта 105065/2021).

55. Таким чином, оскільки оскаржуваний Указ №203/2021опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр» (№ 98), то презюмується, що з наступного дня ОСОБА_1 міг дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів та протягом шести місяців звернутися до суду з відповідним позовом.

56. Згідно з пунктом 3 Указу № 203/2021 він набирає чинності з дня його опублікування, а тому перебіг строку на звернення до суду для його оскарження розпочинається саме з наступного дня його опублікування - 26 травня 2021 року, відповідно останнім днем на його оскарження було 26 листопада 2021 року.

57. Однак ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом 24 квітня 2025 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення, а саме - зі спливом 3 років 4 місяців та 29 днів.

58. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що законодавством не визначено обов`язку відповідача доводити до відома осіб, до яких застосовано санкції, зміст указів в інший спосіб, аніж їх опублікування в офіційних виданнях.

59. Оприлюднення указів Президента України державною мовою в офіційних друкованих виданнях вважається належним способом доведення їх до відома. Незнання цього не звільняє від юридичних наслідків, які спричиняє указ, зокрема і при зверненні до суду з пропуском визначеного для цього строку.

60. Відтак опублікування вказаного Указу, тобто його оприлюднення, презюмує, що його зміст доведено до всіх зацікавлених осіб.

61. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала в судових рішеннях, зокрема в постановах від 14 листопада 2024 року в справі № 990/241/24 та в справі № 990/236/24, від 24 жовтня 2024 року в справі № 990/277/24.

62. Незнання правових підстав застосування санкцій не є об`єктивною перешкодою для реалізації права на судовий захист, оскільки процесуальний закон передбачає механізми з`ясування обставин справи, зокрема пов`язаних з підставами прийняття рішень суб`єктом владних повноважень.

63. Стаття 80 КАС України передбачає, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Зазначене стосується також і документів, які стали підставою для прийняття відповідного рішення.

64. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

65. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав.

66. Велика Палата Верховного Суду відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги про те, що позивач не володіє вільно українською мовою на рівні можливості без перекладача читати засоби масової інформації, в тому числі видання юридичного спрямування, оскільки, оцінюючи аналогічний довід у контексті оскарження Указу Президента України про застосування персональних санкцій, у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/236/24 наголосила, що статус позивача як іноземця не надає йому переваг ні щодо порядку інформування про застосування персональних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), ані щодо визначення початку перебігу строку на оскарження до адміністративного суду акта про їх застосування.

67. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 також зазначено, що статус позивача як громадянина іншої держави не надає йому порівняно з іншими особами жодних переваг як у вигляді особливого порядку інформування про застосування персональних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), так і у вигляді особливого визначення початку перебігу строку на оскарження рішення суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду.

68. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного адміністративного суду про те, що надані позивачем медичні документи, які підтверджують перенесення інсульту, а загальні посилання на погіршення стану здоров`я, зумовлене пандемією COVID-19 та умовами воєнного стану не є безумовними підставами для поновлення процесуального строку, пропущеного понад 3 роки.

69. Крім того, позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що протягом тривалого періоду (з 2021 до 2025 року) він звертався за юридичною консультацією, намагався отримати переклад змісту Указу №203/2021, здійснював будь-які дії для з`ясування обставин застосування санкцій. Також не надано належних доказів обмеження фізичного доступу до джерел офіційного оприлюднення чи фактичної ізоляції позивача від інформації про публічний акт, що стосується його правового статусу.

70. Сторони зобов`язані вживати всіх можливих заходів для реалізації своїх прав у межах встановлених процесуальних строків. Навіть у складних життєвих обставинах, пов`язаних зі станом здоров`я чи зовнішніми факторами, не усувається обов`язок особи діяти розумно обачно, а також використовувати доступні способи комунікації із судом, включаючи електронні засоби подання заяв. Відсутність доказів вжиття таких заходів свідчить не про об`єктивну неможливість звернення до суду, а про недбалість у реалізації процесуального права, що виключає визнання причин пропуску строку поважними.

71. Подібний підхід висловлений Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22.

72. Отже, скаржник у заяві про усунення недоліків, а також в апеляційній скарзі не вказав, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.

73. У цьому випадку пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку на звернення до суду з відповідним позовом.

74. Аналогічні висновки щодо порядку обчислення строків звернення до суду у справах з подібними правовідносинами, а також стосовно оцінки поважності причин їх пропуску викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 9901/518/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 901/520/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/68/20, від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 990/12/24 та від 14 листопада 2024 року у справі № 990/241/24.

75. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 травня 2024 року у справі № 990/53/24 наголосила на необхідності наведення змістовних і вагомих доводів щодо вчинення усіх необхідних і можливих дій, які б указували на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку, зазначивши при цьому, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав не є поважною причиною для його поновлення.

76. Суд першої інстанції правильно зазначив, що інформація про застосовані санкції включається до Державного реєстру санкцій (статті 5-3, 5-4 Закону №?1644-VII) і є публічною та загальнодоступною, а об`єктивні ознаки реалізації санкцій, їх правові наслідки та публічний порядок уведення їх в дію свідчать про те, що особа, до якої застосовано такі заходи, не могла не знати про факт їх застосування.

77. Отже, твердження позивача про його необізнаність щодо застосування до нього санкцій протягом тривалого часу (3 роки 10 місяців та 29 днів) не узгоджується з правовою природою обмежувальних заходів, які за своєю суттю спрямовані на істотне обмеження правового статусу особи; суперечить суті застосованих обмежувальних заходів, які мають реальні майнові, організаційні та правові наслідки, та публічному характеру рішень про застосування санкцій, які публікуються в офіційних джерелах і є загальнодоступними.

78. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду констатує, що обставини, на які посилається позивач на обґрунтування недотримання ним строків звернення до суду, не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та його поновлення.

79. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав і умов, за яких позовна заява ОСОБА_1 підлягала поверненню позивачу.

80. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

81. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

82. Згідно з положеннями статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

83. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, адже оскаржувану ухвалу суд першої інстанції постановив з дотриманням норм матеріального та процесуального права, викладені в апеляційній скарзі твердження позивача не спростовують правильності висновків суду.

Керуючись статтями 266 308 311 315 316 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Починок Олександр Ігорович, залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 травня 2025 року у справі № 990/186/25 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 21 травня 2021 року № 203/2021 у частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Шевцова

Судді: О. О. Банасько О. Л. Булейко І. А. Воробйова О. А. Губська А. А. Ємець Л. Ю. Кишакевич В. В. Король С. І. КравченкоО. В. Кривенда М. В. Мазур С. О. Погрібний Н. С. Стефанів О. В. Ступак І. В. Ткач В. Ю. Уркевич Є. А. Усенко