Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 806/5356/15

Провадження № 11-1489апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області (далі - Житомирська РДА), треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання неправомірними дій, визнання протиправним і скасування акта

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2017 року (судді Бучик А. Ю., Іваненко Т. В., Майор Г. І.),

УСТАНОВИЛА:

17 грудня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила:

- визнати неправомірними дії державної приймальної комісії щодо прийняття в експлуатацію одноповерхового житлового будинку АДРЕСА_1;

- визнати протиправним, нечинним та скасувати акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - одноповерховий житловий будинок АДРЕСА_1, затверджений розпорядженням голови Житомирської РДА від 25 грудня 2008 року № 1504.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 послалася на те, що оскаржуваний акт державної приймальної комісії складено й затверджено з порушенням Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243, та Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків, затвердженого розпорядженням голови Житомирської РДА від 22 березня 2005 року № 44.

ОСОБА_3 вказала, що внаслідок незаконного складання акта та його затвердження порушено її право на частку у згаданому вище будинку, який вона та її чоловік ОСОБА_6 будували спільно, адже зазначення в оскаржуваному акті забудовником ОСОБА_5 здійснено умисно, щоб цей будинок не підлягав визнанню спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та її чоловіка. Унаслідок таких дій ОСОБА_3 та трьох її малолітніх дітей позбавлено права власності на будинок.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 18 січня 2017 року в задоволенні позову відмовив.

Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У ході розгляду справи суди встановили такі її фактичні обставини.

Розпорядженням голови Житомирської РДА від 19 лютого 2008 № 239 створено державну приймальну комісію на 2008 рік для прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків.

18 грудня 2008 року ця комісія склала акт, яким прийняла в експлуатацію одноповерховий житловий будинок АДРЕСА_1.

Розпорядженням голови Житомирської РДА від 25 грудня 2008 року № 1504 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію згаданого вище індивідуального житлового будинку.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та інформаційної довідки - об'єкт нерухомого майна житловий будинок АДРЕСА_1, та земельна ділянка для будівництва й обслуговування цього будинку площею 0,1 га належать на праві приватної власності ОСОБА_4 згідно з договорами купівлі-продажу від 15 квітня 2013 року № 3445 та № 3446. Продавцем зазначеного нерухомого майна за цими договорами є ОСОБА_5

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_3обрала неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки після оформлення державної реєстрації права власності на згаданий вище будинок між нею та третіми особами виник спір про право.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції вказав на те, що оскаржуваний акт реалізовано, він вичерпав свою дію внаслідок його виконання, і це підтверджується фактом державної реєстрації у подальшому права власності на житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу за ОСОБА_4, а тому спір у цій справі стосується цивільного права і його вирішення в порядку адміністративного судочинства є неможливим.

Не погодившись із таким рішенням апеляційного суду, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати його ухвалу від 20 березня 2017 року, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.

У скарзі ОСОБА_3 вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на цю справу через наявність спору про право, адже за цим позовом вона оскаржує неправомірні дії та акт саме суб'єкта владних повноважень, якими було порушено її інтереси та створено перешкоди для реалізації права спільної сумісної власності на згаданий вище будинок.

Учасники справи заперечень на касаційну скаргу не подали.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) межах наведені в касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Приватноправові відносини вирізняютьсянаявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Таким чином, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на наведені вище нормативні положення не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Зі змісту позову ОСОБА_3 та установлених судами обставин справи вбачається, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності на частину нерухомого майна, яке, за твердженням позивача, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та відчужене третій особі, тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Отже, суд апеляційної інстанції, враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, правильно застосував норми процесуального й матеріального права та обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги, а ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2017 року залишити без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. У задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3відмовити.

2. Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська