Історія справи

Постанова ВП ВС від 03.04.2019 року у справі №809/1045/14
Ухвала КАС ВП від 21.12.2018 року у справі №809/1045/14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 809/1045/14

Провадження № 11-1504апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Гаражного кооперативу «Соколи» (далі - Кооператив) на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року (суддя Шумей М. В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року (судді Гінда О. М., Качмар В. Я., Ніколін В. В.) у справі № 809/1045/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Х-Адванс» (далі - ТОВ «Х-Адванс») до Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області (далі - Реєстраційна служба), треті особи: Кооператив, ОСОБА_4, про скасування рішення й зобов'язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2014 року ТОВ «Х-Адванс» звернулося до суду з позовом до Реєстраційної служби, в якому просило:

- визнати недійсним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби ЛозовоїХ.О. від 29 травня 2013 року № 2665427 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

- зобов'язати відповідача забезпечити внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) відповідного запису про скасування державної реєстрації за ОСОБА_4 права власності на гараж № АДРЕСА_1» (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 69692526101).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч положенням Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (далі - Порядок № 703), відповідач здійснив державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на гараж без документа про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію та документа, що посвідчує речове право заявника на земельну ділянку, витягу з Держаного земельного кадастру про земельну ділянку, а також без документа, що підтверджує викуп гаража членом Кооперативу. Оскільки гараж розташований на земельній ділянці, що належить ТОВ «Х-Адванс» на праві приватної власності, то рішення відповідача підлягає визнанню недійсним, а державна реєстрація - скасуванню шляхом внесення відповідних записів до Реєстру.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 15 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року, адміністративний позов задовольнив.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Кооператив подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суди попередніх інстанцій не встановили дійсного характеру правовідносин, що склалися між сторонами, та не визначили суті порушеного права, на захист якого подано позов. Зокрема, на момент побудови гаража (2006 рік) власником земельної ділянки, на якій він розташований, була Івано-Франківська міська рада, а Кооператив користувався цією ділянкою на підставі договору оренди землі. При цьому ТОВ «Х-Адванс» стало власником земельної ділянки лише у 2012 році. Право власності на гараж ОСОБА_4 набув відповідно до статті 19-1 Закону України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію». Крім того, на момент постановлення судами оскаржуваних судових рішень гараж не перебував у власності ОСОБА_4, а був зареєстрований за іншою особою, однак суди не врахували вказаної обставини та скасували неактуальний запис у Реєстрі. З огляду на це Кооператив просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У додаткових обґрунтуваннях касаційної скарги Кооператив зазначив, що позивач оспорює правомірність набуття третьою особою права власності на нерухоме майно, тому цей спір не має ознак адміністративного та підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Таким чином, вирішення судами попередніх інстанцій спору по суті є помилковим. На думку скаржника, постановлені рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження в цій справі, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

У запереченнях на касаційну скаргу ТОВ «Х-Адванс» зазначило, що з огляду на встановлений судами факт відсутності в матеріалах реєстраційної справи документів, обов'язковість яких прямо визначена спеціальними нормами права, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для здійснення державної реєстрації за ОСОБА_4 права власності на гараж. Крім того, Кооператив подавав аналогічні за змістом касаційні скарги на судові рішення у справах, у яких предметом оскарження були інші рішення державних реєстраторів щодо реєстрації прав на інші гаражі членів Кооперативу. Такі касаційні скарги Кооперативу Вищий адміністративний суд України залишав без задоволення, а судові рішення, якими скасовувалися рішення про реєстрацію прав на гаражі, залишав без змін. Беззаперечним, на думку позивача, є той факт, що оскаржуване рішення про реєстрацію права власності на гараж стосується лише речових прав ОСОБА_4 на час звернення до суду з цим позовом запис у Реєстрі був актуальним. Про факт відчуження третьою особою речових прав позивач довідався лише з касаційної скарги. Предметом оскарження в цій справі є неправомірні дії та рішення суб'єкта владних повноважень, а не речові права тієї чи іншої особи. Факт відчуження гаража з метою ускладнення виконання судового рішення у справі не може вважатися перепоною для вирішення судом цього спору по суті.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 травня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 грудня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 21 січня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).

Відповідач та третя особа ОСОБА_4 відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надіслали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи й заперечення на них, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 позивач є власником земельної ділянки площею 6,2207 га, на якій розташований гараж НОМЕР_2.

29 травня 2013 року державним реєстратором прийнято рішення № 2665427, згідно з яким проведено державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме гараж НОМЕР_2.

Відповідно до картки прийому заяви № 2622627 підставою прийняття оскаржуваного рішення реєстратора були подані ОСОБА_4 документи, а саме: заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 3857; квитанція про сплату державного мита від 22 травня 2013 року; копії паспортів, довідок про присвоєння ідентифікаційного номера та картки платників податків ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_6; довідка Кооперативу від 11 квітня 2013 року № 49/01-04 про право власності на гараж; витяг з протоколу від 31 березня 2013 року № 7 про затвердження списку членів/асоційованих членів Кооперативу; технічний паспорт на гараж НОМЕР_2, виданий 12 квітня 2013 року Обласним комунальним підприємством «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації».

Вважаючи, що відповідач здійснив реєстрацію за третьою особою права власності на об'єкт нерухомого майна з порушенням чинного законодавства та прав

ТОВ «Х-Адванс» як землевласника, товариство звернулося до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Х-Адванс», суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що відповідач здійснив державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на гараж з порушенням вимог Закону № 1952-ІV і Порядку № 703, а саме без: документа, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; документа, що посвідчує речове право заявника на земельну ділянку, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; документа, що підтверджує викуп гаража членом Кооперативу; документа, що підтверджує присвоєння адреси об'єкту нерухомого майна.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення рішень судами попередніх інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як установлено матеріалами справи, ТОВ «Х-Адванс» звернулося до суду з позовом до Реєстраційної служби про скасування рішення, яким проведено державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на об'єкт нерухомого майна - гараж АДРЕСА_1 та на підставі якого третій особі видано свідоцтво про право власності на цей об'єкт.

При цьому підставою для звернення з позовом є те, що внаслідок прийняття рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на вказаний гараж порушується право позивача на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій його збудовано та яка належить на праві приватної власності ТОВ «Х-Адванс».

Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття третьою особою у справі права власності на об'єкт нерухомого майна, що стало підставою для оскарження реєстрації права власності на це майно. Тобто предметом розгляду в цій справі є законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час постановлення судами першої та апеляційної інстанцій рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Оскільки позовні вимоги заявлено ТОВ «Х-Адванс» на захист порушеного, на його думку, права власності на земельну ділянку, а на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень у третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого оспорює позивач, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня, 30 жовтня та 13 листопада 2018 року у справах № 806/1641/17 (провадження № 11-696апп18), № 809/973/14 (провадження № 11-858апп18) та № 809/649/14 (провадження № 11-859апп18) відповідно.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.

За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження у справі.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Гаражного кооперативу «Соколи» задовольнити частково.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С. В. Бакуліна Л.І. Рогач

В. В. Британчук І.В. Саприкіна

В. І. Данішевська О.М. Ситнік

О. Р. Кібенко О.С. Ткачук

В. С. Князєв В.Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О.Г. Яновська

Н.П.Лященко