Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.11.2018 року у справі №750/1668/17
Постанова ВП ВС від 03.04.2019 року у справі №750/1668/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019року

м. Київ

Справа № 750/1668/17

Провадження № 14-599цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С ., Кібенко О. Р. , Князєва В. С. , Лобойка Л. М. , Лященко Н. П. , Прокопенка О. Б. , Рогач Л. І. , Саприкіної І. В. , Ткачука О. С. , Уркевича В. Ю ., Яновської О. Г .,

учасники справи:

позивач ОСОБА_13 ,

відповідач - Чернігівське об`єднане управління Пенсійного фонду України (далі - Чернігівське ОУ ПФУ, ПФУ відповідно),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Чернігівського ОУ ПФУ

на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 23 березня 2017 року у складі судді Супруна О. П. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 28 квітня 2017 року у складі колегії суддів Бечка Є. М., Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_13 до Чернігівського ОУ ПФУ про стягнення коштів та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_13 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що у грудні 2014 року вона подала до Новозаводського районного суду міста Чернігова адміністративний позов до Управління Пенсійного фонду України у місті Чернігові (далі - УПФУ у місті Чернігові) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

26 січня 2015 року Новозаводський районний суд міста Чернігова прийняв постанову про визнання протиправним рішення УПФУ у місті Чернігові від 03 липня 2014 року № 11487/06 про стягнення переплати у розмірі 20 % від пенсії, що належить до виплати ОСОБА_13 Зобов`язано УПФУ у місті Чернігові виплатити неправомірно вирахувану частину на підставі рішення від 03 липня 2014 року № 11487/06 про стягнення переплати у розмірі 20 % від пенсії, а саме 1138,80 грн.

Незважаючи на те, що рішення суду набрало законної сили, УПФУ у місті Чернігові продовжувало протиправно здійснювати відрахування з пенсії позивачки, посилаючись на те, що в рішенні суду не зазначено про скасування рішення УПФУ у місті Чернігові від 03 липня 2014 року № 11487/06, резолютивна частина рішення суду не зобов`язує відповідача припинити відрахування з пенсії позивачки.

20 квітня 2016 року за заявою ОСОБА_13 про ухвалення додаткового судового рішення прийнято додаткову постанову, якою скасовано рішення УПФУ в місті Чернігові від 03 липня 2014 року № 11487/06 про стягнення переплати у розмірі 20 % від пенсії, що належить їй до виплати.

23 серпня 2016 року державний виконавець прийняв постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з тих підстав, що у резолютивній частині виконавчого листа відсутні заходи з примусового виконання судового рішення.

Незважаючи на судові рішення, які набрали законної сили, УПФУ у місті Чернігові продовжувало здійснювати утримання з пенсії позивачки, чим порушило її права на отримання пенсії у належному розмірі та призвело до збитків у вигляді недоотриманої пенсії. ОСОБА_13 просила стягнути з Чернігівського ОУ ПФУбезпідставно відраховані з пенсії 20 % від розміру пенсії за період із січня по вересень 2015 року у загальній сумі 1393,46 грн; стягнути із Чернігівського ОУ ПФУпеню з вказаної суми з розрахунку 120 % річних облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) за період із жовтня 2015 року по день прийняття судового рішення у загальному розмірі 2047,14 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

23 березня 2017 року рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова позов ОСОБА_13 задоволено частково. Стягнуто із Чернігівського ОУ ПФУ на корись ОСОБА_13 1393,46 грн безпідставно стягнутих коштів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

28 квітня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області апеляційну скаргу Чернігівського ОУ ПФУ відхилено, рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 23 березня 2017 року залишено без змін.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що держава в особі Пенсійного фонду України, стягнувши з ОСОБА_13 частину пенсії у розмірі 1393,46 грн, вийшла за межі вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та здійснила незаконне та свавільне вручання у право на повагу до її власності, оскільки вказані дії проводилися протягом тривалого часу на підставі рішення відповідача, яке у встановленому законом порядку визнано протиправним.

Відмовляючи в позові у частині стягнення пені, суди зазначили, що рішення про виплату чи відмову у виплаті пені відповідач не приймав, а отже, право позивачки, передбачене частиною третьою статті 107 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) станом на час розгляду справи не порушено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2017 року Чернігівське ОУ ПФУ звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 23 березня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 28 квітня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_13

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_13 задоволені в порядку адміністративного судочинства, то стягнута з неї переплата пенсії на підставі рішення УПФУ в місті Чернігові не може бути майновою шкодою в розумінні частин першої, другої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). ОСОБА_13 подала позов до суду з порушенням предметної юрисдикції, оскільки її позов підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

06 червня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

12 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду, а 21 листопада 2018 року ухвалою цього суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

20 грудня 2018 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою для звернення з позовом ОСОБА_13 зазначала утримання УПФУ з її пенсії 20 % у зв`язку з надмірною її виплатою.

26 січня 2015 року Новозаводським районним судом м. Чернігова прийнято в адміністративній справі постанову, якою рішення УПФУ зі стягнення надміру виплаченої пенсії визнано протиправним та зобов`язано повернути 1138,80 грн неправомірно утриманої пенсії.

20 квітня 2016 року додатковою постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова скасовано рішення УПФУ у м. Чернігові від 03 липня 2014 року № 11487/06 про стягнення переплати у розмірі 20 % від пенсії, що належить до виплати ОСОБА_13

Однак і після набрання чинності зазначеною постановою суду УПФУ продовжувала утримувати 20 % пенсії позивачки на загальну суму 1393,46 грн.

У позові заявлена вимога про стягнення неправомірно утриманої суми пенсії на підставі рішення УПФУ, яке визнано за рішенням суду протиправним та скасоване.

Суди попередніх інстанцій вирішили спір по суті у порядку цивільного судочинства.

Одним з доводів касаційної скарги УПФУ є порушення юрисдикційності розгляду справи.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв`язку із чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, друга статті 11 ЦПК України у зазначеній редакції).

За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПКУкраїни у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

У пункті 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; тут і далі - у редакції, чинній на час подання позову) вказано, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах (пункт 6 частини першої зазначеної статті).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої зазначеної статті).

Згідно із частиною другою статті 2 КАСУкраїни до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі визначальною ознакою є характер спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (тут і далі - Закон № 1058-IV, у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) ПФУ є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом ПФУ.

Кошти ПФУ відповідно до статті 73 Закону № 1058-IV використовуються на:виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом;фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи ПФУ; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів ПФУ.

Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Положення про УПФУ в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління ПФУ від 30 квітня 2002 року № 8-2 (тут і далі - Положення, у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом), УПФУ в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління є територіальними органами ПФУ. УПФУ підпорядковуються ПФУ та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду.

Основним завданням УПФУ відповідно до пункту 3 вказаного Положення є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення;ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом.

Як убачається з пункту 4 названого Положення, УПФУ відповідно до покладених на нього завдань проводить перевірку правильності призначення (здійснює перерахунок) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інши виплат відповідно до законодавства.

Отже, відповідно до покладених завдань і функцій ПФУ є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Крім того, відповідно до пункту 4 частини першої статті 18 КАС України у редакції, чинній на час звернення з позовом, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Предметом спору у цій справі є недоотримана позивачкою сума пенсії, яка нараховується й виплачується у встановленому законом порядку.

Відповідачем у справі є орган державної влади- суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, УПФУ, який здійснює нарахування і виплату пенсії позивачці.

Тобто між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу утримання з пенсії, тобто спір щодо розміру виплачуваної пенсії.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин, за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

У частинах першій, другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 255 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 23 березня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Чернігівської області від 28 квітня 2017 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 259, 268, 400, 406, 409, 414-416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 28 квітня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_13 до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про стягнення коштів - закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л. І .

Рогач В. І . Данішевська І. В .

Саприкіна О. С . Золотніков О. С .

Ткачук О. Р . Кібенко В. Ю .

Уркевич В. С . Князєв О. Г. Яновська

Л. М. Лобойко