ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 826/18177/15

Провадження № 11-266зва20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА), Апеляційного суду Донецької області, Управління Пенсійного фонду України у м. Селидове Донецької області (далі - управління ПФУ Донецької області, ПФУ відповідно), третя особа - Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії

за заявою ОСОБА_1 про перегляд постанови Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року (судді Шарапа В. М., Бевзенко В.

М., Динилевич Н. А.),

УСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ДСА щодо відмови у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді апеляційного суду Донецької області;

- визнати протиправними дії ПФУ щодо заперечення права позивача на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;

- визнати незаконним та скасувати рішення управління ПФУ Донецької областіщодо відмови в призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання від 14 серпня 2015 року;

- зобов'язати управління ПФУ Донецької областіпризначити позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з дня наступного після відрахування зі штату суду, тобто з 25 липня 2015 року у розмірі 80 % грошового утримання судді.

Постановою Окружного адміністративного м. Києва від 22 грудня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1. Суд виходив з того, що при вирішенні питання щодо наявності у судді, який пішов у відставку, права на отримання вихідної допомоги слід керуватися нормами закону, який врегульовує спірні відносини, у редакції, чинній на дату прийняття рішення про звільнення судді у відставку. Станом на дату звільнення позивача з посади були відсутні передбачені Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ~law11~) підстави для виплати вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- зобов'язано ДСА нарахувати ОСОБА_1 вихідну допомогу судді, який вийшов у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, тобто за посадою судді апеляційного суду Донецької області, та перерахувати її Апеляційному суду Донецької області для виплати;

- зобов'язано Апеляційний суд Донецької області виплатити позивачу нараховану вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, тобто за посадою судді Апеляційного суду Донецької області;

- визнано протиправним та скасовано рішення управління ПФУ Донецької областіщодо відмови в призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання від 14 серпня 2015 року;

- зобов'язано управління ПФУ Донецької областіпризначити ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з дня наступного після відрахування зі штату суду, тобто з 25 липня 2015 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

ДСА, не погодившись із рішенням апеляційного суду звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила судове рішення скасувати та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДСА, а ухвалою від 13 грудня 2017 року справу призначив до розгляду в судовому засіданні.

Касаційний адміністративний суд в складі Верховного Суду постановою від 11 жовтня 2018 року касаційну скаргу ДСА задовольнив, постанову апеляційного суду від 6 липня 2016 року в частині задоволення позову скасував та відмовив у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції в іншій частині позовних вимог залишив у силі.

Згодом ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини (далі - Суд) заяву проти України, у якій скаржився на порушення своїх прав за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, а саме на те, що національний суд не повідомив його про здійснення касаційного провадження у справі, у зв'язку із чим він був позбавлений можливості подати заперечення стосовно поданої касаційної скарги.

4 червня 2020 року Суд ухвалив рішення у справі "ОСОБА_1 та інші проти України" за його заявою № 15517/19 (далі - Рішення), яким постановив, що Україна порушила стосовно заявника пункт 1 статті 6 Конвенції - право на справедливий суд у зв'язку з недотриманням принципу рівності сторін. Рішення Суду набуло статусу остаточного.

17 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд постанови Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме у зв'язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом.

Обґрунтовуючи наявність згаданої підстави для перегляду судових рішень, заявник посилається на рішення ЄСПЛ від 4 червня 2020 року у справі "ОСОБА_1 та інші проти України".

З огляду на встановлене в Рішенні Суду порушення принципу рівності сторін, що призвело до порушення права позивача на справедливий судовий розгляд, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 жовтня 2018 рокута ухвалити нове рішення, яким залишити без задоволення касаційну скаргу ДСА та залишити у силі рішення суду апеляційної інстанції про задоволення його позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, викладені в заяві та пояснення на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, узявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І).

Пунктом 1 статті 6розділу І Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Одним з елементів закріпленого в цій статті права на справедливий суд є належне відправлення правосуддя.

Статтею 8 КАС у редакції, чинній на момент розгляду цієї справи касаційним судом, передбачено здійснення правосуддя в адміністративних судах за принципом рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Цей принцип реалізується, зокрема, наданням особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав і обов'язків, до яких, крім іншого, належить право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (стаття 44 КАС).

Відповідно до частини 1 статті 215 КАС (у редакції, чинній на час відкриття касаційного провадження), суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття касаційного провадження надсилає копії ухвали про відкриття касаційного провадження особам, які беруть участь у справі, разом з копією касаційної скарги, інформацією про їхні права та обов'язки і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.

За правилами частини 3 статті 215 КАС всі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до касаційного розгляду, викладаються у формі ухвал, копії яких надсилаються особам, які беруть участь у справі.

Особи, які беруть участь у справі, мають право подати до суду касаційної інстанції заперечення на касаційну скаргу в письмовій формі протягом установленого судом апеляційної інстанції строку (частина 1 статті 216 КАС).

У пункті 6 розділу I Рішення Суд зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення від 23 червня 1993 року у справі "Руїз-Матеос проти Іспанії" (Ruiz-Mateos v.

Spain), пункт 63), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт (рішення від 04 березня 2014 року у справі "Діліпак та Каракайя проти Туреччини" (Dilipak and Karakaya v. Turkey), заяви № 7942/05 та № 24838/05, пункт 77). Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її в явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження із цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення від 6 лютого 2001 року у справі "Беер проти Австрії" (Beer v.

Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18).

У пункті 7 розділу I Рішення вказано, що невручення стороні належним чином судових документів може призвести до того, що вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (рішення від 21 травня 2015 року у справі "Заводнік проти Словенії" (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70).

Як убачається з пунктів 9 та 10 розділу I Рішення, Суд вважає, що національний суд, розглянувши подану у справі заявника апеляційну скаргу та не вживши спроб встановити, чи була вона вручена заявнику або чи був він повідомлений про апеляційну скаргу будь-яким іншим чином, позбавив його можливості надати зауваження щодо поданої у його справі апеляційної скарги та не виконав свого зобов'язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін. Отже, ця скарга є прийнятною та свідчить про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

За змістом пункту 1 статті 46 розділу ІІ Конвенції держава Україна зобов'язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.

Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, встановлює, зокрема, Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - ~law13~).

~law14~визначено, що виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно із ~law15~з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (частини третя згаданої статті).

Як установлено у Рішенні Суду та підтверджується матеріалами справи, суд касаційної інстанції не повідомив позивача ОСОБА_1 про відкриття касаційного провадження у справі, не направив копію касаційної скарги ДСА для реалізації права позивача на подання своїх заперечень. Отже, оскаржувану постанову належить визнати прийнятою з порушенням положень адміністративного процесуального законодавства, зокрема вимоги про розгляд справи з дотриманням передбаченого статтями 7 і 10 КАС принципу рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Характер установлених Судом процедурних порушень під час касаційного перегляду справи за позовом ОСОБА_1, які лягли в основу його висновку про порушення Україною пункту 1 статті 6 розділу І Конвенції через недотримання принципу рівності сторін, ставлять під сумнів результат такого касаційного перегляду.

Наведена обставина в розумінні підпункту "b" підпункту "іі" пункту ІІ Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам № R (2000)2 від 19 січня 2000 року "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини" є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного, якщо й не єдиного, засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

З огляду на наведені правові норми, висновки Суду та відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог у справі, що розглядається, можна усунути шляхом скасування постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року та передачі справи на новий касаційний розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для постановлення рішення відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства.

Керуючись статтями 345, 355, 356, 359, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року задовольнити частково.

2. Постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року скасувати, справу № 826/18177/15 направити на новий касаційний розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкО. С. Золотніков Т. О.

АнцуповаО. Р. Кібенко С. В. БакулінаВ. С. Князєв В. В. БританчукВ. В. Пророк Ю.

Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівВ. М. Сімоненко Д. А. ГудимаО. С. Ткачук В. І.

Данішевська Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. Г. Яновська