ПОСТАНОВА

Іменем України

2 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 48/340

Провадження № 12-14звг19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Бакуліної С. В. ,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Федорченка В. М.,

позивача - заступника прокурора міста Києва (від прокуратури Скрипка М. В.),

відповідача - Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (представник Бондаренко С. А.),

третьої особи - Федерації професійних спілок України (представник - адвокат Багатченко Ю. В.),

розглянула у відкритому судовому засіданні заяву Всеукраїнського громадського благодійного фонду «Батьківська турбота» про перегляд у зв`язку з виключними обставинами постанови Вищого господарського суду України від 24 липня 2014 року у справі № 48/340 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Міністерства охорони здоров`я України до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», Всеукраїнського громадського благодійного фонду «Батьківська турбота», Благодійної організації «Центр реабілітації соціально дезадаптованих дітей, підлітків та молоді «Ковчег», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Федерації професійних спілок України, Дочірнього підприємства «Санаторій імені Першого травня» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, про визнання права власності, визнання недійсним договору та повернення майна.

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У серпні 2011 року заступник прокурора міста Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - Фонд держмайна) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - Укрпрофоздоровниця), Всеукраїнського громадського благодійного фонду «Батьківська турбота» (далі - ВГБФ «Батьківська турбота»), Благодійної організації «Центр реабілітації соціально дезадаптованих дітей, підлітків та молоді «Ковчег» (далі - Благодійна організація), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Федерації професійних спілок України (далі - Федерація), Дочірнього підприємства «Санаторій імені Першого травня» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - ДП «Санаторій імені Першого травня»), Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд соцстрахування), у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просив: визнати право власності держави в особі Фонду держмайна на нерухоме майно загальною площею 2732,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40 , а саме: спальний корпус № 1 (літера «Р») загальною площею 682,50 кв.м, спальний корпус № 2 (літера «Н») загальною площею 213,80 кв.м, спальний корпус № 3 (літера «И») загальною площею 248,80 кв.м, спальний корпус (літера «К») загальною площею 385,00 кв.м, лікувальний корпус (літера «З») загальною площею 225,10 кв.м, клуб-їдальню (літера «О») загальною площею 741,20 кв.м, лабораторію (літера «Л») загальною площею 105,80 кв.м, бібліотеку (літера «М») загальною площею 130,00 кв.м, а також споруди, передавальні пристрої та елементи благоустрою (далі - спірне нерухоме майно) (перелік згідно з актом прийому-передачі від 4 вересня 2002 року за договором № 8000109/2002-24 від 30 серпня 2002 року (далі - договір № 8000109/2002-24); витребувати у власність держави в особі Фонду держмайна з незаконного володіння ВГБФ «Батьківська турбота» на вказане спірне нерухоме майно загальною площею 2732,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул . Гамарника , 40 (перелік згідно з актом за договором № 8000109/2002-24); визнати недійсним з моменту укладення договір № 8000109/2002-24 купівлі-продажу будівель другого відділення ДП «Санаторій імені Першого травня» на вул . Гамарника, 40 у м. Києві загальною площею 2732,2 кв.м та вартістю 1915200 грн, укладений 30 серпня 2002 року між Укрпрофоздоровницею, ВГБФ «Батьківська турбота» та Благодійною організацією.

1.2. Позов обґрунтований тим, що майно санаторію імені Першого травня в м. Києві (Пуща-Водиця), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, є державною власністю та Укрпрофоздоровниці не передавалося, у зв`язку із чим прокурор указував на недійсність договору № 8000109/2002-24, за яким Укрпрофоздоровниця відчужила спірне майно на користь ВГБФ «Батьківська турбота», та наявність підстав для повернення такого майна у державну власність.

1.3. Заперечуючи проти позову, Укрпрофоздоровниця вказувала на правомірне набуття неюправа власності на спірне майно з огляду на положення статті 34 Закону України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (далі - Закон № 1045-XIV), статей 20, 28 Закону України від 7 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність» (далі - Закон № 697-XII), статті 18 Закону СРСР від 9 жовтня 1990 року № 1708-1 «Про громадські об`єднання», статті 20 Закону СРСР від 10 грудня 1990 року № 1818-1 «Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності»; прийняття Декларації про утворення Федерації незалежних професійних спілок України та постанови Президії Ради Загальної конфедерації професійних спілок СРСР від 18 листопада 1990 року «Про затвердження Договору про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном», що свідчить про наявність волі держави на передачу спірного майна у її власність; здійснення Укрпрофоздоровницею ремонту та утримання спірного майна, що свідчить про виконання функцій власника; відсутність спірного майна на обліку в реєстрі державного майна, що свідчить про припинення права державної власності.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Постановою від 17 квітня 1956 року № 433 Рада Міністрів Української РСР зобов`язала Міністерство охорони здоров`я УРСР прийняти від профспілкових організацій та інших міністерств, відомств майно (в т.ч. спірний санаторій), що перелічене в додатку.

2.2. Постановою від 23 квітня 1960 року № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР» (далі - Постанова № 606) Рада Міністрів Української РСР зобов`язала Міністерство охорони здоров`я УРСР передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок, зокрема, всі діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних), будинки відпочинку, санаторні пансіонати, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього управління. Пунктом 2 Постанови № 606 встановлено, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно. У додатку 1 до Постанови № 606, а саме Переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров`я УРСР, зокрема, значиться спірний санаторій імені Першого травня.

2.3. Постановою від 18 листопада 1990 року № 2-1а Президія Ради Загальної конфедерації професійних спілок СРСР затвердила договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18 листопада 1990 року, укладений між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, відповідно до умов якого за Федерацією незалежних профспілок України було закріплено перелік майна (в т.ч. санаторій імені Першого травня (м. Київ).

2.4. Постановою від 22 листопада 1991 року № 11-1-1 Президія Ради Федерації незалежних професійних спілок України вирішила створити Укрпрофоздоровницю на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об`єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соцстрахування.

2.5. 4 грудня 1991 року Радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом соцстрахування укладено установчий договір про створення на базі санаторно-курортних закладів і організацій Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок - Укрпрофоздоровниці.

2.6. Ленінський райвиконком міста Києва рішенням від 23 грудня 1991 року № 971 зареєструвавУкрпрофоздоровницю, правонаступником якої є Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

2.7. У відповідності до вищевказаної вказаної постанови від 22 листопада 1991 року № 11-1-1 Федерація незалежних профспілок України передала, а Укрпрофоздоровниця прийняла майно територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних і підсобно-допоміжних об`єктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді з управління курортів профспілок, в обсязі і сумі згідно з додатком (в т.ч. майно спірного санаторію імені Першого травня), про що був складений акт приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України від 24 січня 1992 року.

2.8. Рішенням від 20 січня 1997 року у справі № 137/7 Вищий арбітражний суд України (у 2001 році перейменований у Вищий господарський суд України) відмовив у задоволенні позову Фонду держмайна до Федерації, Фонду соцстрахування, Укрпрофоздоровниці про визнання недійсними установчих документів Укрпрофоздоровниці. Зазначеним рішенням суду підтверджено право власності Федерації на спірне майно та законність його передання до статутного фонду Укрпрофоздоровниці.

2.9. Посилаючись на постанови Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року «Про майнові комплекси і фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташованих на території України» та від 4 лютого 1994 року «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР»,Вищий арбітражний суд України зазначив, що Фонд держмайна не визначив, що саме становило майно відповідно до цих законодавчих актів. Майно, на базі якого було створено Укрпрофоздоровницю, було передано Українській республіканській Раді профспілок, правонаступником якої стала Федерація, як це вбачалося з її установчих документів. Оскільки майно не було передане Всесоюзній центральній раді професійних спілок, на нього не поширювалась дія зазначених постанов. Крім того, з моменту передання майна профспілкам воно не вилучалося державою у встановленому порядку. Право власності профспілок на це майно не оскаржувалося, а отже, було законним.

2.10. 24 лютого 2000 рокуУкрпрофоздоровниця звернулася до Головного управління майном Київської міської державної адміністрації з заявою про оформлення права власності на спірне майно, за наслідком розгляду якої 27 червня 2000 року Головним управлінням майна Київської міської державної адміністрації на підставі наказу про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна від 12 червня 2000 року № 302-ВУкрпрофоздоровниці видано свідоцтво про право власності на майновий комплекс серії МК № 010002992.

2.11. 30 серпня 2002 року між Укрпрофоздоровницею (продавець), ВГБФ «Батьківська турбота» (покупець) та Благодійною організацією (покупець) укладено договір купівлі-продажу будівель (споруд, приміщень) шляхом викупу № 8000109/2002-24, відповідно до умов якого продавець продав, а покупці купили спірне нерухоме майно, загальною площею 2732,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40 , на земельній ділянці площею 3,8741 га, що підтверджується актом передачі основних фондів другого відділення ДП «Санаторій імені Першого травня» від 4 вересня 2002 року.

2.12. Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору № 8000109/2002-24 продаж вищевказаного об`єкта здійснюється за договірною ціною з урахуванням ПДВ, яка становить 1915200,00 грн. Покупець (ВГБФ «Батьківська турбота») додатково до ціни продажу об`єкта, компенсує витрати продавця, пов`язані з проведенням оцінки майна, - 21 000,00 грн без ПДВ протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту підписання цього договору.

2.13. Згідно з пунктом 2.3 договору № 8000109/2002-24 покупець зобов`язується сплатити вказану в пунктах 2.1, 2.2 суму протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту підписання цього договору, а саме: 10 % від Благодійної організації - 191520,00 грн, що перераховані як заставна сума для участі в конкурсі та вже надійшли, згідно з договором доручення від 12 серпня 2002 року № 1-20 від Благодійної організації за ВГБФ «Батьківська турбота»; 90 % від ВГБФ «Батьківська турбота» - 1723680,00 грн.

2.14. У пункті 4.1 договору № 8000109/2002-24 визначено, що право власності на об`єкт, що відчужується, переходить від Укрпрофоздоровниці до ВГБФ «Батьківська турбота» з моменту повного перерахування грошей на розрахунковий рахунок продавця. Благодійна організація проти переходу права власності на всі зазначені складові об`єкта до ВГБФ «Батьківська турбота» не заперечує.

2.15. На виконання договору № 8000109/2002-24 між його сторонами 4 вересня 2002 року складено акт приймання-передачі зазначеного нерухомого майна, а саме основних фондів другого відділення ДП «Санаторій імені Першого травня».

3. Короткий зміст рішень судів

3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 19 вересня 2011 року позов задовольнив повністю.

3.2. Мотивуючи рішення, місцевий господарський суд посилався на те, що спірне майно не відноситься до майна, яке підлягало передачі до комунальної власності, а тому є державною власністю, уповноваженим органом управління яким є Фонд держмайна; спірне майно вибуло з володіння держави поза її волею та згоди, тобто немає правочину, за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження спірного майна, що не позбавляє власника можливості звертатися з вимогою про оспорювання законності правочину щодо відчуження належного йому майна.

3.3. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки доказів надання уповноваженим державним органом згоди на відчуження спірного майна шляхом його внесення до статутного капіталу Укрпрофоздоровниці не надано, а тому згідно зі статтею 128 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), статтями 4, 33, 48, 55 Закону № 697-XII (чинного на час внесення майна до статутного капіталу Укрпрофоздоровниці) відсутні підстави вважати таке майно правомірно набутим Укрпрофоздоровницею, вимога про витребування спірного майна у власність держави в особі Фонду держмайна підлягає задоволенню.

3.4. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір суперечить статті 225 ЦК УРСР та статтям 2, 7, 11, 15 Закону України від 4 березня 1992 року № 2163-XII «Про приватизацію державного майна» (далі - Закон № 2163-XII ), а тому відповідно до статті 48 ЦК УРСР, частини шостої статті 29 Закону № 2163-XII підлягає визнанню недійсним.

3.5. Київський апеляційний господарський суд постановою від 1 квітня 2014 року рішення Господарського суду міста Києва від 19 вересня 2011 року скасував, прийняв нове рішення, яким у позові відмовив повністю.

3.6. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спірне майно було передане Укрпрофоздоровниці при її створенні на підставі постанови Президії ради Федерації незалежних профспілок України від 22 листопада 1991 року № 11-1-1 «Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця» як майно, що належало профспілкам на праві власності. Тобто суд апеляційної інстанції вважав, що відповідно до статті 12 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» Укрпрофоздоровниця стала власником майна, переданого їй у власність засновниками.

3.7. Апеляційний господарський суд також виходив із того, що оскільки відповідно до частини другої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право продажу майна належить його власникові, то оспорюваний договір № 8000109/2002-24 відповідав вимогам чинного законодавства.

3.8. Таким чином, за висновком апеляційного суду ВГБФ «Батьківська турбота» є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, тому що він не міг знати про наявність перешкод для вчинення правочину щодо відчуження майна і такі перешкоди станом на день вчинення оспорюваного правочину були відсутні.

3.9. Додатково суд апеляційної інстанції відзначив, що оскільки вимоги про визнання права власності та визнання договору № 8000109/2002-24 недійсним не підлягають задоволенню, то правові підстави для задоволення вимог прокурора в частині витребування спірного нерухомого майна із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України також відсутні.

3.10. Вищий господарський суд України постановою від 24 липня 2014 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 квітня 2014 року скасував, рішення Господарського суду міста Києва від 19 вересня 2011 року залишив у силі.

3.11. Вмотивовуючи постанову, Вищий господарський суд України виходив з того, що спірне майно, яке перебувало у віданні Української республіканської ради профспілок та в подальшому було передано до статутного фонду Укрпрофоздоровниці, є державною власністю і повноваження щодо управління майном державної власності, в тому числі і спірним майном, з урахуванням приписів статті 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року № 2558-XII, були покладені саме на Фонд держмайна.

3.12. Відтак суд касаційної інстанції визнав необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що Укрпрофоздоровниця набула права власності на спірне майно від Федерації незалежних профспілок України як власника зазначеного майна, оскільки Укрпрофоздоровниця не довела наявності саме у Федерації незалежних профспілок України права власності на спірне майно та законних підстав розпорядження ним.

3.13. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що спірне майно є державною власністю, уповноваженим органом управління яким є Фонд держмайна, який не надавав згоди на його відчуження, а відтак майно вибуло з володіння власника поза його волею і може бути витребувано із чужого незаконного володіння.

3.14. Верховний Суд України постановою від 4 лютого 2015 року відмовив у задоволенні заяви про ВГБФ «Батьківська турбота» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24 липня 2014 року.

4. Короткий зміст вимог поданої заяви про перегляд судового рішення

4.1. У лютому 2019 року ВГБФ «Батьківська турбота» звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд Верховним Судом у зв`язку з виключними обставинами постанови Вищого господарського суду України від 24 липня 2014 року у справі № 48/340, в якій просив прийняти до розгляду заяву та постановити нове рішення, яким повністю відмовити заступнику прокурора міста Києва у задоволенні позовних вимог у цій справі. Підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами заявником визначено пункт 2 частини третьої статті 320 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Також заявник подав клопотання про витребування у Міністерства юстиції України копії та офіційного перекладу рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 9 жовтня 2018 року у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» (заява № 5876/15) (далі - рішення).

4.2. Обґрунтовуючи наявність згаданої підстави для перегляду судового рішення, заявник посилається на ухвалене 9 жовтня 2018 року рішення ЄСПЛ у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» за заявою № 5876/15, яке набуло статусу остаточного 9 січня 2019 року, та просить постановити нове рішення, яким повністю відмовити в позові заступника прокурора міста Києва.

5. Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень

5.1. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24 липня 2014 року ВГБФ «Батьківська турбота» вказує, що рішенням ЄСПЛ від 9 жовтня 2018 року у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України», ухваленим за результатами розгляду заяви № 5876/15, встановлено порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні зазначеної справи судами.

5.2. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 18 лютого 2019 року відкрито провадження у зв`язку з виключними обставинами у справі № 48/340.

5.3. На виконання ухвали судді Великої Палати Верховного Суду від 18 лютого 2019 року Міністерство юстиції України 27 лютого 2019 року направило суду копію автентичного перекладу українською мовою рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2018 року у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України», яке 9 січня 2019 року набуло статусу остаточного.

6. Мотиви, якими керувався Верховний Суд, та застосоване ним законодавство

(1) Оцінка аргументів заявника

6.1. Відповідно до частини першої статті 320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

6.2. Предметом перегляду є судові рішення, передбачені пунктами 1-4 частини першої статті 232 ГПК України, а саме ухвали, рішення, постанови та судові накази.

6.3. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 320 ГПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

6.4. При зверненні із заявою ВГБФ «Батьківська турбота» посилався на рішення ЄСПЛ як на підставу перегляду судового рішення, ухваленого судом України при розгляді зазначеної справи, і розгляд такої заяви належить до компетенції Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 321 ГПК України.

6.5. Стаття 8 Конституції України передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

6.6. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

6.7. У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

6.8. Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Для України вона набрала чинності 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства.

6.9. Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.

6.10. У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.

6.11. Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, у яких вони є сторонами, що закріплено у частині першій статті 46 Конвенції. Остаточне рішення ЄСПЛ передається Комітетові Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.

6.12. Таким чином, ЄСПЛ є міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. ЄСПЛ наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов`язань при розгляді справ судом у розумінні пункту 2 частини третьої статті 320 ГПК України.

6.13. Судові рішення, постановлені національними судами, підлягають перегляду за виключними обставинами у зв`язку з установленням міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судомлише за наявності таких умов:

1) судові рішення національних судів України є такими, якими закінчено розгляд справи або які унеможливлювали судовий розгляд;

2) ці рішення національних судів України набрали законної сили;

3) наявність рішення міжнародної установи, юрисдикція якої визнана Україною (такими є рішення ЄСПЛ);

4) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) констатовано порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом;

5) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) зазначено про порушення національними судами при розгляді справи гарантованих Конвенцією прав заявника, тобто порушення норм права до ухвалення чи при ухваленні рішення, яким було вирішено спір по суті чи закрито провадження у справі, залишено заяву без розгляду або відмовлено у відкритті провадження, а саме у суді першої, апеляційної та за наявності касаційної інстанцій, чи при здійсненні контролю за виконанням судових рішень;

6) у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) має бути зазначено чи з його змісту можна зробити висновок про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення попереднього юридичного стану заявника;

7) таке відновлення попереднього юридичного стану заявника можливе шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

6.14. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 та 28 березня 2018 року у справах № 2-3435/11 (провадження № 14-12звц18) та № 2-428/11 (провадження № 14-46звц18), від 17 квітня 2018 року у справі № 235/2573/13-ц (провадження № 14-3звц18).

6.15. Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

6.16. ЄСПЛ у рішенні від 24 червня 2003 року (заява № 44277/98) «Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії» встановив, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

6.17. Отже, правовий висновок ЄСПЛ полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

6.18. За змістом другого речення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб`єктів власності і позбавити їх майна, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

6.19. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

6.20. Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

6.21. ЄСПЛ у рішенні від 2 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00) вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».

6.22. Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ майнове право особи може бути припинено в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

6.23. У справі, яка переглядається, ЄСПЛ Рішенням від 9 жовтня 2018 року у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» визнав прийнятною скаргу ВГБФ «Батьківська турбота» та встановив порушення національними судами статті 1 Першого протоколу до Конвенції в частині щодо втручання в майнові права заявника (мирне володіння майном).

6.24. У пункті 57 Рішення ЄСПЛ вказавна суперечність у національній практиці статусу майна Укрпрофоздоровниці, зокрема на суттєві відмінності у висновках, яких дійшли національні суди у цій справі (пункти 28, 31 та 32 Рішення), та висновках в інших судових рішеннях (пункти 20, 21, 23, 42 та 43 Рішення). ЄСПЛ зазначив, що з цих рішень не вбачається існування на національному рівні єдиного підходу щодо статусу майна колишніх профспілок, що контролювалися державою та розташовувались на території УРСР. Крім того, уряд не продемонстрував, що, незважаючи на наявні у цій справі невідповідності у судовій практиці, згодом така практика стала єдиною. Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що така ситуація виникла внаслідок відсутності в Україні закону, який би регулював правовий статус розташованого на території України майна всесоюзних громадських організацій колишнього СРСР та передбачав інвентаризацію майна таких організацій. Відсутність такого законодавства, у свою чергу, призвела до різного розуміння національними судами того, яке майно належало таким організаціям та чи входила до цього майна також власність профспілкових організацій.

6.25. У пункті 61 Рішення ЄСПЛзазначив, що сторони не заперечували, що законність права власності заявника була належним чином перевірена та підтверджена органами державної реєстрації. У зв`язку із цим ЄСПЛ указав, що помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо в разі відсутності інших конфліктуючих приватних інтересів. Іншими словами, ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи.

6.26. Також ЄСПЛ зауважив, що, пояснюючи «суспільний інтерес» у втручанні у майнові права заявника, уряд навів лише загальний довід про відновлення прав держави на спірне майно (див. пункт 50 Рішення), не стверджуючи про потребу держави у цьому майні з будь-якої конкретної та обґрунтованої причини. Уряд не пояснив, яким чином інтереси держави у майні відповідали «суспільному інтересу» (пункт 62 Рішення).

6.27. ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання у майнові права заявника поклало на нього непропорційний тягар з огляду на визнання недійсним його права власності на майно за наведених обставин, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 64 Рішення).

6.28. Таким чином, указавши у Рішенні, серед іншого, на відсутність єдиного підходу на національному рівні щодо статусу майна колишніх профспілок, що контролювалися державою та розташовувались на території УРСР, та на наявні у цій справі невідповідності у судовій практиці, ЄСПЛ наголосив, що майно санаторію становило «власність» заявника у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Уряд не заперечував, що заявник був покупцем, придбавши нерухомість через більше ніж п`ять з половиною років після ухвалення Вищим арбітражним судом України остаточного рішення від 20 січня 1997 року (яким було підтверджено законність права власності Укрпрофоздоровниці на майно, до якого також входила спірна нерухомість). Іншими словами, немає жодних об`єктивних підстав вважати, що заявник придбав майно у недобросовісний спосіб, а витребування у добросовісного набувача майна становить порушення права на мирне володіння майном (пункти 55, 59 Рішення).

(2) Позиція щодо вирішення справи

6.29. Вищий господарський суд України дійшов правильного висновку про те, що Укрпрофоздоровниця не набула права власності на спірне нерухоме майно, а право власності належало державі. Держава ніколи не передавала майно профспілкам саме у власність, і Укрпрофоздоровниця мала про це знати.

6.30. На час виникнення спірних відносин ще не був запроваджений державний реєстр прав на нерухомість, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне. Отже, сторона, яка бажала набути нерухомість, перед вчиненням правочину мала перевірити історію придбання нерухомості та впевнитися у правомірності попередніх переходів майна. В іншому випадку набувач не міг вважатися добросовісним.

6.31. Відтак Укрпрофоздоровниця не була добросовісним набувачем майна і не набула права власності на нього. Спірне майно належало на праві власності державі.

6.32. Водночас Вищий господарський суд України дійшов помилкових висновків про задоволення позову з таких причин.

6.33. Зокрема, цей суд не врахував належним чином, що в іншій справі № 137/7 суди не визнали за державою права власності на спірне майно. При цьому Господарський суд міста Києва, з рішенням якого погодився Вищий господарський суд України, дійшов правильного висновку про те, що рішення у справі № 137/7 не вважається преюдиційним з двох причин. По-перше, склад учасників справи № 137/7 та цієї справи не є тотожним. По-друге, преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, а не правової їх оцінки.

6.34. Правовий режим незаконно відчуженого майна врегульовано статтею 330 ЦК України, за якою суб`єктом відносин є добросовісний набувач, який набуває право власності на майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

6.35. Порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача визначено статтею 388 ЦК України, відповідно до якої власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише в разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння поза їх волею, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором. Власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно.

6.36. Укладаючи договір щодо спірного майна, ВГБФ «Батьківська турбота» покладався на судове рішення в іншій справі. А тому ВГБФ «Батьківська турбота» є добросовісним набувачем, який у силу приписів статті 330 ЦК України набув право власності на набуте за спірним договором майно, бо не знав і не міг знати, що Укрпрофоздоровниця не є власником майна і не має права ним розпоряджатися.

6.37. Також Велика Палата Верховного суду зауважує, що санаторій передано в управління профспілкам власником - державою на виконання Постанови № 606. Отже, спірне майно не було загублено власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

6.38. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено наявності такого суспільного інтересу у потребі держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав у втручання у майнові права ВГБФ «Батьківська турбота» як добросовісного набувача спірного нерухомого майна.

6.39. Таким чином, відповідно до статті 388 ЦК України держава не вправі витребувати спірне майно від ВГБФ «Батьківська турбота», який як добросовісний набувач набув на нього права власника. Тому в задоволенні віндикаційної вимоги слід відмовити.

6.40. Обґрунтовуючи вимогу про визнання права власності держави в особі Фонду держмайна на спірне майно, прокурор посилався на статтю 392 ЦК України, відповідно до якої власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

6.41. Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

6.42. Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, майно незаконно було передане Укрпрофоздоровниці, а від Укрпрофоздоровниці - ВГБФ «Батьківська турбота». Тобто позивач вважає порушеним право власності держави, і таке порушення пов`язане з позбавленням володіння через ланцюг передач майна, а інтерес позивача полягає в поверненні державі майна з чужого незаконного (на думку позивача) володіння. Належним способом захисту такого права й інтересу є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, і така вимога позивачем була пред`явлена.

6.43. Водночас у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

6.44. Позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору № 8000109/2002-24 щодо відчуження спірного майна обґрунтована останнім з посиланням на положення законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину.

6.45. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, унормованого положеннями законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину. Норми щодо реституції не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

6.46. При цьому первісний правочин, а саме передання спірного майна Федерацією до статутного фонду Укрпрофоздоровниці, визнано Вищим арбітражним судом України законним.

6.47. Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав як для задоволення вимоги про визнання права власності держави, так і вимоги про визнання недійсним договору № 8000109/2002-24 щодо відчуження спірного майна.

(3) Висновки за результатами розгляду заяви

6.48. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 325 ГПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення.

6.49.Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява ВГБФ «Батьківська турбота» про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягає задоволенню, а прийняті у справі попередні судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 320, 325 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. ЗаявуВсеукраїнського громадського благодійного фонду «Батьківська турбота» про перегляд судових рішень у справі № 48/340 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19 вересня 2011 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 квітня 2014 року та постанову Вищого господарського суду України від 24 липня 2014 року у справі № 48/340 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову заступника прокурора міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. КнязєвСуддя-доповідач С. В. Бакуліна Судді: Т. О.Анцупова О. Р. Кібенко В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська