Історія справи

Постанова від 12.01.2026 року у справі №712/10356/24
Постанова від 12.01.2026 року у справі №712/10356/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року

м. Київ

справа № 712/10356/24

провадження № 61-13553 св 25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Аніщенко Катерина Михайлівна,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Соснівського районного суду

м. Черкаси від 07 липня 2025 року у складі судді Пироженко С. А. та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Василенко Л. І., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства

з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

(далі - ТОВ «Оператор ГТС України», товариство) про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона працювала у ТОВ «Оператор

ГТС України» на посаді провідного фахівця відділу охорони заходів управління

з охоронних заходів апарату (табельний номер 50039902).

Вона є особою з інвалідністю ІІ групи, яка встановлена їй на безстроковий термін. Вказувала, що стан її здоров`я погіршився, вона почала відчувати слабкість, головні болі, що супроводжувалися нудотою та двоїнням в очах.

20 червня 2024 року, перебуваючи на своєму робочому місці, близько 15 год 00 хв, вона раптово відчула різке запаморочення, внаслідок чого втратила свідомість. Вона поінформувала свого керівника про погане самопочуття та необхідність звернутися до медичного закладу за допомогою. Отримавши згоду від керівника

на відвідування лікарні, вона пішла на прийом до лікаря у комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» Святошинського району м. Києва (далі - КНП «ЦПМСД № 3»). Вона знаходилася на прийомі у лікаря з 15 год 15 хв до 15 год 30 хв. Лікар направив її на консультацію до інших спеціалістів, їй видано направлення на лікування в умовах стаціонару.

Разом із цим, вона не мала змоги пройти лікування в умовах стаціонару, оскільки вона самостійно виховує неповнолітнього сина.

20 червня 2024 року роботодавцем складено акт про її відсутність на робочому місці, засвідчений підписами: заступника начальника управління - начальником відділу охорони та захисту критичної інфраструктури; провідного фахівця відділу охорони та захисту критичної інфраструктури управління охоронних заходів та організації захисту критичної інфраструктури; провідного фахівця відділу охоронних заходів управління з охоронних заходів. До акту додано доповідну записку охоронця

державного підприємства «38 ВІТЧ» від 20 червня 2024 року, складену на ім'я провідного фахівця відділу охоронних заходів управління з охоронних заходів Ахмедова Е., в якій зазначено про її відсутність на робочому місці з 12 год 39 хв

до кінця робочого дня (17 год 00 хв).

Інформація, викладена у доповідній записці, не відповідає дійсності, так як їй стало погано на робочому місці близько 15 год 00 хв, а не раніше. При цьому охоронець зазначає, що вона була відсутня на робочому місці, а не на території підприємства роботодавця. Крім того, 20 червня 2024 року у місті Києві було оголошено повітряну тривогу з 13 год 47 хв до 14 год 19 хв, що передбачає проходження працівників

до укриття. У будівлі, де знаходилося її робоче місце, наявні 2 виходи, якими працівники користуються під час тривоги, ці виходи проходять не через пост охоронця.

21 червня 2024 року, не дивлячись на погане самопочуття, вона вийшла на роботу та виконувала свої посадові обов`язки. Роботодавець не інформував її щодо складання 20 червня 2024 року акта про відсутність її на робочому місці,

з відповідним актом її не ознайомлено.

Оскільки стан її здоров`я не покращився, 24 червня 2024 року вона оформила листок непрацездатності.

08 липня 2024 року заступник генерального директора з організації захисту критичної інфраструктури - директор з безпеки товариства звернувся із службовою запискою до директора з управління персоналом товариства, в якій запропонував розглянути можливість розірвання з нею трудового договору з ініціативи роботодавця. Проте вона не була одразу поінформована щодо наявності службової записки.

22 липня 2024 року був закритий листок непрацездатності, а 23 липня 2024 року вона вийшла на роботу і в той самий день їй було надано акт про її відсутність

на робочому місці 20 червня 2024 року. Вона надала роботодавцю письмові пояснення та медичні довідки, що підтверджують причини її відсутності на робочому місці.

25 липня 2024 року заступник генерального директора з організації захисту критичної інфраструктури - директор з безпеки товариства звернувся із службовою запискою до директора з управління персоналом товариства, в якій запропонував притягти її до дисциплінарної відповідальності за прогул.

У зв`язку з зазначеними обставинами, перебуваючи у стресовому стані, вона знову відчула погіршення стану здоров`я й була змушена відкрити листок непрацездатності.

31 липня 2024 року вона прибула на своє робоче місце у ТОВ «Оператор ГТС України» та виявила, що її робочий комп`ютер заблоковано, хоча її не попереджали

та не інформували про блокування персонального робочого комп`ютера. Вона намагалася з`ясувати причини вказаного й направилася до головного офісу

ТОВ «Оператор ГТС України», проте охоронець не допустив її на територію головного офісу роботодавця, її примусово вивели за межі території роботодавця.

Фактично її не було допущено до робочого місця. Вона зверталася

до правоохоронних органів із відповідною заявою, в якій виклала всі зазначені вище обставини порушення роботодавцем її трудових прав.

01 серпня 2024 року о 07 год 50 хв вона прибула на роботу, проте її знову

не було допущено до робочого місця. У цей самий день вона намагалася письмово звернутися до роботодавця, проте працівники канцелярії відмовилися зареєструвати її заяву. У подальшому відповідна заява була направлена засобами поштового зв`язку.

Наказом ТОВ «Оператор ГТС України» від 01 серпня 2024 року № 754/к її звільнено з роботи 01 серпня 2024 року за прогул без поважних причин (пункт 4

частини першої статті 40 КЗпП України).

Вважала, що роботодавець звільнив її незаконно, так як факт прогулу не мав місце, роботодавець не врахував поважні причини її відсутності на роботі 20 червня

2024 року, безпідставно не допустив її до робочого місця та виконання своїх трудових обов`язків.

При цьому роботодавцем не було проведено з нею повний розрахунок

при звільненні, їй не видано оригінал трудової книжки в день звільнення.

Оскільки її звільнення було незаконним, її слід поновити на раніше займаній посаді, а з роботодавця на її користь слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України).

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконним

та скасувати наказ ТОВ «Оператор ГТС України» від 01 серпня 2024 року № 754/к про її звільнення; поновити її на роботі на посаді провідного фахівця відділу охоронних заходів управління з охоронних заходів апарату ТОВ «Оператор

ГТС України» з 01 серпня 2024 року; стягнути з ТОВ «Оператор ГТС України»

на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 01 серпня 2024 року по день ухвалення рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2025 року визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «Оператор ГТС України» від 01 серпня 2024 року № 754/к про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді провідного фахівця відділу охоронних заходів управління з охоронних заходів апарату ТОВ «Оператор ГТС України»

з 01 серпня 2024 року.

Стягнуто з ТОВ «Оператор ГТС України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 01 серпня 2024 року

по 02 липня 2025 року у розмірі 611 663,14 грн.

Стягнуто з ТОВ «Оператор ГТС України» на користь держави судовий збір

у сумі 2 422,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що роботодавець незаконно звільнив позивача із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, так як не довів факт відсутності працівника на роботі 20 червня

2024 року більше трьох годин безперервно або сумарно без поважних причин.

Роботодавець не врахував поважні причини відсутності працівника на роботі

(робочому місці) 20 червня 2024 року, зокрема: погіршення стану здоров`я

близько 15 год 00 хв та звернення до лікаря з дозволу керівництва, оголошення повітряної тривоги у місті Києві з 13 год 47 хв до 14 год 19 хв, що передбачає проходження працівників товариства до укриття.

Відповідачем було складено акт про відсутність позивача на робочому місці, проте працівник не був повідомлений про факт його складення, не був ознайомлений з ним як у день його складення, так і в наступний робочий день, хоча 21 червня 2024 року ОСОБА_1 вийшла на роботу. Відповідне пояснення було відібране у неї лише 23 липня 2024 року.

У наказі про звільнення ОСОБА_1 від 01 серпня 2024 року не конкретизовано, яке саме порушення трудової дисципліни та/або невиконання яких посадових обов`язків допущено працівником, коли саме вони мали місце (дата проступку) тощо.

Оскільки вимога ОСОБА_1 про визнання протиправним наказу про звільнення підлягає задоволенню, її слід поновити на раніше займаній посаді, а з роботодавця на користь працівника слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, який обчислено за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України

від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), та з урахуванням розрахунку, наданого позивачем.

Розподіл судових витрат здійснено відповідно до статті 141 ЦПК України.

Районний суд застосував норми КЗпП України, урахував судову практику Верховного Суду у даній категорії справ.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «Оператор ГТС України» залишено без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2025 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки по суті спору, оскільки при звільненні ОСОБА_1 роботодавцем

не було дотримано вимог трудового законодавства, а тому звільнення є незаконним

Роботодавець не довів факт відсутності працівника на роботі 20 червня 2024 року більше трьох годин безперервно або сумарно без поважних причин (пункт 4

частини першої статті 40 КЗпП України). Відповідачем не було враховано причини відсутності працівника на роботі (робочому місці), а саме: погіршення стану здоров`я, звернення до лікаря, оголошення повітряної тривоги.

Районний суд вірно задовольнив основну вимогу ОСОБА_1 про скасування наказу про її звільнення, і, як наслідок, задовольнив похідні вимоги

про її поновлення на раніше займаній посаді і стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 235

КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції застосував норми КЗпП України, врахував відповідну судову практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У жовтні 2025 року ТОВ «Оператор ГТС України» звернулося до Верховного Суду

із касаційною скаргою на рішення районного суду та постанову апеляційного суду, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 04 листопада 2025 року. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У листопаді 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ «Оператор ГТС України» мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки по суті спору, не врахували відповідну судову практику Верховного Суду, не надали правову оцінку поданим сторонами доказам.

Звільнення ОСОБА_1 було законним, так як вона була відсутня на роботі

20 червня 2024 року більше трьох годин (пункт 4 частини першої статті 40

КЗпП України). Роботодавець надав оцінку причинам відсутності працівника

на роботі, їх поважності, поясненням працівника і зробив вірний висновок про те,

що позивач не мала поважних причин для залишення робочого місця.

ОСОБА_1 20 червня 2024 року зверталася до лікаря, прийом в якого тривав всього 15 хвилин, проте вона не була госпіталізована, не оформила листок непрацездатності. Тобто вона мала змогу працювати, підстави для визнання

її непрацездатною були відсутні. При цьому прийом у лікаря розпочався через

1 год 32 хв після відсутності працівника на робочому місці, а тривога у той день тривала 32 хвилини. ОСОБА_1 була відсутня з 12 год 39 хв до кінця робочого дня, тобто до 17 год 00 хв., й вона була відсутня на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин. Позивачем не надано доказів

її перебування на території товариства протягом указаного періоду часу.

Посилається на судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, яку, на думку заявника касаційної скарги, безпідставно не враховано судами попередніх інстанцій.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ОСОБА_1 , в якому зазначається, що доводи касаційної скарги

є необґрунтованими, суди правильно застосували норми права й встановили

усі фактичні обставини у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працювала у ТОВ «Оператор ГТС України» на посаді провідного фахівця відділу охорони заходів управління з охоронних заходів апарату (табельний номер 50039902).

20 червня 2024 року роботодавцем було складено акт про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 , засвідчений підписами: заступником начальника управління - начальником відділу охорони та захисту критичної інфраструктури товариства; провідним фахівцем відділу охорони та захисту критичної інфраструктури управління охоронних заходів та організації захисту критичної інфраструктури товариства; провідним фахівцем відділу охоронних заходів управління з охоронних заходів товариства.

До акта додано доповідну записку охоронця ДП «38 ВІТЧ» від 20 червня 2024 року на ім`я провідного фахівця відділу охоронних заходів управління з охоронних заходів товариства Ахмедова Е., в якій вказано про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 12 год 39 хв і до кінця робочого дня.

20 червня 2024 року у місті Києві було оголошено повітряну тривогу з 13 год 47 хв до 14 год 19 хв.

У будівлі, де знаходилося робоче місце ОСОБА_1 , наявні 2 виходи, якими працівники користуються під час тривоги, ці виходи проходять не через пост охоронця.

Згідно з довідкою лікаря КНП «ЦПМСД № 3»від 20 червня 2024 року ОСОБА_1 у цей день знаходилася на прийомі у лікаря з 15 год 15 хв до 15 год 30 хв. Після обстеження лікарем ОСОБА_1 було направлено на консультацію до інших спеціалістів, їй видано направлення на лікування в умовах стаціонару. Зазначена інформація підтверджується довідкою лікаря від 20 червня 2024 року

та направленням на стаціонарне лікування від 20 червня 2024 року.

24 червня 2024 року у зв`язку з хворобою ОСОБА_1 оформила листок непрацездатності.

08 липня 2024 року заступник генерального директора з організації захисту критичної інфраструктури - директор з безпеки товариства звернувся з службовою запискою до директора з управління персоналом товариства, в якій запропонував розглянути можливість розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця

з ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 не була повідомлена щодо наявності вищевказаної службової записки.

22 липня 2024 року закрито листок непрацездатності ОСОБА_1 .

23 липня 2024 року ОСОБА_1 вийшла на своє робоче місце у ТОВ «Оператор ГТС України».

23 липня 2024 року ОСОБА_1 було надано акт про її відсутність на робочому місці 20 червня 2024 року.

23 липня 2024 року ОСОБА_1 було надано роботодавцю письмові пояснення та медичні довідки, що підтверджують обставини її відсутності на робочому місці.

25 липня 2024 року заступник генерального директора з організації захисту критичної інфраструктури - директор з безпеки товариства звернувся із службовою запискою до директора з управління персоналом товариства, в якій запропонував на підставі документів підтвердженого факту прогулу ОСОБА_1 та наданих нею медичних довідок притягти її до дисциплінарної відповідальності.

У зв`язку з указаними вище обставинами у ОСОБА_1 знову погіршився стан здоров`я, вона відкрила листок непрацездатності.

31 липня 2024 року ОСОБА_1 прибула на своє робоче місце у ТОВ «Оператор ГТС України» та виявила, що її робочий комп`ютер заблоковано, причини цього

їй не повідомлено.

ОСОБА_1 намагалася потрапити до головного офісу ТОВ «Оператор

ГТС України» для отримання пояснень з приводу блокування робочого комп`ютера, проте охоронець не допустив її на територію головного офісу, її було примусово виведено за межі території офісу роботодавця.

01 серпня 2024 року о 07 год 50 хв ОСОБА_1 прибула на робоче місце

до ТОВ «Оператор ГТС України» та знову не отримала доступ до свого робочого місця.

У цей самий день, 01 серпня 2024 року, ОСОБА_1 звернулася із заявою

до ТОВ «Оператор ГТС України», з метою отримання вказівок щодо подальших дій для виконання нею посадових обов`язків. Працівники канцелярії товариства відмовилися зареєструвати вказану заяву ОСОБА_1 .

Зазначена заява ОСОБА_1 була направлена роботодавцю засобами поштового зв`язку.

Згідно з наказом ТОВ «Оператор ГТС України» від 01 серпня 2024 року № 754/к ОСОБА_1 звільнено з роботи 01 серпня 2024 року за прогул без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Підставою звільнення стали: копія акту про відсутність на робочому місці

ОСОБА_1 від 20 червня 2024 року № ТОВСЛ-24-23788; службові записки заступника генерального директора з організації захисту критичної

інфраструктури - директора з безпеки товариства від 08 липня 2024 року

№ ТОВСЛ-24-26189 та від 25 липня 2024 року № ТОВСЛ-24-29140; копія пояснень ОСОБА_1 від 23 липня 2024 року; копії документів КНП «ЦПМСД № 3»; копія свідоцтва про народження від 27 листопада 2011 року серії НОМЕР_1 , видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Соснівському району

міста Черкаси Черкаського міського управління юстиції; копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батьків відповідно до частини першої статті 135 СК України

від 06 лютого 2018 року № 00019520404.

Згідно з довідкою ТОВ «Оператор ГТС України» про середній заробіток від 19 серпня 224 року № 116 середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 складав

2 559,26 грн.

Першим днем вимушеного прогулу ОСОБА_1 є 02 серпня 2024 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ТОВ «Оператор ГТС України» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414

цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим

є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує

при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника

або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися

до майна власника, з яким укладено договір.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником

або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі відсутності

на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовується власником до працівника за порушення трудової дисципліни.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, що проявилися в порушенні, зокрема, Правил внутрішнього трудового розпорядку, посадових інструкцій, прогул.

Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня

без поважних причин.

Факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником

або уповноваженим ним органом задля того, аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності.

На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2025 року

у справі № 398/3043/23 (провадження № 61-11855св25).

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18) зазначено, що прогул - це відсутність працівника

на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому).

Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.

Робочим місцем працівника вважається певна зона, де працівник знаходиться

і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце)

або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник

для виконання трудових обов`язків. Прогулом необхідно вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а й на роботі. Відсутність працівника

за фіксованим робочим місцем за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

При цьому судам необхідно також враховувати, що працівник має підпорядковане становище перед роботодавцем, а тому потребує підвищеного захисту

від неправомірних дій роботодавця.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акту, тому

він подається у довільній, простій письмовій формі та підписується не менше

ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано відсутність працівника на роботі.

Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково вказується

не тільки дата, а й конкретний час відсутності працівника.

Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана.

Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4

статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання

без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору

чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд

за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Частиною першою статті 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

На підставі статей 147-149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати

до працівника дисциплінарне стягнення за прогул, вчинений з вини працівника.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю

або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених

цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій надано правову оцінку наявним у справі доказам, доводам сторін і зроблено обґрунтований висновок про те, що роботодавець не довів факт відсутності ОСОБА_1

на роботі 20 червня 2024 року більше трьох годин безперервно або сумарно

без поважних причин.

Роботодавцем було складено акт про відсутність працівника на робочому місці

від 20 червня 2024 року. Цей акт складений на підставі доповідної записки охоронця підприємства, в якій зазначено, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці, а не на території підприємства.

ОСОБА_1 була звільнена з роботи за прогул без поважних причин, зокрема,

за відсутність на робочому місці 20 червня 2024 року з 12 год 39 хв до кінця робочого дня, тобто до 17 год 00 хв.

Однак, 20 червня 2024 року у місті Києві було оголошено повітряну тривогу

з 13 год 47 хв, яка тривала до 14 год 19 хв, що передбачає проходження працівників до укриття.

При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 стало погано близько 15 год 00 хв, про що вона повідомила свого безпосереднього керівника та отримала дозвіл на відвідування медичної установи. Прийом у лікаря розпочався о 15 год 15 хв і закінчився

о 15 год 30 хв. Указаний факт підтверджується відповідними медичними довідками, які були надані роботодавцю разом із пояснення щодо відсутності на робочому місці 20 червня 2024 року, що узгоджується з постановою Верховного Суду від 04 грудня 2025 року у справі № 320/7991/23 (адміністративне провадження

№ К/990/21880/24).

Верховний Суд ураховує, що відсутність працівника на роботі за станом здоров`я може підтверджуватися не лише листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, випискою з медичної картки амбулаторного хворого, іншими доказами

(див. постанови Верховного Суду: від 07 липня 2020 року у справі № 580/1658/19 (провадження № 61-9275св20), від 20 вересня 2023 року у справі № 309/399/22 (провадження № 61-9457св23), від 03 грудня 2025 року у справі № 761/40281/20 (провадження № 61-15413св24)).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, роботодавцем не доведено,

що ОСОБА_1 була відсутня саме на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (безперервно або сумарно), не з`ясовано точний час

її відсутності на робочому місці 20 червня 2024року, не надано правову оцінку причинам її відсутності, а вказане, в силу вимог зазначених вище норм права

і судової практики Верховного Суду, має вирішальне правове значення

при вирішенні питання про законність звільнення працівника з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Отже, судами зроблено вірні висновки про незаконність звільнення позивача. Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, а з урахуванням статті 40 КЗпП України саме роботодавець має довести законність звільнення працівника

з роботи.

Відповідно до статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення

на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення

про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу

або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш

як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки ОСОБА_1 було звільнено незаконно, суди зробили вірні висновки

про визнання незаконним та скасування наказу ТОВ «Оператор ГТС України»

від 01 серпня 2024 року № 754/к про її звільнення, її поновлення на роботі на посаді провідного фахівця відділу охоронних заходів управління з охоронних заходів апарату товариства та стягнення з роботодавця на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за відповідний період, розмір якого обчислено відповідно до Порядку № 100 та розрахунку, наданого працівником.

При цьому касаційна скарга не містить доводів щодо невірного розрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з ухваленими судовими рішеннями по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Верховний Суд наголошує, що питання щодо поновлення на роботі вирішується

у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи. Водночас, у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права та встановлено всі фактичні обставини справи й враховано доводи сторін.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду

з указаного питання є сталою та сформованою. У зв`язку з цим, безпідставними

є посилання заявника касаційної скарги на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи

не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам

в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення

є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів

і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить

до компетенції суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення

без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (стаття 401

ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки

доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність

та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові

рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 402 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2025 року

та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року залишити

без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк