Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року Справа № 920/1683/14 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.,розглянувши касаційну скаргу

Комунальної установи "Сумської міської клінічної лікарні № 5"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 у справі№ 920/1683/14 Господарського суду Сумської областіза позовомКомунальної установи "Сумської міської клінічної лікарні № 5"доКомунального підприємства "Міськводоканал"

про внесення змін до акта,за участю представників сторінвід позивача:не з'явились, від відповідача:Дудник Н.В. (довіреність від 05.01.2015 № 8),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.11.2014 у справі № 920/1683/14 (суддя Моїсеєнко В.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 у справі № 920/1683/14 (у складі колегії суддів: Істоміна О.А. - головуючого, Білецька А.М., Гребенюк Н.В.) в задоволенні позовних вимог Комунальної установи "Сумська міська клінічна лікарня № 5" відмовлено у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Сумської області від 06.11.2014 та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 у справі № 920/1683/14 Господарського суду Сумської області, Комунальна установа "Сумська міська клінічна лікарня № 5" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить

скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 06.11.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 у справі № 920/1683/14 Господарського суду Сумської області, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Комунальним підприємством "Міськводоканал" Сумської міської ради та Комунальною установою "Сумська міська клінічна лікарня № 5" 11.02.2014 укладено договір № 210 на водопостачання з бюджетними організаціями.

Відповідно до розділу 1 вказаного договору, сторонами погоджено, що Комунальне підприємство "Міськводоканал" Сумської міської ради (виробник) зобов'язується надавати Комунальній установі "Сумська міська клінічна лікарня № 5" (споживач) послуги, зазначені в 36.00.2 обробляння та розподіляння води трубопроводами (код згідно з ДК 016:2010), а споживач прийняти і оплатити такі послуги.

Позивачем зазначено, що 10.07.2014 о 13.20, після обстеження мереж холодного водопостачання КУ "Сумська міська клінічна лікарня № 5" (обстеження проводились відповідно до пункту 4.1.3 та пункту 4.4.10 договору від 11.02.2014 № 210), інспекторами КП "Міськводоканал" СМР складено акт обстеження водопостачання та водовідведення, згідно з яким виявлено, що в насосній станції на вводі води для лічильника врізано трубу діаметром 100 мм та підключено до труби з подачею води на хірургічний корпус (сім поверхів) з можливістю безоблікового споживання, пункт 3.3. правил № 190 про безоблікове споживання по діаметру труби. В резолютивній частині акта Комунальній установі "Сумська міська клінічна лікарня № 5" поставлено вимогу - демонтувати врізку в десятиденний термін, про виконання вимоги зобов'язано повідомити письмово.

Крім цього, позивачем вказано, що зазначені у акті КП "Міськводоканал" СМР від 10.07.2014 обставини не відповідають дійсності, а вимоги не можуть бути виконані, оскільки суперечать діючому законодавству. На думку позивача, акт обстеження системи водопостачання та водовідведення Комунальної установи "Сумська міська клінічна лікарня № 5", який складено о 13.20 10.07.2014 представниками Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради, підлягає приведенню у відповідність до чинного законодавства шляхом внесення до нього змін в редакції, зазначеній позивачем.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про те, що акт обстеження системи водопостачання та

водовідведення від 10.07.2014, який є предметом позову у справі № 920/1683/14, не має характеру обов'язкового до виконання ненормативних актів, а лише фіксує порушення, яке виявлено Комунальним підприємством "Міськводоканал" Сумської міської ради при проведені обстеження водопровідної мережі, у зв'язку з чим суд дійшов про неможливість застосування обраного позивачем способу захисту про внесення змін до акта обстеження, оскільки такий спосіб захисту не передбачено чинним законодавством, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, та не випливає з положень законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії яка порушує право, відновлення становища яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності державної влади, органу влади автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Таким чином, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, в т.ч., актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акта.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

При цього, у господарському суді не можуть оспорюватись акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов'язкового характеру.

Акт обстеження системи водопостачання та водовідведення від 10.07.2014, який є предметом позову у справі № 920/1683/14, не містить наведених характеристик та не має характеру обов'язкового до виконання ненормативних актів, а є лише фіксацією порушення, яке виявлено Комунальним підприємством "Міськводоканал" Сумської міської ради під час проведення обстеження водопровідної мережі за адресою вул. М.Вовчок, 2, яка обслуговує позивача.

Аналізуючи норму статті 12 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції правомірно зауважив, що будь-який акт, в тому числі ненормативний необов'язкового характеру, не може оспорюватися в господарському суді.

Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" (з наступними змінами і доповненнями) від 26.01.2000 року № 02-5/35, у господарському суді не можуть оспорюватись акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов'язкового характеру.

Таким чином, предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, факти виявлення порушення за результатами перевірки та які зафіксовані у відповідних актах, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову.

Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд повинен прийняти рішення.

Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога про внесення змін до акта обстеження не ґрунтується на договорі та на нормах чинного законодавства.

Посилання позивача на те, що судовий захист передбачено пунктом 7.1 договору та чинним законодавством, зокрема, частиною 5 статті 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", статті 48 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", є безпідставним, оскільки вказаним пунктом договору та правовими нормами законів забезпечено вирішення спору в судовому порядку, тоді як звернення до суду особи за захистом своїх прав та законних інтересів повинно відбуватись відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав та інтересів про внесення змін до акта обстеження, який має характер технічного та фіксуючого документа, не передбачено, не відповідає та не випливає з положень цивільного та господарського законодавства України, зокрема, статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, а у разі задоволення заявленої позовної вимоги, не може бути виконана у примусовому порядку.

Судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що статтею 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку, тобто верховенство права, передбачене конституційною нормою щодо судового захисту, не позбавляє сторону у справі, в даному випадку позивача, на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів у спосіб, як це передбачено чинним законодавством.

Таким чином, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 у справі № 920/1683/14 Господарського суду Сумської області підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, касаційна інстанція погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну Комунальної установи "Сумської міської клінічної лікарні № 5" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 у справі № 920/1683/14 Господарського суду Сумської залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 у справі № 920/1683/14 Господарського суду Сумської залишити без змін.

Головуючий суддяОвечкін В.Е. Судді:Корнілова Ж.О. Чернов Є.В.