Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2014 року Справа № 910/1610/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скарги Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2014р. у справі господарського суду№910/1610/14 міста Києва за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Біохімексім" доМіністерства оборони України про стягнення 284 218,20грн. за участю представників сторін: позивача - відповідача - не з'явився пр. Булаєва М.І. - дов. №220/527/д від 29.10.13р.

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Біохімексім" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення 284 218,20грн. заборгованості за договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем умов Договору поставки №286/3/13/18 від 18.06.2013 року в частині оплати поставленого товару, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 284 218,20грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.03.2014р. (суддя Борисенко І.І.), яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2014р. (судді - Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Міністерства оборони України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Біохімексім" 284 218,20грн. основного боргу, 5 684,36грн. судового збору.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, позивачем зобов'язання по передачі товару виконано у відповідності до умов укладеного сторонами договору, натомість відповідачем зобов'язання по оплаті поставленого товару не виконано, а також не спростовано доводів позивача.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Міністерство оборони України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Заслухавши присутнього в судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між товариством з обмеженою відповідальністю "Біохімексім" та Міністерством оборони України укладено договір поставки №286/3/13/18 від 18.06.2013р., за умовами якого позивач зобов'язувався поставити відповідачу до 27.06.2013р. мило, засоби мийні та засоби для чищення (мило туалетне тверде "Класичне" без обгортки у формі кусків по 100г) на загальну суму 284 369,20грн., а відповідач зобов'язувався забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни) вказані в договорі.

Суди встановили, що на виконання умов договору позивач 25.06.2013р. поставив вказаний товар у відповідній кількості та якості відповідачу, в підтвердження чого в матеріалах справи містяться акт прийому речового майна, акт приймального контролю якості та повідомлення-підтвердження про прийняття та оприбуткування товару.

Відповідно до п.п.4.1., 4.2. договору розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 90 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання позивачем відповідачу належним чином оформленого рахунку-фактури на поставлений товар, до рахунку-фактури додаються акт приймального контролю, видаткова накладна та повідомлення-підтвердження.

Суди встановили, що позивач свої зобов'язання по договору виконав у повному обсязі та у встановлений строк, проте відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 284 218,20грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач 15.10.2013р. звернувся до відповідача з претензією з метою досудового врегулювання спору, проте відповідач на вказану претензію відповіді не надав.

В подальшому, 19.11.2013р. позивач вдруге звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості, яку відповідач повторно залишив без відповіді.

Відповідно до положень ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення закріплені у ст.712 Цивільного кодексу України.

Статтею 655 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій сторони (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За встановленого та враховуючи положення п.п.4.1, 4.2. договору, суди дійшли висновку, що після виконання позивачем своїх зобов'язань по договору щодо поставки товару та виставлення рахунку-фактури з доданими до нього акту приймального контролю (якості) товару, видаткової накладної та повідомлення-підтвердження, відповідач у встановлені строки не здійснив оплату за поставлений товар. Вказані обставини також підтверджуються наявним у матеріалах справи Актом звіряння взаєморозрахунків від 10.02.2014р., підписаним уповноваженими особами позивача та відповідача.

Згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За встановленого та враховуючи приписи ст.ст.525, 526, 599, ч.1 ст.692, 712 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, дійшов підставного висновку щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення заборгованості у розмірі 284 218,20грн.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги відсутність фінансування відповідача за рахунок державного бюджету, а також на те, що ним було вжито усіх заходів для належного виконання договірних зобов'язань, не приймаються до уваги колегією суддів Вищого господарського суду України, оскільки в судових рішеннях ці обставини не досліджувались з тих підстав, що матеріали справи не містять жодних документів, які відповідач направляв до Державної казначейської служби з метою оплати взятих зобов'язань.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. у справі №11/446, яка у відповідності з приписами ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Міністерства оборони України з підстав, зазначених в касаційній скарзі, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету за подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, на підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2014р. у справі №910/1610/14 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова