Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2014 року Справа № 910/1608/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Черкащенка М.М.

суддів: Нєсвєтової Н.М.

Круглікової К.С.

розглянувши касаційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2014

та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014

у справі №910/1608/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біохімексім"

до Міністерства оборони України

про стягнення 266345,64 грн.

за участю представників сторін

від позивача: Коваленко Г.М. - за довіреністю;

від відповідача: Булаєва М.І. - за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Біохімексім"звернулось до господарського суду з позовом до Міністерства оборони України про стягнення із 266345,64 грн. заборгованості за поставлений товар.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.02.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 у справі №910/1608/14 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2014 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.06.2013 року між ТОВ "Біохімексім" (постачальник) та Міністерством оборони України (замовник) укладено договір №286/3/13/15 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України).

Згідно положень пункту 1.1. договору, постачальник зобов'язується у 2013 році поставити замовнику мило, засоби мийні та засоби для чищення (лот. 2 Мило туалетне тверде „Класичне" без обгортки у формі кусків по 100 г.) (далі-товар), зазначене у специфікації, а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни) вказані у цьому договорі.

Відповідно до п. 1.2. номенклатура товару, передбаченого до поставки за договором, характер, технічні та якісні характеристики, а також конструктивні, технологічні, експлуатаційні та інші вимоги до товару, строки (терміни) виконання Договору, визначаються специфікацією, згідно якої позивач зобов'язався поставити відповідачеві у строк до 27.06.2013 мило туалетне тверде "Класичне№ без обгортки у формі кусків по 100 г. в кількості 14366 кг. загальною вартістю 266345,64 грн.

Положеннями пункту 4.2. договору визначено, що до рахунку-фактури додаються: акт приймального контролю (якості) товару, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, засвідчений мастичною печаткою, який підтверджує одержання товару; видаткова накладна постачальника; повідомлення-підтвердження.

Строк дії договору сторони визначили в п. 9.1., відповідно до якого договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2013р., а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором по оплаті поставленого товару, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 266345,64 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору від 18.06.2013 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 266345,64 грн., що підтверджується актом прийому-передачі продукції від 25.06.2014, видатковою накладною №100 від 25.06.2014, а також актом звіряння розрахунків від 10.02.2014, які підписані сторонами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, вважає їх правомірними та такими, що відповідають матеріалам справи, виходячи з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1. договору визначено, що розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 90 банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним оформленого рахунку-фактури на поставлений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером Постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що з урахуванням наведених положень ст. 530 Цивільного кодексу України та укладеного сторонами договору, виходячи з факту підписання сторонами актів виконаних робіт та отримання представником замовника документів, передбачених п. 4.2. Договору, строк виконання зобов'язання щодо оплати поставленого і отриманого товару станом на момент подання позовної заяви настав.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів щодо безпідставності доводів скаржника стосовно умови договору в частині розрахунків про надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків, яка погоджена сторонами з огляду положення ст. ст. 212, 251, 252 Цивільного кодексу України, оскільки вказана умова Договору не є подією, яка має неминуче настати зі спливом певного періоду, а тому не може бути відкладальною умовою та не створює для сторін цивільних прав та обов'язків щодо визначення строку оплати.

Отже, зазначена умова договору не є підставою вважати таким, що не настав (або таким, настання якого залежить від надходження коштів державного бюджету) строк виконання зобов'язань по оплаті поставленого товару, оскільки вказана умова стосується порядку розрахунків, а строки розрахунків сторонами визначені у п. 4.1. Договору, а тому доводи скаржника про те, що сторонами у договорі щодо порядку розрахунків було передбачено відкладальну обставину, з настанням якої пов'язаний обов'язок відповідача оплатити поставлену продукцію - надходження бюджетних коштів за даним кодом видатків, є безпідставними.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим є висновок судів про безпідставність посилань скаржника на те, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, фінансування якого здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а тому його вини у недостатньому фінансуванні немає, оскільки згідно п. 4.1. Договору зобов'язання по оплаті поставленого за договором товару покладено саме на замовника, а питання щодо здійснення фінансового забезпечення зобов'язань замовника не є предметом даного спору та не можуть вирішуватись в межах заявленого позову. Крім того, за приписами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, з якими кореспондуються положення ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з відповідача суми заборгованості за поставлений позивачем товар.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2014 року, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2014 року у справі №910/1608/14 залишити без змін.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

К.С. Круглікова