Історія справи

Постанова ВГСУ від 30.07.2014 року у справі №5011-20/18178-2012
Постанова ВГСУ від 05.07.2016 року у справі №5011-20/18178-2012
Постанова ВГСУ від 01.09.2015 року у справі №5011-20/18178-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2014 року Справа № 5011-20/18178-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Самусенко С.С. (доповідач) - головуючого, Дунаєвської Н.Г.,Мележик Н.І.,

розглянувши касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-9" на рішення та постанову господарського суду міста Києва від 25 листопада 2013 року Київського апеляційного господарського суду від 27 травня 2014 рокуу справі№ 5011-20/18178-2012господарського судуміста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" доЖитлово-будівельного кооперативу "Будівельник-9"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція", 2. Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр"про стягнення 86 596 грн. 81 коп. за зустрічним позовом Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-9"доПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"простягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 186 353 грн. 72 коп. за участю представників: від позивача: Герасименко І.В., від відповідача: Сергієнко С.В., Кравець Д.М., від третьої особи-1: Мельник Е.О.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до господарського суду із позовом до ЖБК "Будівельник-9" про стягнення заборгованості у розмірі 86596,81 грн., оскільки відповідач в порушення умов договору №8698/4-14 від 06.12.2000 не оплатив надані позивачем послуги з водопостачання та водовідведення та заборгував позивачу 79477,12 грн. за період з 01.01.2009 по 31.08.2012.

Відповідач подав зустрічний позов про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 186353,72 грн. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що розпорядження КМДА, які встановлювали тарифи на послуги з холодного водопостачання та водовідведення до листопада 2006 року скасовано, а розпорядження КМДА, які приймались після листопада 2006 року, якими встановлювались тарифи на послуги з холодного водопостачання та водовідведення, не пройшли державної реєстрації, а отже не набули чинності. Так, ЖБК "Будівельник-9" вважає, що за спірний період чинними тарифами, що підлягають застосуванню, є тарифи, встановлені розпорядженням КМДА від 03.06.1999 за № 851 "Про тарифи на житлово-комунальні послуги", тому відповідач зазначає, що за період з січня 2010 року по листопад 2012 року включно по холодній воді та водовідведенню позивач отримав кошти у розмірі 92944,79 грн. без достатньої правової підстави. Крім того, відповідач вказує, що згідно умов договору, укладеного з позивачем, він не зобов'язаний сплачувати кошти за постачання води, що йде на підігрів, оскільки даний обов'язок не передбачений умовами договору, а отже позивач отримав кошти за воду, що йде на підігрів у розмірі 93408,93 грн. без достатньої правової підстави.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2013 (судді: Цюкало Ю.В. - головуючий, Привалов А.І., Ломака В.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 (судді: Дідиченко М.А. - головуючий, Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.), у справі №5011-20/18178-2012 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 75969,41 грн. заборгованості, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Господарські суди попередніх інстанцій виходили із того, що відповідач зобов'язаний оплатити послуги позивача з постачання питної води, в тому числі і води, яка в подальшому використана відповідачем для підігріву. Крім того, суди вказали, що реєстрація розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги на момент їх прийняття, законодавством не передбачена. Рішення НКРЕ щодо встановлення цін і тарифів для суб'єктів господарювання не підлягають державній реєстрації. Також суди застосували позовну давність до вимог про стягнення заборгованості до 01.12.2009.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, ЖБК "Будівельник-9" звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині стягнення з ЖБК "Будівельник-9" коштів та відмови в задоволенні зустрічного позову, направити справу в цій частині на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Скаржник, зокрема, зазначає, що судами помилково не враховано відсутність права у позивача на отримання коштів за постачання холодної води, яка йде на підігрів. Судами порушено норми Закону України "Про питну воду та питне водопостачання". Крім того, розпорядження КМДА, на які посилається позивач, не пройшли державну реєстрацію у відповідних органах Мінюсту України, а тому не набрали чинності та не підлягають застосуванню, враховуючи постанову ВСУ від 28.11.2011 у справі №21-246а11. Також неправомірно застосовано тарифи, встановлені постановами НКРЕ №58 від 20.01.2011 та №82 від 10.02.2012. Відповідно до п.13 Указу Президента України №1059/2011 від 23.11.2011 рішення, прийняті НКРЕ, оформлюються постановами і розпорядженнями. Рішення НКРЕ, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов'язковій державній реєстрації у встановленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань встановлення цін та тарифів (крім встановлення цін та тарифів для населення) та рішень з питань функціонування оптового ринку електричної енергії. ПАТ "Київводоканал" для розрахунку заборгованості з відповідачем застосовує групу тарифів "Населення".

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.07.2014 касаційну скаргу прийнято до провадження.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, відповідача та третьої особи-1, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.12.2000 між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал", правонаступником якого є ПАТ "АК "Київводоканал" як постачальником та ЖБК "Будівельник-9" як абонентом укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення №8698/4-14.

Пунктом 1.1 договору встановлено, що постачальник зобов'язується забезпечити надання абоненту послуг з постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а відповідач зобов'язується оплатити зазначені послуги на умовах, визначених договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

Порядок розрахунку передбачено п.3.6 договору.

Суди встановили, що відповідач за первісним позовом має заборгованість через невиконання умов договору за період з 01.01.2009 по 31.08.2012.

Відповідачем заявлялося клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Згідно статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Встановивши наявність заборгованості за спірний період, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для застосування позовної давності до вимог про стягнення нарахованих сум з 01.01.2009 по 30.11.2009 та відмовили в цій частині позовних вимог.

Касаційна інстанція з таким висновком погоджується, оскільки в цій частині незалежно від використаних тарифів для нарахування та розміру заборгованості, вона не підлягає стягненню за позовною давністю.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на встановлені судами обставини, зокрема щодо порушення відповідачем оплати наданих позивачем послуг за період з 01.12.2009 по 31.08.2012, погоджується з наявністю підстав для стягнення з відповідача боргу в судовому порядку, включаючи інфляційні втрати, 3% річних та пеню. Однак, касаційна інстанція вважає передчасними висновки судів з приводу розрахованої суми боргу, у зв'язку з чим судові рішення у цій частині підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд.

З рішень господарських судів попередніх інстанцій не вбачається, за якими тарифами нараховувалась вартість наданих відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення, та які розпорядження КМДА та постанови НКРЕ за який період часу застосовано позивачем при розрахунку боргу.

Попередні інстанції дійшли помилкового висновку з приводу того, що розпорядження Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.

За п.1 Указу Президента України №493/92 від 03.10.1992 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Згідно пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Касаційна інстанція звертає увагу, що постановою Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21-246а11, яка прийнята за результатом перегляду постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009, що залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011, вказано, що Вищий адміністративний суд України правильно застосував норми матеріального права. Скасовуючи розпорядження КМДА, якими встановлено тарифи на комунальні послуги, суди у даній справі послались на те, що спірні розпорядження не пройшли державної реєстрації.

04.04.2012 Вищим адміністративним судом України у вказаній справі скасовано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009 та постанову Шевченківського районного суду м.Києва від 30.07.2007 з підстав порушення судами норм процесуального права, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції наголошує, що постанова ВСУ від 28.11.2011 у справі №21-246а11 з позицією Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального права в даному випадку є чинною.

Касаційна інстанція також звертає увагу, що Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2011 №833 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", доповнивши її пунктом 22 такого змісту: "Київській міській державній адміністрації забезпечити подання на державну реєстрацію нормативно-правових актів, які зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, виданих нею як місцевим органом виконавчої влади та як виконавчим органом Київської міської ради."

При цьому, слід зазначити, що пункт 1 Указу Президента України №493/92 від 03.10.1992 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" залишився в тій же редакції.

Із змісту пункту 1 Указу Президента України №493/92 від 03.10.1992 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" можна дійти висновку, що зазначеними змінами Кабінет Міністрів України лише уточнив уже діюче положення з метою уникнення суперечностей.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції згідно ст.1117 ГПК України не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у даній справі підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді даної справи в частині задоволення позову господарським судам слід належним чином перевірити розрахунки позивача, дослідити, на підставі яких тарифів нараховувалась заборгованість за водопостачання та водовідведення, дослідити чи набрали чинності розпорядження КМДА, на підставі яких нараховувалась позивачем плата за послуги з водопостачання та водовідведення, та за необхідності здійснити перерахунок боргу з огляду на встановлені обставини.

При цьому, касаційна інстанція звертає увагу, що за ст.13 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" тарифи на послуги централізованого водопостачання і водовідведення затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Законом України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" (набрав чинності з 22.07.2010) внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері надання комунальних послуг. Зокрема, у пп. 2 п. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Таким чином, з 22.07.2010 з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій.

Відповідно до п.2 ст.19 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" Національна комісія регулювання електроенергетики України виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, що має бути завершено до 01.01.2011. До встановлення Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Пунктом 13 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 21.04.1998 № 335/98, діючого на момент виникнення правовідносин, встановлено, що НКРЕ в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності.

Керуючись наданими цим Законом повноваженнями, НКРЕ 20.01.2011 прийняла постанову №58, що набрала чинності з 01.02.2011, якою встановлено тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Суди дійшли правильного висновку, що при визначенні вартості послуг, наданих позивачем відповідачу в період після 01.02.2011, слід застосовувати тарифи, що встановлені постановами НКРЕ від 20.01.2011 № 58 та від 10.02.2012 № 82.

Аналогічна правова позиція стосовно правомірності застосування тарифів, встановлених Національною комісією регулювання електроенергетики України для суб'єктів природних монополій наведена в постановах Верховного Суду України від 28.05.2013 у справі № 5011- 64/2345-2012 та від 11.12.2012 у справі №22/313.

Проте, враховуючи положення ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права досліджувати докази у справі, а тому справа направляється на новий розгляд у частині стягнення суми боргу за надані відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення, що нараховувалась позивачем за тарифами, встановленими як розпорядженнями КМДА, так і постановами НКРЕ для належного перерахунку суми боргу.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає передчасними висновки господарських судів з приводу того, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості постачання питної води, яка йде на підігрів, підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію.

Тобто, гаряча та перегріта вода є продукцією енергопостачальника та/або виробника. Споживачем холодної води як складової гарячого водопостачання є виробник та/або постачальник енергії.

Згідно п.2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України №190, які набули чинності у жовтні 2008 року, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

За ч.1 ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до пункту 3.13 Правил №190 розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

При новому розгляді даної справи господарському суду першої інстанції слід належним чином дослідити, чи перебувають на балансі відповідача теплові пункти, з яких йому здійснюється постачання гарячої води, чи передано теплові пункти позивачу в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Також слід, з урахуванням викладених вище норм, дослідити умови укладеного між сторонами договору водопостачання та водовідведення та встановити чи врегульовано даним договором питання щодо постачання питної холодної води для виготовлення гарячої та чи є, відповідно, підстави для стягнення її вартості з відповідача.

У зв'язку з тим, що зустрічні позовні вимоги залежать від результату розгляду первісного позову та встановлених судами обставин при його розгляді, судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову також підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд.

Згідно ч.1 ст.47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права.

У зв'язку з недотриманням наведених вище норм, з огляду на межі перегляду справи в касаційному порядку, рішення та постанова у даній справі в частині задоволення позову підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді цієї справи господарському суду першої інстанції слід дослідити доводи обох сторін та встановити наявність/відсутність підстав для застосування відповідних розпоряджень КМДА, встановити суму боргу з урахуванням викладеного, перевірити наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за постачання холодної води, яка йде на підігрів, та прийняти законне та обгрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ЖБК "Будівельник-9" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 у справі №5011-20/18178-2012 скасувати в частині задоволення первісного позову та відмови в зустрічному позову. Справу № 5011-20/18178-2012 в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 у справі №5011-20/18178-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя С. Самусенко

Судді: Н. Дунаєвська

Н. Мележик