Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2015 року Справа № 914/3604/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяБакуліна С.В.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сюрприз"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 05.03.2015 рокуу справі№ 914/3604/14господарського судуЛьвівської областіза позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Вокзал станції Львів"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сюрприз"за участю третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Регіонального відділення фонду державного майна України по Львівській областіпростягнення 17 214, 98 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Жовтонецький В.М. дов. № НЮ-28 від 02.01.2015 року,- відповідача:не з'явився,- третьої особи:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Вокзал станції Львів" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Сюрприз" (далі за текстом - ТОВ "Сюрприз"), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Регіонального відділення фонду державного майна України по Львівській області (далі за текстом - РВ ФДМУ по Львівській області) про стягнення17 214, 98 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 08.12.2014 року у справі № 914/3604/14 позовні вимоги Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Вокзал станції Львів" задоволено: стягнуто з ТОВ "Сюрприз" на користь державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Вокзал станції Львів" 15 323, 91 грн. основної заборгованості, 208, 65 грн. 3 % річних, 150, 03 грн. пені, 1 532, 39 грн. штрафу.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Сюрприз" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Львівської області від 08.12.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2015 року у справі № 914/3604/14 апеляційну скаргу ТОВ "Сюрприз" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 08.12.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ "Сюрприз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 08.12.2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2015 року у справі № 914/3604/14 та прийняти у справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. 762 Цивільного кодексу України, ст. ст. 35, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 16.04.2015 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Бакуліної С.В., суддів - Рогач Л.І., Яценко О.В. (доповідач) касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Сюрприз" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 30.04.2015 року.

Розпорядженням заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 28.04.2015 року № 03-05/697 для розгляду касаційної скарги у справі № 914/3604/14, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Рогач Л.І. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Бакуліна С.В., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

30.04.2015 року на адресу Вищого господарського суду України надійшла телеграма від відповідача, в якій останнім заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, в задоволенні якого колегією суддів касаційної інстанцій відмовлено з огляду на обмеженість строку розгляду касаційної скарги передбаченого ст. 1118 Господарського процесуального кодексу України та того, що явка представників сторін у судове засідання не визнавалась обов'язковою судом.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.12.2009 року між РВ ФДМУ по Львівській області (орендодавець) та ТОВ "Сюрприз" (орендар) укладено договір оренди № 197 нерухомого державного майна, згідно умов якого, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину площі приміського касового залу будівлі вокзалу станції Львів, загальною площею 6, 00 кв. м., за адресою м. Львів, пл. Двірцева, 1, що перебуває на балансі відокремленого підрозділу "Вокзалу станції Львів" ДТГО "Львівська залізниця" (балансоутримувач).

Положеннями п. 1.2 вказаного Договору сторони погодили, що майно передається в оренду з метою: 4, 00 кв. м. для розміщення торгівельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи; 1, 00 кв. м. для розміщення торгівельного об'єкту з продажу непродовольчих товарів; 1, 00 кв. м. для розміщення торгівельного об'єкту з продажу алкогольних та тютюнових виробів.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що 31.07.2011 року укладено договір про внесення змін до вказаного Договору, яким внесено зміни в площу орендованого майна, яка становить 6, 4 кв. м., з яких 4, 4 кв. м. для розміщення торгівельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи; 1 кв. м. розміщення торгівельного об'єкту з продажу алкогольних та тютюнових виробів, 1 кв. м. для розміщення торгівельного об'єкту з продажу непродовольчих товарів.

Відповідно до п. п. 2.1., 3.1. - 3.3., 3.6. - 3.8., 10.1. Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна.

Орендна плата становить без ПДВ за базовий місяць оренди жовтень 2009 року 808, 44 грн.; орендна плата за перший (базовий) місяць оренди - грудень 2009 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди жовтень 2009 року на індекс інфляції за листопад та грудень 2009 року; нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством; орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України, чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, у наступному співвідношенні: 70 % - до державного бюджету України; 30 % - на рахунок балансоутримувача.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у повному у визначеному п. 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.

Договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 22.12.2009 року по 19.12.2012 року включно.

Судами встановлено, що 26.04.2010 року між РВ ФДМУ по Львівській області та ТОВ "Сюрприз" укладено договір про внесення змін до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 22.12.2009 року № 197, яким строк дії договору продовжений до 10.04.2013 року включно.

Так, місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що майно було передано відповідачу згідно підписаного між орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем акту приймання-передачі від 22.12.2009 року.

Згідно п. п. 5.3., 10.6. Договору орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Чинність цього договору припиняється в наслідок закінчення строку, на який його було укладено.

04.08.2014 року рішенням господарського суду Львівської області у справі № 914/2531/14, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2014 року та набрало законної сили встановлено, що згідно акту приймання-передачі від 02.04.2014 року до договору оренди індивідуального - визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 197 від 22.12.2009 року, що орендарем - ТОВ "Сюрприз", повернуто балансоутримувачу (позивачу), а балансоутримувачем прийнято з орендованого користування частину площі приміського касового залу будівлі "Вокзал станції "Львів", за адресою м. Львів, пл. Двірцева, 1 загальною площею, 6, 4 кв. м.

Судами встановлено, що відповідачем згідно п. 3.6. Договору не здійснено орендної оплати (30 % на рахунок балансоутримувача) за період з вересня 2011 року по квітень 2014 року (до передачі 02.04.2014 року майна відповідачем балансоутримувачу по акту приймання-передачі) у розмірі 15 323, 91грн.

Так, вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 150, 03 грн. пені, 15 32, 39 грн. штрафу та 208, 65 грн. 3 % річних.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ч. 1 ст. 283, ст. 286 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

За приписами ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 18, ч. ч. 1, 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача орендної плати на загальну суму 15 323, 91 грн. основної заборгованості.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних, пені та штрафу.

За приписами ч. 2 ст. 193, 230 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Положеннями п. 3.7. Договору сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у повному у визначеному п. 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 208, 65 грн. - 3 % річних, 150, 03 грн. - пені та 1 532, 39 грн. - штрафу, розрахунок яких перевірено попередніми судовими інстанціями.

Безпідставними є посилання скаржника на неможливість використання орендованого майна, у зв'язку з чим в силу ч. 6 ст.762 Цивільного кодексу України, він повинен бути звільнений від орендної плати з огляду на те, що відповідачем не доведено те, що факт відкриття кримінального провадження, акти про проведення перевірки (обстеження) стану об'єкта оренди, а також акти про не допуск до орендованого майна, є підставою вважати, що орендар не міг використовувати орендоване майно.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржників не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сюрприз" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2015 року у справі № 914/3604/14 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2015 року у справі № 914/3604/14 залишити без змін.

Головуючий суддяС.В. Бакуліна СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко