Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.03.2018 року у справі №916/2092/14
Постанова ВГСУ від 29.07.2015 року у справі №916/2092/14
Постанова ВГСУ від 30.09.2014 року у справі №916/2092/14
Постанова ВГСУ від 29.07.2015 року у справі №916/2092/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2015 року Справа № 916/2092/14

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака.І.М.,

Студенця В.І.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Котовський винзавод"на рішення господарського суду Одеської області від 31.10.2014 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 р.у справі № 916/2092/14 господарського суду Одеської області

за позовомАнтимонопольного комітету України

до проТовариства з обмеженою відповідальністю "Котовський винзавод" стягнення 600 000,00 грн.

за участю представників:

Антимонопольного комітету України - Харченко С.В.;

ТОВ "Котовський винзавод" - Глиняна Г.В.;

встановила:

Антимонопольний комітет України звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котовський винзавод" про стягнення штрафу у розмірі 300 000,00 грн. та пені у розмірі 300 000,00 грн. за вчинення порушення, передбаченого п. 13 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді неподання інформації територіальному відділенню Антимонопольного комітету України у встановлені строки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач вчинив порушення, передбачене п. 13 ст. 50 "Про захист економічної конкуренції", що встановлено у рішенні Антимонопольного комітету України № 902-р від 05.11.2013 р. Згідно з абз. 4 ч. 2 та ч. 6 ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" відповідач за вчинення вищезазначеного порушення має сплатити штраф, штраф сплачено не було, а отже, відповідач має сплатити додатково пеню, вимоги про стягнення яких заявлені позивачем (т.1 а.с.2-5).

Рішенням господарського суду Одеської області від 31.10.2014 р. позов задоволено (т.1 а.с.130-131).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав належним чином рішення позивача, відповідну суму штрафу не сплатив, що є підставою для стягнення штрафу та нарахування пені у відповідності до ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін (т.1 а.с.182-189).

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просив її скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 16.01.2015 р. залишити без змін.

Вимоги касаційної скарги мотивовані неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права (т.2 а.с.63-67).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

За результатами розгляду справи № 227-26.13/290-12 Антимонопольним комітетом України 05.11.2013 р. прийнято рішення № 902-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", відповідно до якого визнано, що ТОВ "Котовський винзавод" вчинило порушення, передбачене п. 13 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді неподання інформації Антимонопольному комітету України на вимогу державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 01.03.2012 р. № 227-26/03-2458 у встановлений ним строк; за вчинення зазначеного порушення накладено на ТОВ "Котовський винзавод" штраф у розмірі 300 000 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.

За змістом ч. 1 ст. 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Таким чином, рішенням Антимонопольного комітету України від 05.11.2013 р. № 902-р притягнуто відповідача до відповідальності у вигляді накладення штрафу за вчинення порушення, передбаченого п. 13 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Штраф у сумі 300 000 грн. у встановлений законом строк сплачено не було.

За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України (абз. 1 ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Виходячи із встановлених судами обставин справи та норм чинного законодавства про захист економічної конкуренції суди задовольнили позовні вимоги.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на те, що рішення Антимонопольного комітету, яким накладено штраф та за невиконання якого позивач просить стягнути пеню, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 р. № 815/62/14 визнано недійсним.

Між тим, такі твердження відповідача обгрунтовано не прийняті судами до уваги.

Так, у судовому процесі в господарських судах позивачами і відповідачами можуть бути підприємства та організації, зазначені в ст. 1 ГПК України, тобто підприємства, установи, організації, інші юридичні та фізичні особи.

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

В силу ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом ч. 2 ст. 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Отже, виходячи із положень наведеної норми, законом може бути передбачено вирішення певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства.

Так, Законом України "Про захист економічної конкуренції", який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, саме і встановлено інший порядок судового вирішення спорів за участю органів АМКУ.

Так, положеннями частини першої статті 60 цього Закону передбачено право заявника, відповідача, третьої особи оскаржити рішення органів АМКУ повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.

У постановах Верховного Суду України від 17.06.2015 р. у господарській справі № 910/1331/14 та від 23.06.2015 р. у адміністративній справі № 21-688а15 зазначено, що зважаючи на положення статті 12 ГПК України, частини другої статті 4 КАС України, справи зі спорів про оскарження рішень органів АМКУ підвідомчі господарським судам і підлягають розгляду за правилами ГПК України, за винятком, відповідно до положень статті 19 КАС України, вирішення справ щодо оскарження рішень АМКУ з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 23.06.2015 р. зазначається, що це стосується й розгляду справ за позовами органів АМК про стягнення з суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства.

Разом з тим, у цій постанові зазначено, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Відповідно до приписів статті 11128 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність до рішень Верховного Суду України.

Колегія суддів вважає, що оскільки рішення Антимонопольного комітету України № 902-р від 05.11.2013 р. до господарського суду у встановлений строк не оскаржувалось і не визнано в судовому порядку недійсним, немає підстав вважати його таким.

Крім того, відповідач стверджує, що довіреність від 31.01.2012 р. № 01/01-12, за якою його представник Луцький С.Я. отримав вимогу Антимонопольного комітету України, несвоєчасне виконання якої стало підставою для накладення штрафу, в судовому порядку визнана недійсною. Отже, відповідач зазначає, що строк надання відповіді на вимогу не пропущено, що впливає на обставини дійсності рішення Антимонопольного комітету України.

Зазначені твердження обгрунтовано не прийняті судами до уваги.

Разом з тим, у п. 21 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 15 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства", вирішуючи спори, пов'язані із зобов'язанням виконати рішення Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення або про стягнення коштів (штрафу, пені) на підставі такого рішення, господарським судам необхідно мати на увазі, що сам по собі факт неоскарження рішення особою, якої воно стосується, не є безумовним свідченням законності відповідного акта державного органу. Тобто для того, щоб дійти висновку про обов'язковість виконання рішення названого Комітету чи його територіального відділення, господарському суду потрібно досліджувати це рішення на предмет його відповідності вимогам законодавства, якщо така відповідність заперечується іншою стороною у справі. Однак господарським судом не можуть братися до уваги доводи особи, стосовно якої прийнято рішення (заявника, відповідача, третьої особи в розумінні статті 39 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), з приводу незаконності та/або необґрунтованості цього рішення, якщо такі доводи заявлено після закінчення строків, встановлених частиною другою статті 47 та частиною першою статті 60 названого Закону, оскільки дана особа не скористалася своїм правом на оскарження відповідного акта державного органу, а перебіг зазначеного строку виключає можливість перевірки законності та обґрунтованості рішення органу Антимонопольного комітету України.

Враховуючи зазначене, висновок судів про обгрунтованість позовних вимог правильний.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 р., якою залишене без змін рішення господарського суду Одеської області від 31.10.2014 р., немає.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 р. у справі № 916/2092/14 господарського суду Одеської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Котовський винзавод" - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Студенець В.І.