Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року Справа № 917/2532/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКС ЛАЙТ"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 (головуючий суддя Барбашова С.В., судді Білецька А.М., Істоміна О.А.)у справі№ 917/2532/15 Господарського суду Полтавської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "МАКС ЛАЙТ"до Публічного акціонерного товариства "Полтава-банк"простягнення збитківза участю представниківпозивачаКомлик В.В.,відповідачаКаспір О.М.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 27.01.2016 у справі №917/2532/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.04.2016, відмовлено в позові ТОВ "МАКС ЛАЙТ" про стягнення з ПАТ "Полтава-банк" 368.212,00 грн. збитків, заподіяних працівниками останнього.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник стверджує, що судами не було застосовано до спірних правовідносин положень Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму", ст. 1087 ЦК України, постанови Національного Банку України № 210 від 06.06.2013 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою", що, на думку позивача, призвело до прийняття неправомірних рішення та постанови.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, зазначив, що має відкритий поточний рахунок в AT "Банк Богуслав". Позивач стверджує, що 20.12.2013 невстановлена особа шляхом несанкціонованого втручання в роботу комп'ютерних систем позивача списала (перерахувала) з поточного рахунку ТОВ "Макс лайт" 368.212,00 грн., що підтверджується банківською випискою.

В подальшому незаконно списані з рахунку позивача кошти були перераховані тією ж невідомою особою на відкритий у ПАТ "Полтава-Банк" (відповідач) поточний рахунок Приватного підприємства "Верес", і згодом через злочинну фінансову схему відмивання коштів були через касу банку зняті в готівковій формі.

Тому до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості під №12013110100018714 за ознаками кримінального правопорушення, склад якого зафіксований ч. 1 ст 367 Кримінального кодексу України ("Службова недбалість"), доказом чого є витяг з вказаного реєстру.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому вимагає стягнути з ПАТ "Полтава-банк" 368.212,00 грн. шкоди, заподіяної його працівниками.

На підтвердження заявлених вимог позивач послався на те, що працівниками відповідача при проведенні банківської операції були порушені приписи ст. 1087 ЦК України щодо необхідності проведення розрахунків виключно в безготівковій формі; ст.ст. 6, 15 та 16 Закону України "Про запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму" в частині необхідності проведення ідентифікації клієнта банку та зупинення операцій по рахунку; п. 1 Постанови НБУ № 210 щодо встановлення граничних сум розрахунків у готівковій формі; п. 5.12 постанови правління НБУ № 189 від 14.05.2003 щодо порядку ідентифікації та вивчення клієнта.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За приписами вказаної статті для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (постанова Верховного Суду України від 22.01.2013 № 3-72гс12).

За змістом ст.ст. 218, 219 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, зокрема, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як встановлено судами, позивач всупереч положенням ст. 33 ГПК України не довів судам першої та апеляційної інстанції належними доказами наявність усіх елементів складу правопорушення в діях відповідача, які могли б стати підставами для відшкодування шкоди.

Згідно зі ст. 35 ГПК України обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою є, зокрема вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Враховуючи те, що несанкціоноване втручання в роботу комп'ютерних систем, незаконне списання коштів з рахунку позивача та перерахування цих коштів на рахунок іншої особи мають ознаки кримінального правопорушення, а позивачем на підтвердження цих обставин не надано вироку суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що доводи позивача з приводу протиправності поведінки працівників відповідача є безпідставними.

Також судами встановлено, що позивачем не доведено протиправності поведінки відповідача щодо проведення операції з видачі готівки із каси банку Приватному підприємству "Верес", який є клієнтом ПАТ "Полтава-банк", як і не доведено причинного зв'язку між такою поведінкою банку та збитками, а також не доведено вини відповідача в спричиненні позивачу збитків на суму виданої готівки з каси банку в розмірі 368.212,00 грн., що виключає наявність підстав для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди з огляду на відсутність повного складу правопорушення.

Так, суди відзначили, що 11.03.2009 Приватному підприємству "Верес" було відкрито поточний рахунок № 260077262 у Публічному акціонерному товариству "Полтава-банк", що підтверджується довідкою № 011-001/471/1 від 17.12.2015, обороти за яким складали 295.885,00 грн.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Кошти, що знаходяться на поточних рахунках клієнтів, є власністю клієнтів.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Згідно з вимогами ст.ст. 1066 та 1074 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Як стверджує відповідач, при відкритті поточного рахунку ПП "Верес" даного клієнта було ідентифіковано в т. ч. відповідно до вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Видача готівки клієнту - ПП "Верес" з каси банку здійснювалася з дотриманням Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 01.06.2011 № 174, з пред'явленням паспорта уповноваженої особи, що отримує кошти, та ідентифікації цієї особи.

При проведенні спірної фінансової операції з видачі готівки через касу банку працівниками останнього не було порушено вимог Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" № 249-ІV в редакції, що була чинна станом на 23.12.2013.

Вказаний факт підтверджується тим, що відповідно до ст. 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) фінансова операція підлягала обов'язковому фінансовому моніторингу у разі, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 150 000 гривень (для суб'єктів господарювання, які проводять азартні ігри, - 13 000 гривень) або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентній 50 000 гривень (для суб'єктів господарювання, які проводять азартні ігри, - 13 000 гривень), та має одну або більше визначених статтею 15 ознак, зокрема, зарахування коштів на поточний рахунок юридичної або фізичної особи - підприємця чи списання коштів з поточного рахунка юридичної або фізичної особи - підприємця, період діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня реєстрації, або зарахування коштів на поточний рахунок чи списання готівки з поточного рахунка юридичної або фізичної особи - підприємця у разі, якщо операції на зазначеному рахунку не здійснювалися з дня його відкриття (пункт 5); здійснення розрахунку за фінансовою операцією у готівковій формі (пункт 10).

Фінансові операції по рахунку Приватного підприємства "Верес" здійснювались з дня його відкриття, а операція з отримання готівки через касу банку не є розрахунком за фінансовою операцією у готівковій формі в розумінні ст. 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), адже отримуючи кошти зі свого рахунку, клієнт банку не здійснював розрахунок, а лише отримував свої кошти.

При цьому твердження позивача про обов'язковість фінансового моніторингу операції з видачі готівки клієнту банку є безпідставними, оскільки вони не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин.

Також безпідставними є доводи позивача про те, що працівниками Банку при проведенні банківської операції були порушені вимоги Постанови НБУ № 210 від 06.06.2013 щодо встановлення граничних сум розрахунків у готівковій формі.

Так, п. 1 постанови НБУ № 210 від 06.06.2013 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" встановлено граничну суму розрахунків готівкою: підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня в розмірі 10 000 (десяти тисяч) гривень; фізичної особи з підприємством (підприємцем) протягом одного дня за товари (роботи, послуги) у розмірі 150 000 (ста п'ятдесяти тисяч) гривень; фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 150 000 (ста п'ятдесяти тисяч) гривень.

Відповідно до п. 2.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ № 637 від 15.12.2004, підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Пунктом 2.3 цього Положення встановлено, що підприємства (підприємці) мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою та/або з фізичними особами протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами в межах граничних сум розрахунків готівкою, установлених відповідною постановою Правління Національного банку України. Кількість підприємств (підприємців) та фізичних осіб, з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.

Таким чином, обмеження встановлені Постановою НБУ № 210 від 06.06.2013, стосуються готівкових розрахунків між юридичними та фізичними особами і не стосуються операцій з отримання готівки з кас банків.

Такої позиції також дотримується Національний банк України в листі № 50-01015/19595 від 24.03.2015, копія якого додана позивачем до позовної заяви.

Крім того відповідно до п. 2.9 Положення "Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" готівкова виручка (готівка) підприємств (підприємців), у тому числі готівка, одержана з банку, використовуються ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування.

Виходячи з цього, ПП "Верес" мало право отримати в банку зі свого поточного рахунку готівку у розмірі, необхідному для забезпечення потреб, що виникли у процесі його функціонування, тобто без обмеження, а у відповідача були відсутні правові підстави для відмови своєму клієнтові у видачі з належного йому рахунку через касу банку суми коштів готівкою в розмірі 368.212,00 грн.

Також суди відзначили, що операції по рахунку клієнта з отримання коштів готівкою підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу лише з 06.02.2015 відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 14.10.2014 № 1702-VII, який набрав чинності 06.02.2015.

Стосовно тверджень позивача щодо порушення відповідачем вимог пункту 5.12 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою НБУ № 189 від 14.05.2003, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5.12 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, банк зобов'язаний проводити обов'язкове уточнення інформації щодо ідентифікації та вивчення клієнта в разі: а) зміни власника істотної участі, контролера; б) зміни місцезнаходження (проживання та/або перебування) власника рахунку, довіреної особи; в) унесення змін до установчих документів; г) закінчення строку (припинення) дії, втрати чинності чи визнання недійсними поданих документів. Для клієнтів, ризик проведення якими фінансових операцій з легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму оцінюється банком як низький та які не підтримують ділових відносин з банком або не здійснюють подальших разових фінансових операцій на значну суму (у разі наявності попередньої разової фінансової операції на значну суму) протягом останніх 6 місяців, банк проводить уточнення/обов'язкове уточнення інформації щодо ідентифікації та вивчення таких клієнтів під час їх наступного звернення до банку та/або ініціювання ними проведення фінансових операцій. При цьому під разовою фінансовою операцією на значну суму у даному Положенні (пункт 1.2.) слід розуміти проведення фінансової операції без відкриття рахунку клієнту з готівкою на суму, що дорівнює або перевищує 150000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті.

Втім, як встановлено судами, Приватне підприємство "Верес" не відноситься до клієнтів з низьким рівнем ризиків проведення фінансових операцій. Крім того дане підприємство, як зазначалось вище, має відкритий рахунок в установі банку відповідача.

Колегія суддів також відзначає, що позивач у позовній заяві посилається на те, що 20.12.2015 невстановлена особа шляхом несанкціонованого втручання в роботу комп'ютерних систем списала з рахунку позивача, відкритого в АТ «Банк Богуслав», та перерахувала на рахунок ПП «Верес» грошові в розмірі 368.212,00 грн.

При цьому судами встановлено, що між відповідачем та позивачем договір банківського рахунку не укладався, позивачеві в ПАТ «Полтава-банк» рахунок не відкривався.

Поточний рахунок позивача відповідно до наданих документів відкритий в АТ "Банк Богуслав".

Відповідно до п. 7.1.2. ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Таким чином, крім розрахунково-касового обслуговування банк позивача виконував функції зберігача коштів, що знаходилися на його рахунку.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" електронний документ на переказ, що не засвідчений електронним підписом, не приймається до виконання. Учасник платіжної системи має передбачити під час приймання електронних документів на переказ: процедуру перевірки електронного підпису; процедуру перевірки цілісності, достовірності та авторства електронного документа на переказ.

У разі недотримання зазначених вимог банк або інша установа - учасник платіжної системи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач будь-яких претензій АТ "Банк Богуслав" не висував.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що позивачем не доведено обов'язку ПАТ «Полтава-банк» нести відповідальність за вимогами, викладеними в позовній заяві у даній справі.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКС ЛАЙТ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 27.01.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 у справі № 917/2532/15 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова