Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2015 року Справа № 906/188/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенко М.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Нєсвєтова Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 року у справі № 906/188/15 за позовом приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" до публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до відповідача про визнання недійсним укладеного між ними договору поставки зерна майбутнього врожаю від 23.05.2014 року № 123-К у зв'язку з суперечністю вимогам ст. 638 ЦК України та ст. 189 ГК України, оскільки умови договору не містять ціни, щодо якої сторони дійшли взаємної згоди.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 23.04.2015 року справу направлено за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.07.2015 року (суддя Бондарчук В.В.) позов задоволено та визнано недійсним договір поставки зерна майбутнього врожаю від 23.05.2014 року № 123-К.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 року (судді: Яковлєв М.Л., Ільєнок Т.В., Куксов В.В.) рішення господарського суду першої інстанції скасовано та в позові відмовлено.

У касаційній скарзі, з урахуванням доповнень до неї, позивач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що постанова апеляційного господарського суду є законною та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

У судовому засіданні оголошувалася перерва на 28.12.2015 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, доповнення до неї та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 23.05.2014 року між приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Колос" (постачальник) та публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (покупець) було укладено договір поставки зерна майбутнього врожаю №123-К, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у визначений сторонами строк поставляти покупцю сільськогосподарську продукцію українського походження, а саме: зерно кукурудзи 3 класу у кількості 1 398,000 метричних тонн, а відповідач зобов'язався прийняти товар (поставлений насипом) та оплатити його.

Відповідно до п. 3.1 договору попередня оплата товару здійснюється із розрахунку ціни одиниці виміру товару (станом на момент укладення договору), яка складає 1 000 грн. за одиницю виміру товару, в тому числі ПДВ - 166,67 грн.

Згідно з п. 3.1.1 договору сума попередньої оплати за товар становить 1 398 000 грн.

За умовами п. 3.2. договору ціна одиниці виміру товару з ПДВ (відповідної партії товару), за якою здійснюється остаточний розрахунок, визначається за наступною формулою: ЦТ = ((Ц1+Ц2+Ц3)/К) - 100,00 грн., де:

ЦТ - ціна одиниці виміру товару з ПДВ (відповідної партії товару), за якою здійснюється остаточний розрахунок (п. 4.2. договору);

Ц1 - ціна одиниці виміру товару з ПДВ за даними веб-сайту www.ukragroconsult.com у форматі XW/пропозиція/область, що відповідає тій, яка визначена у п. 3.1. цього договору, станом на найближчий робочий день, що передує дню, у який поставка відповідної партії товару вважається здійсненою (п. 1.2.1. договору);

Ц2 - ціна одиниці виміру товару з ПДВ за даними веб-сайту www.apk-inform.com у форматі XW/пропозиція/область, що відповідає тій, яка визначена у п. 3.1. цього договору, станом на найближчий робочий день, що передує дню, у який поставка відповідної партії товару вважається здійсненою (п. 1.2.1. договору);

Ц3 - ціна одиниці виміру товару з ПДВ за даними веб-сайту www.pzcu.gov.ua у форматі XW/пропозиція/область, що відповідає тій, яка визначена у п. 1.3. цього договору, станом на найближчий робочий день, що передує дню, у який поставка відповідної партії товару вважається здійсненою (п. 1.2.1. договору);

К = 3, у випадку, якщо з будь-яких причин отримати дані із будь-якого вказаного вище веб-сайту неможливо, дані такого веб-сайту не враховуються при визначенні ціни одиниці виміру товару з ПДВ (відповідної партії товару), за якою здійснюються остаточні розрахунки, а значення "К" зменшується на кількість таких веб-сайтів.

За твердженням позивача станом на дату, визначену для здійснення поставки, на всіх зазначених в п. 3.2. договору веб-сайтах ціни були відсутні.

Позивач повідомляв відповідача листами від 12.11.2014 року № 344, від 18.11.2014 року № 346, від 24.11.2014 року № 347, від 02.12.2014 року №348 про неможливість визначити ціну через відсутність інформації на веб-сайтах, а також просив узгодити ціну на кукурудзу на підставі середньозваженої ціни по Житомирській області.

Предметом даного судового розгляду є вимоги продавця до покупця про визнання недійсним договору поставки зерна майбутнього врожаю у зв'язку з суперечністю вимогам закону, оскільки умови договору не містять ціни, щодо якої сторони дійшли взаємної згоди.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позову обгрунтовано тим, що на час укладення спірного договору в ньому було встановлено спосіб визначення ціни договору, але на час його виконання встановлено технічну неможливість її визначення з огляду на відсутність на відповідних веб-сайтах інформації щодо ціни на одиниці виміру кукурудзи 3 класу з ПДВ у форматі XW/пропозиція/область станом на листопад 2014 року.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в позові, виходив з визначеності у спірному договорі способу встановлення ціни одиниці товару через застосування узгодженої в договорі формули і відповідні веб-сайти та наявності відомостей про ціну товару станом на 11.11.2014 року.

За ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Частинами 1-3 і 5 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

За умовами частини 1-2 статті 189 ГК України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

У відповідності до ч.ч. 1, 4 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Виходячи з аналізу зазначених норм, можна дійти висновку, що наведені в них положення щодо визначення ціни мають диспозитивний характер, тобто, сторони договору на власний розсуд встановлюють ціну та/або порядок її визначення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що пунктом 3.2. договору сторони передбачили спосіб визначення ціни одиниці товару через веб-сайти www.ukragroconsult.com, www.apk-inform.com, www.pzcu.gov.ua, на яких мала бути розміщена інформація про вартість ціни однієї одиниці товару у форматі XW/пропозиція/область, що не суперечить вимогам чинного на час його укладення законодавства, тоді як інших підстав для визнання недійсним цього договору позивачем не наведено.

Крім того, обома судовими інстанціями встановлено обставини початку виконання спірного договору, що також свідчить про його укладеність.

Таким чином, враховуючи принцип свободи договору, встановлений ст. 627 ЦК України, висновок апеляційного господарського суду про недоведеність позивачем обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, грунтується на матеріалах справи і вимогах закону.

Ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав за заявленими вимогами для визнання спірного правочину недійсним, й обґрунтовано відмовив у позові.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду.

За таких обставин, оскаржена постанова суду апеляційної інстанції відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і тому підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 року - без змін.

Головуючий суддя М.Черкащенко

Судді І.Вовк

Н.Нєсвєтова