Постанова ВГСУ від 28.05.2015 року у справі №910/22967/14

Друк

Пошук

295

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 28.05.2015 року у справі №910/22967/14

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2015 року Справа № 910/22967/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скаргиДочірнього підприємства "Водограй"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.03.15у справі№910/22967/14 Господарського суду міста Києваза позовомДочірнього підприємства "Водограй"доКиївської міської радипровизнання недійсним рішення

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Мельник С.В. - за дов. від 30.03.15;

від відповідача: Дорошенко О.С. - за дов. від 11.03.15.

Дочірнім підприємством "Водограй" у жовтні 2014 року заявлений позов до Київської міської ради про визнання недійсним пунктів 282, 283, 284 рішення Київської міської ради № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" від 28.02.13, які стосуються внесення змін до договорів оренди земельних ділянок № 66-6-00274, № 66-6-00275, № 66-6-00276 від 22.06.2005, укладених між Київською міською радою та Дочірнім підприємством "Водограй". Свій позов Дочірнє підприємство "Водограй" обґрунтовувало тим, що оспорюване рішення Київської міської ради про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок № 66-6-00274, № 66-6-00275, № 66-6-00276 від 22.06.2005 щодо розміру орендної плати суперечить чинному законодавству та умовам вказаних договорів, оскільки відповідно до положень статей 21, 23 Закону України "Про оренду землі", статті 188 Господарського кодексу України та положень договорів оренди № 66-6-00274, № 66-6-00275, № 66-6-00276 розмір орендної плати може змінюватися тільки за згодою сторін. Крім того, позивач зазначав, що норми Податкового кодексу України, які здійснюють регулювання правовідносин пов'язаних із платою за землю підлягають застосуванню виключно до договорів оренди, укладених після набрання чинності Податковим кодексом України, тобто після 01.01.11, однак, договори оренди до яких внесено зміни спірним рішенням були укладені у 2005 році. При цьому, позивач посилався на приписи статті 58 Конституції України, статті 188 Господарського кодексу України, статті 288 Податкового кодексу України, статей 15, 21,23 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.14, ухваленим суддею Шкурдовою Л.М., у задоволенні позову відмовлено повністю. Суд першої інстанції виходив з того, що нормами чинного законодавства передбачена можливість зміни умов договору у випадках, встановлених договором або законом, і, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленого умовами договору.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Скрипки І.М. - головуючого, Шаптали Є.Ю., Самсіна Р.І. постановою від 11.03.15, перевірене рішення скасував, провадження у справі припинив, а апеляційну скаргу заступника Дочірнього підприємства "Водограй" залишив без задоволення. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Київська міська рада при прийнятті рішення № 89/9146 від 18.02.13 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України", яким було встановлено річну орендну плату в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, виступала як суб'єкт владних повноважень, у зв'язку з чим, спір про визнання недійсним вказаного рішення в частині пунктів 282, 283, 284 додатку, що стосуються позивача у справі, належить вирішувати в порядку адміністративного судочинства.

Дочірнє підприємство "Водограй" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.03.15 у справі № 910/22967/14 в повному обсязі, а справу за позовом Дочірнього підприємства "Водограй" до Київської міської ради про визнання недійсним рішення направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в іншому складі суду. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 80 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, скаржник зазначає, що Київська міська рада, приймаючи оспорюване рішення про внесення змін до договорів оренди землі,-реалізувала не владні повноваження, а повноваження власника земельних ділянок. Таким чином на думку скаржника Київський апеляційний господарський суд помилково припинив провадження у справі на підставі приписів статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Від Київської міської ради відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства відзначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, предметом касаційного оскарження є постанова Київського апеляційного суду від 11.03.15, якою скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.14, апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Водограй" залишено без задоволення, та припинено провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України з посиланням на те, що даний спір не підлягає розгляду господарськими судами України, а має розглядатись в порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Підстави припинення провадження у справі визначені статтею 80 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до пункту 1 частини 1 цієї норми господарський суд припиняє провадження у справі у разі якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах. Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Суб'єктом владних повноважень, відповідно до цієї статті, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Отже, необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. Компетенція адміністративних судів відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу про адміністративне судочинство поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб і суб'єктом владних повноважень, щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкту що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

За приписами частин 1, 2 статі 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Статтею 80 Земельного кодексу України установлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Відповідно до частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. Територіальна громада це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр, абзац 2 частини 1 статті 1 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні". Згідно з частиною 1 статті 10 наведеного закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Відповідно до статті 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом. За змістом статей 3 та 5 Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом цивільних відносин. До повноважень міських рад відповідно до приписів пунктів "а" ,"в", "й" , "к" статті 12 Земельного кодексу України належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Отже, органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Таким чином, у відповідних відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами. З приписів пункту 6 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів. Спір вважається таким, що не підлягає вирішенню в господарських судах, коли він не підвідомчий господарським судам, тобто предмет спору не охоплюється статтею 12 Господарського процесуального кодексу України. Спори, що віднесені до підвідомчості господарських судів, кваліфікуються за сукупністю предметного та суб'єктного критеріїв. За предметним критерієм до компетенції господарських судів відносяться спори, що виникли при здійсненні господарської діяльності. За суб'єктним критерієм до компетенції господарських судів відносяться спори, що виникають між юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та у випадках, передбачених законодавчими актами України за участю державних органів, органів місцевого самоврядування. Відтак, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин пов'язаних із здійснення сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності. Виходячи з наведеного, справи за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру підвідомчі господарським судам. За змістом статей 13 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123 124 127 128 Земельного кодексу України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах. Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що Київська міська рада приймаючи оскаржуване рішення від 28.02.13, виступала як суб'єкт владних повноважень. Проте, як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Дочірнього підприємства "Водограй" про визнання недійсним пунктів рішення Київської міської ради № 89/9146 від 28.02.13, яке стосується внесення змін до договорів оренди земельних ділянок № 66-6-00274, № 66-6-00275, № 66-6-00276 від 22.06.2005, укладених між Київською міською радою та Дочірнім підприємством "Водограй". Відтак, у відносинах, які склались між сторонами відповідач, як власник земельних ділянок вирішив внести зміни до договорів оренди саме задля приведення їх у відповідність до вимог чинного законодавства, а тому оскаржуване рішення не є таким, що прийняте суб'єктом владних повноважень у сфері реалізації управлінських функцій. Оскільки спірне рішення не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий, даний спір має вирішуватись господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України. За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про те, що цей спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства України, є помилковим. Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі про порушення апеляційним судом приписів процесуального законодавства знайшли своє підтвердження. Відповідно до статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм процесуального права. Враховуючи викладене та те, що рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядалось, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи до Київського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження, а касаційна задоволенню.