Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року Справа № 910/27977/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПлюшка І.А.,суддів :Самусенко С.С., Татькова В.І. (доповідача),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Комплекс "Либідський"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 р.та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 26.01.2015 р.у справі№ 910/27977/14 господарського суду міста Києваза позовом Приватного акціонерного товариства "Комплекс "Либідський" (надалі - ПрАТ "Комплекс "Либідський")доПублічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" (надалі - ПАТ "Піреус Банк МКБ")провизнання недійсним кредитного договору № К/08-05/КД від 25.01.2008 р.за участю представників: від позивача- Рябокляч Д.П. від відповідача- Нечай Р.В.

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2014 року ПрАТ "Комплекс "Либідський" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Піреус Банк МКБ" про визнання недійсним кредитного договору № К/08-05/КД від 25.01.2008 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2015 р. (суддя Сташків Р.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 р. (головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Корсакова Г.В., Гончаров С.А.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими постановою та рішенням, ПрАТ "Комплекс "Либідський" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.10.2015 р. (головуючий суддя Татьков В.І. (доповідач), судді: Владимиренко С.В., Самусенко С.С.) касаційну скаргу ПрАТ "Комплекс "Либідський" прийнято до провадження, розгляд скарги призначено у судовому засіданні на 27.10.2015 р.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 26.10.2015 р. № 02-05/819 у зв'язку з виходом судді Плюшка І.А. з відпустки для розгляду справи № 910/27977/14 сформовано колегію суддів у такому складі: головуючий суддя Плюшко І.А., судді: Самусенко С.С., Татьков В.І. (доповідач).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 25.01.2008 р. між ВАТ "Міжнародний комерційний банк", правонаступником якого є ПАТ "Піреус Банк МКБ" (Банк) та ПрАТ "Комплекс "Либідський" (Позичальник) укладено кредитний договір № К/08-05/КД, відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит у формі відновлювальної відкличної кредитної лінії в межах встановленого ліміту в розмірі 3 000 000 дол. США терміном з 25.01.2008 р. по 24.01.2013 р., а Позичальник зобов'язався кредит прийняти, належним чином використовувати та повернути на умовах, передбачених кредитним договором, сплачувати проценти та інші платежі.

У подальшому, в період з 13.02.2008 р. по 30.12.2011 р. між Банком та Позичальником було укладено 13 додаткових угод до кредитного договору, зокрема у додатковій угоді № 8 від 25.01.2008 р. умови кредитного договору було викладено в новій редакції.

Як вбачається з рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2014 р. у справі № 910/16150/13 за позовом ПАТ "Піреус Банк МКБ" до ПрАТ "Комплекс "Либідський" про стягнення заборгованості за кредитним договором та не заперечується сторонами, сторони кредитного договору № К/08-05/КД належним чином виконали свої зобов'язання, що стосувались передачі Банком та отримання Позичальником кредитних коштів.

Судами також з'ясовано, що Національним банком України були видані відповідачу банківські ліцензії № 91 від 29.12.2001 р. та № 91 від 28.03.2008 р., згідно з якими останньому надано право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", та дозволи № 91-2 від 29.10.2004 р., № 91-2 від 28.03.2008 р. та № 91-3 від 29.09.2009 р. (з додатками), згідно з якими відповідач має право здійснювати валютні операції, зокрема операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України і ін. Також, в матеріалах справи наявна видана відповідачу Генеральна ліцензія (з додатком) на здійснення валютних операцій від 08.02.2013 № 91-2.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому, Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статтями 47 та 49 вказаного Закону визначено, що операції банків із розміщення і залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Порядок надання дозволу Національного банку України на банківські операції та генеральних ліцензій встановлювався також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 р. № 275 (постанова втратила чинність згідно з постановою Правління Національного банку України від 08.09.2011 р. № 306), у п. 5.3 якого на момент укладення спірного договору зазначалось, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями згідно з п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Виходячи зі змісту зазначених норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з правомірним висновком судів попередніх інстанцій про те, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Що стосується вимог пп. "в" п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, слід звернути увагу на те, що на час укладення сторонами у справі кредитного договору законодавством не було встановлено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу Національного банку України на операції, пов'язані з іноземною валютою.

У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу Національного банку України здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Таким чином, господарський суд міста Києва та Київський апеляційний господарський суд дійшли правомірних та обґрунтованих висновків про те, що в силу норм законодавства, які регулюють правовідносини у даній сфері, банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали дозвіл Національного банку України на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті, а отже, і на укладення відповідних договорів.

Крім того, судами підставно відхилено доводи позивача щодо того, що встановлені кредитним договором умови кредитування є для позичальника несправедливими, недобросовісними, спричинили істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, нав'язані йому Банком та на користь Банку.

Так, договором є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судами вірно вказано, що про досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору на момент укладення спірного кредитного договору та про бажання настання цивільних прав та обов'язків свідчать підписи сторін на спірному договорі, а також виконання відповідачем (Банком) належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором щодо надання позивачу (Позичальнику) кредиту у межах суми, визначеної у кредитному договорі (з врахуванням додаткових договорів), а також прийняття передбачених договором коштів Позичальником. Укладаючи кредитний договір, сторони були вільними в його укладенні та визначенні його умов, а отже, можна стверджувати про те, що дії учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання спірного правочину, відповідали внутрішній волі сторін.

При цьому, ПрАТ "Комплекс "Либідський" не було доведено суду протилежного, а також не було надано доказів того, що під час укладення кредитного договору позивач міг діяти під впливом помилки, обману, насильства або тяжкої обставини.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з правильними висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, з огляду на норми законодавства, що регулювали спірні відносини на момент їх виникнення, на фактичні обставини справи та наявні в ній матеріали.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Комплекс "Либідський" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2015 р. у справі № 910/27977/14 залишити без змін.

Головуючий суддя І.А. Плюшко

Суддя С.С. Самусенко

Суддя (доповідач) В.І. Татьков