ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2017 року Справа № 910/12066/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКролевець О.А., суддівЄвсікова О.О., Малетича М.М., розглянувши касаційну скаргуДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 03.10.2016 Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016у справі№910/12066/14 Господарського суду міста Києваза позовомДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"до за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача за участюПублічного акціонерного товариства "Авант-Банк" 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Науково-технічний центр "АВС", 2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Прокуратури м. Києвапростягнення грошових коштівза участю представниківвід позивача:Слівінський М.О.,від відповідача: від третьої особи-1: від третьої особи-2: від прокуратури:Качкурова С.В., не з'явився, не з'явився, Суходольський С.М.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 (суддя Дупляк О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 (колегія суддів у складі: Сітайло Л.Г., Коршун Н.М., Калатай Н.Ф.), позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" (далі - Банк) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом") 1,22 грн. штрафу, 43842860,14 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 2942630,14 грн. Припинено провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача 78000000 грн. основної заборгованості за договором про відкриття покритого акредитиву №А-Ю/13/2602 4579 від 26.03.2013. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови в позові про стягнення 19245698,62 грн. процентів за користування чужими коштами як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить рішення та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони та треті особи у справі згідно з приписами ст.1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак, треті особи не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч.1 ст.1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.02.2013р. між позивачем (покупець) та третьою особою-1 (постачальник) було укладено договір на постачання продукції №ПУ-31927-ДЗ, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю продукцію обумовлену договором, а покупець оплатити поставлену продукцію. При цьому, сторонам визначено наступний порядок здійснення оплати: шляхом виставлення 100% безвідкличного покритого документарного подільного акредитиву зі строком дії 14 місяців, який відкривається покупцем на користь постачальника протягом 60 календарних днів з моменту підписання договору на суму 78000000 грн.

На виконання умов договору постачання продукції №ПУ-31927-ДЗ між позивачем (клієнт) та Банком 26.03.2013р. було укладено договір про відкриття покритого акредитиву №А-Ю/13/2602 4579 (далі - договір), за умовами якого Банк відкриває покритий акредитив на суму 78000000 грн., на строк 14 місяців з моменту укладення договору та на умовах, викладених в заяві про відкриття документарного акредитива, що є додатком №1 до договору.

Заява про відкриття акредитива Банком одержана 26.03.2013р. та проведена ним 27.03.2013р., що підтверджується відповідними відмітками Банку на заяві.

Відповідно до п.2.2 договору клієнт зобов'язаний не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту прийняття банком заяви про відкриття документарного акредитива надати останньому грошові кошти, необхідні для проведення платежу за акредитивом, у валюті акредитива і в розмірі не менш як сума акредитива.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.03.2013р. на виконання умов договору ДП "НАЕК "Енергоатом" перерахувало Банку 78000000 грн. зі сплатою комісії банку за відкриття акредитива згідно з платіжним дорученням №АЕС/6336 від 04.06.2013.

Відповідно до п.3.5 договору банк зобов'язаний після закінчення строку дії акредитива повернути клієнту залишок грошових коштів, наданих ним згідно з п.2.2 договору.

Судами також встановлено, що строк дії акредитива, встановлений в п.1.1 договору, закінчився 26.05.2014р., в зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача з листами від 13.05.2014, від 21.05.2014 та від 26.05.2014 з вимогою повернути грошові кошти.

27.05.2014р. ДП "НАЕК "Енергоатом" звернулося до відповідача з претензією, в якій клієнт (позивач), посилаючись на положення пункту 3.5 договору та п.8.29 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, вимагав негайно перерахувати позивачу 78000000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.02.2016р. Правлінням Національного банку України прийнято постанову №109 про відкликання ліцензії та ліквідацію ПАТ "Авант-Банк" та 26.02.2016р. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №262 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Авант-Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", на виконання якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Авант-Банк" з 26.02.2016р. по 25.02.2018р. включно.

Як вбачається з довідки відповідача №3972 від 15.07.2016, ДП "НАЕК "Енергоатом" визнано кредитором Банку на суму 78000000 грн. та відповідні кредиторські вимоги позивача включені до 7 черги кредиторських вимог.

Предметом даного спору є вимоги ДП "НАЕК "Енергоатом" про стягнення з відповідача 78000000 грн. основного боргу, 6008949,26 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 1166794,52 грн., 1,22 грн. штрафу, розрахованого відповідно до п.6.2 договору, 4573150,08 грн. процентів за користування чужими коштами та 7641589,04 грн. збитків.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на невиконання Банком своїх зобов'язань за договором про відкриття покритого акредитиву №А-Ю/13/2602 4579 після закінчення строку дії акредитива 26.05.2014р.

Припиняючи провадження у справі в частині стягнення 78000000 грн. основного боргу та задовольняючи позовні вимоги в частині 1,22 грн. штрафу, 43842860,14 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 2942630,14 грн., місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено задоволення вимог ДП "НАЕК "Енергоатом", як кредитора Банку, виключно в межах процедури ліквідації, та настання 26.05.2014р. терміну повернення Банком позивачу грошових коштів (їх зарахування на рахунок заявника акредитива), внаслідок тривалого прострочення якого виникли передбачені ч.2 ст.625 ЦК України та п.6.2 договору підстави для стягнення з боржника (відповідача) інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, та відповідного штрафу. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 4573150,08 грн. процентів за користування чужими коштами та 7641589,04 грн. збитків, суди, в свою чергу, дійшли висновку що недоведеність завдання позивачу збитків внаслідок порушення Банком своїх договірних зобов'язань та укладенням ДП "НАЕК "Енергоатом" (як позичальником) кредитних договорів з ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ПАТ "Державний ощадний банк України" з метою поповнення обігових коштів вже після укладення договору про відкриття покритого акредитиву №А-Ю/13/2602 4579, а також про безпідставність нарахування позивачем процентів за користування чужими коштами за аналогією закону на підставі приписів ч.1 ст.1048 ЦК України, оскільки договір акредитиву і договір позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1088 ЦК України при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.

Статтею 1093 ЦК України передбачено, що у разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) - заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара. У разі відкриття покритого акредитива при його відкритті бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку.

Згідно приписів ст.1098 ЦК України акредитив закривається у разі: 1) спливу строку дії акредитива; 2) відмови одержувача грошових коштів від використання акредитива до спливу строку його дії, якщо це передбачено умовами акредитива; 3) повного або часткового відкликання акредитива платником, якщо таке відкликання передбачене умовами акредитива. Про закриття акредитива виконуючий банк повідомляє банк-емітент. Виконуючий банк одночасно із закриттям акредитива негайно повертає банку-емітентові невикористану суму покритого акредитива. Банк-емітент повинен зарахувати повернені суми на рахунок платника.

Відповідно до п.п.8.2, 8.29 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 акредитив - це окремий договір від договору купівлі-продажу або іншого контракту навіть, якщо в акредитиві є посилання на них. У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу. Дата, яку зазначено в заяві, є останнім днем для подання бенефіціаром до оплати реєстру документів за акредитивом та документів, передбачених умовами акредитива. Банки мають здійснювати контроль за строком дії акредитива, який зазначений у заяві. У день закінчення строку дії акредитива, кошти за яким заброньовані у виконуючому банку, останній в кінці операційного дня списує кошти з аналітичного рахунку "Розрахунки за акредитивами" та перераховує в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли. Банк-емітент зараховує одержані кошти на рахунок заявника акредитива та списує потрібну суму з відповідного позабалансового рахунку, що призначений для обліку акредитивів.

Відтак, чинним законодавством встановлений обов'язок банку після спливу строку дії акредитива перерахувати на поточний рахунок платника суму покритого акредитива. При цьому, однією з обов'язкових умов для перерахування банком платнику покритого акредитиву є факт спливу строку акредитива.

Приписами статей 526 та 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.2 ст.549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено та Банком не спростовано факт порушення ним договірного зобов'язання з повернення суми покритого акредитиву після спливу строку дії акредитива, в зв'язку з чим, внаслідок виникнення заборгованості відповідача у сумі 78000000 грн. та її прострочення (термін оплати настав 26.05.2014р.), позивачем (кредитором) на підставі ч.2 ст.549, ч.2 ст.625 ЦК України та п.6.2 договору про відкриття покритого акредитиву №А-Ю/13/2602 4579 правомірно нараховані 1,22 грн. штрафу, 43842860,14 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 2942630,14 грн.

Також судами достовірно встановлено недоведеність обставин завдання позивачу збитків внаслідок порушення Банком своїх договірних зобов'язань та укладенням ДП "НАЕК "Енергоатом" (як позичальником) кредитних договорів від 26.12.2013 №151113К25 та від 07.03.2014 №795/31/2 з ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ПАТ "Державний ощадний банк України" відповідно, з метою поповнення обігових коштів вже після укладення договору про відкриття покритого акредитиву №А-Ю/13/2602 4579 від 26.03.2013, оскільки при укладенні згаданих кредитних договорів позивач виходив з того, що кошти покритого акредитиву будуть перераховані Банком третій особі-1 саме на виконання договору на постачання продукції №ПУ-31927-ДЗ від 18.02.2013 та договору про відкриття покритого акредитиву №А-Ю/13/2602 4579, а при укладенні кредитних договорів не сплив строк дії акредитива, і вказані кошти позивач не зможе спрямувати на дострокове виконання своїх зобов'язань за кредитними договорами.

Колегія суддів враховує, що подана позивачем касаційна скарга не містить жодних заперечень щодо результатів розгляду вищевказаних позовних вимог.

Водночас, касаційна інстанція погоджується з висновками судів щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 4573150,08 грн. процентів за користування чужими коштами з огляду на таке.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як роз'яснено в п.п.6.1, 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013, проценти, зазначені у ст.536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (ст.1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін ст.536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, ст.ст.1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж ч.2 ст.625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст.536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Місцевим господарським судом встановлено та скаржником не заперечується той факт, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами укладеним між сторонами договором не встановлено.

Натомість позивач посилається на те, що до спірних правовідносин, які виникли з договору акредитиву, повинно бути застосовано аналогію закону, а саме положення ст.1048 ЦК України, що регулюють встановлення розміру процентів за договором позики.

Апеляційним судом з цього приводу правомірно зазначено, що за змістом ч.1 ст.8 ЦК України, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин, а оскільки договір акредитиву та договір позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, тому й застосування щодо акредитиву положень про договір позики (ст.1048 ЦК України) є безпідставним.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 27.12.2010 по справі №9/67-38, від 02.07.2013 по справі № 18/1372/12 та від 30.08.2013 по справі №5016/1355/2012(4/44), яка (позиція) має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції згідно імперативних приписів ст.11128 ГПК України.

Колегія суддів також враховує, що норми ст.ст.1088, 1093, 1098 ЦК України не передбачають положень про те, що до договору акредитиву застосовуються загальні положення про позику, тобто по аналогії з кредитним договором (ч.2 ст.1054 ЦК України) або договором банківського вкладу (ч.1 ст.1061 ЦК України).

Касаційна інстанція відхиляє безпідставне посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на необхідність нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України на підставі ч.6 ст.231 ГК України, оскільки вказана правова норма визначає розмір штрафних санкцій, види яких вичерпно врегульовано у ст.230 цього Кодексу (неустойка, штраф, пеня), що виключає ототожнення процентів за користування чужими грошовими коштами зі штрафними санкціями.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих рішення і постанови.

Таким чином, перевіривши у відповідності до ч.2 ст.1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскарженій постанові суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що судом у порядку ст.ст.43, 101, 105 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 у справі №910/12066/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О. Кролевець

Судді О. Євсіков

М. Малетич