Історія справи

Постанова ВГСУ від 26.11.2015 року у справі №910/10715/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2015 року Справа № 910/10715/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коробенка Г.П.

суддів Мачульського Г.М.

Прокопанич Г.К.

за участю представників:

Позивача: Тулінова І.І., дов. № 929 від 03.06.2015 року;

Відповідача: ОСОБА_3., дов. № б/н від 03.12.2014 року;

розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2015 року

у справі № 910/10715/15 господарського суду міста Києва

за позовом міського комунального підприємства "Дніпропетровський електротранспорт"

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення 27 157,54 грн.

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року міське комунальне підприємство "Дніпропетровський електротранспорт" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, просило стягнути з відповідача 23 947,96 грн. основного боргу, 1 579,95 грн. пені, 1 454,91 грн. інфляційних втрат, 174,72 грн. 3% річних (а.с. 6-7).

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 224 від 31.12.2013 року щодо оплати наданих послуг.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.05.2015 року (суддя Чинчин О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2015 року (головуючий Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Шапран В.В.) (а.с. 114-123) позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 23 947,96 грн. основного боргу, 1 579,95 грн. пені, 1 454,91 грн. інфляційних втрат, 174,72 грн. 3% річних. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 78-86).

Оскаржені судові акти мотивовано доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими актами, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просила оскаржені судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду (а.с. 139-143).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.11.2015 року касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.11.2015 року (а.с. 137-138).

Розпорядженням секретаря другої судової палати № 03-05/1982 від 10.11.2015 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Мачульский Г.М., Шаргало В.І.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.11.2015 року розгляд касаційної скарги відкладено на 26.11.2015 року.

Розпорядженням секретаря другої судової палати № 03-05/2146 від 20.11.2015 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді Мачульский Г.М., Прокопанич Г.К. (доповідач).

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.12.2013 року між міським комунальним підприємством "Дніпропетровський електротранспорт" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір № 224, предметом якого було надання замовникові права на використання опор контактної мережі для розміщення рекламних засобів типу "конвексборд" (а.с. 8-9).

Відповідно до п. 1.1 договору кожне розміщення конструкції оформлюється дозволом виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, додатковою угодою до даного договору, в якій зазначені місце розташування, строки. Розрахунки проводяться згідно встановленої договірної ціни за технічне узгодження умов розміщення конструкції (при першому розміщенні на даній опорі) та за використання опор контактної мережі, визначеної у протоколі узгодження договірної ціни (додаток № 1) до даного договору.

Згідно п. 3.1 договору його загальна сума визначається сумами всіх додаткових угод до договору.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що плата за використання опор контактної мережі здійснюється помісячно, на умовах 100% передоплати, сума якої вказана у протоколі договірної ціни (додаток № 1). Сторони підписують акти приймання - здачі наданих послуг в останній день поточного місяця.

Відповідно до п. 4.1 договору у випадку несвоєчасної сплати наданих послуг замовник оплачує виконавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості (яка виникла при порушенні пп. 3.3, 3.4 договору), що діяла на момент заборгованості, за кожний день прострочення оплати.

Згідно п. 5.1 договору він набуває чинності з 01.01.2014 року та діє до 31.12.2014 року, але в будь - якому разі до повного виконання взятих на себе зобов'язань сторонами за даним договором.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що усі зміни, додатки й доповнення до договору дійсні у випадку, якщо вони оформлені в письмовій формі й підписані повноважними представниками сторін.

Відповідно до п. 5.3 договору він може бути розірваний на вимогу однієї з сторін у випадку невиконання іншою стороною своїх зобов'язань за даним договором, з повідомленням про це за 10 календарних днів до моменту розірвання договору, за винятком випадків, передбачених у даному договорі.

Додатком № 1 до договору № 224 від 31.12.2013 року сторони узгодили вартість послуг (а.с. 10).

Додатковими угодами № 3 від 13.05.2014 року № 5 та № 6 від 17.09.2014 до договору № 224 від 31.12.2013 року сторони змінювали договірну ціну (а.с. 11-12, 13-14).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивач надав замовнику право на використання опор контактної мережі для розміщення рекламних засобів типу "конвексборд" на загальну суму 27 447,96 грн., що підтверджується актами приймання-здачі наданих послуг за період з вересня 2014 року по жовтень 2014 року, проте, відповідачем здійснена лише часткова оплата на суму 3 500,00 грн. (а.с. 26, 27, 28).

Також відповідачу на оплату послуг наджстлались рахунки-фактури на оплату № 356 від 02.10.2014 року на суму 14 131,84 грн. та № 359 від 02.10.2014 року на суму 13 316,12 грн. (а.с. 29, 30).

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 07.10.2014 року міське комунальне підприємство "Дніпропетровський електротранспорт" надіслало відповідачу лист № 1489/1 про розірвання договору № 224 від 31.12.2013 року з 21.10.2014 року, в якому також зазначено про наявність заборгованості за вересень 2014 року у розмірі 10 631,84 грн. та за жовтень 2014 року у розмірі 13 316,12 грн. (а.с. 22).

Судами встановлено, що відповідачем в обґрунтування заперечень було надано лист міського комунального підприємства "Дніпропетровський електротранспорт" № 1489/1 від 07.10.2014 року про розірвання договору № 224 з 13.10.2014 року, в якому також зазначалось про наявність заборгованості за вересень 2014 року у сумі 10 512,24 грн. та за жовтень 2014 року у сумі 7 889,81 грн. (а.с. 61).

Враховуючи п. 5.3 договору № 224 від 31.12.2013 року, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція дійшов висновку, що вказаний договір є розірваним саме з 21.10.2014 року, оскільки повідомлення про розірвання договору має бути надіслано за 10 календарних днів до моменту його розірвання.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій надали відповідну оцінку листу позивача № 1489/1 від 07.10.2014 року про розірвання договору № 224 від 31.12.2013 року з 13.10.2014 року та дійшли висновку про задоволення позову в частині стягнення 23 947,96 грн. основного боргу.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов висновку про задоволення вимог і в частині стягнення 1 579,95 грн. пені, 1 454,91 грн. інфляційних втрат, 174,72 грн. 3% річних.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Суди попередніх інстанцій у порушення приписів зазначених норм процесуального права не дослідили правової природи договору.

Так, з огляду на умови договору № 224 від 31.12.2013 року та, зокрема, додатку № 1 до нього, предметом його було технічне узгодження умов розміщення конструкцій та використання опор контактної мережі.

Тобто, даний договір містить елементи як договору про надання послуг (технічне узгодження), так і договору найму (оренди) (використання опор), які регулюються різними нормами матеріального права.

Правовідносини щодо найму (оренди) регламентовані Главою 58 Цивільного кодексу України.

Так, частиною 6 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У порушення принципу рівності сторін та змагальності судового процесу судами не перевірені доводи відповідача про неможливість використання частини рекламних засобів з 08.10.2014 року та з 09.10.2014 року, з посиланнями на наявність актів демонтажу (а.с. 64-66, 67-68) через обставини, за які фізична особа-підприємець ОСОБА_4 не відповідає (ч. 6 ст. 762 ЦК України) та, відповідно, не надана оцінка обгрунтованості заявлених вимог про стягнення плати за використання опор контактної мережі з 08-09.10.2014 року і нарахування штрафних санкцій.

Крім того, як зазначалось вище, суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги лист міського комунального підприємства "Дніпропетровський електротранспорт" № 1489/1 від 07.10.2014 року, наданого відповідачем (а.с. 61), про розірвання договору № 224 від 31.12.2013 року з 13.10.2014 року.

Враховуючи, що у матеріалах справи містяться листи з одним і тим же вихідним номером і від однієї дати (№ 1489/1 від 07.10.2014 року), проте, з різними текстами, судова колегія касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій порушені приписи ч. 1, 2 ст. 43, п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України стосовно відхилення тих чи інших доводів сторін, що також вплинуло на висновки судів щодо встановлення дійсної дати розірвання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки оскаржені судові акти прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, як рішення місцевого господарського суду, так і постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2015 року у справі № 910/10715/15 скасувати.

Справу № 910/10715/15 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді: Г.М. Мачульський

Г.К. Прокопанич