Історія справи

Постанова ВГСУ від 26.11.2014 року у справі №904/390/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2014 року Справа № 904/390/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Мележик Н.І. - головуючого (доповідача),

Дунаєвської Н.Г.,

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Державної фінансової інспекції в

Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного

господарського суду від 21.07.2014 року

у справі № 904/390/14

господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Державного підприємства водних шляхів

"Укрводшлях" в особі відокремленого

підрозділу "Дніпропетровська технічна

дільниця водних шляхів" Державного підприємства водних шляхів "Укрводшлях"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АББА БУД СЕРВІС"

за участю третьої особи, яка не

заявляє самостійних вимог на

предмет спору на стороні

позивача Державної фінансової інспекції в

Дніпропетровській області

про стягнення 140 000 грн.

за участю представників:

позивача - не з'явились

відповідача - не з'явились

третьої особи - не з'явились

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року Державне підприємство водних шляхів "Укрводшлях" в особі відокремленого підрозділу "Дніпропетровська технічна дільниця водних шляхів" Державного підприємства водних шляхів "Укрводшлях" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АББА БУД СЕРВІС" про стягнення 140 000 грн. заборгованості за неналежне виконання умов договору.

Ухвалою цього ж суду від 23.01.2014 року на підставі статті 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державну фінансову інспекцію в Дніпропетровській області.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2014 у справі №904/390/14 (суддя Первушин Ю.Ю.) визнано недійсним договір № 09/09 про надання юридичних послуг від 10.09.2013 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальнісю "АББА БУД СЕРВІС" та Відокремленим підрозділом "Дніпропетровська технічна дільниця водних шляхів" Державного підприємства водних шляхів "УКРВОДШЛЯХ". Позовні вимоги задоволено в повному обсязі, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальнісю "АББА БУД СЕРВІС" на користь Відокремленого підрозділу "Дніпропетровська технічна дільниця водних шляхів" Державного підприємства водних шляхів "УКРВОДШЛЯХ" суму заборгованості за договором № 09/09 про надання юридичних послуг від 10.09.2013 року в розмірі 140 000 грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 400 грн. 00 коп.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.07.2014 року (судді: Дармін М.О., Подобєд І.М., Березкіна О.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2014 року у справі № 904/390/14 скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю; стягнуто з позивача на користь відповідача судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі - 1400 гривень.

В касаційній скарзі Державна фінансова інспекція України в Дніпропетровській області, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного господарського суду у даній справі, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, господарський суд першої інстанції встановив, що 10.09.2013 року між Відокремленим підрозділом "Дніпропетровська технічна дільниця водних шляхів" ДП водних шляхів "УКРВОДШЛЯХ" (замовник) та ТОВ "АББА БУД СЕРВІС" (виконавець) укладений договір про надання юридичних послуг № 09/09, відповідно до п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати замовнику юридичні послуги консультаційно-представницького характеру, також замовник зобов'язується прийняти замовлені ним послуги та оплатити їх.

П.п. 3.1, 3.3 договору зазначено, що виконавець надає тільки ті послуги, які з ним погоджені та зафіксовані в акті виконання робіт.

П. п. 4.1, 4.2 договору передбачено, що вартість робіт, зазначених в розділі 1 даного договору, визначається вартістю фактично витраченого виконавцем робочого часу, згідно виставленого рахунку. На дату укладення даного договору вартість однієї години роботи виконавцем складала 1500,00 грн., у тому числі ПДВ - 250,00 грн.

Згідно до п. 4.3 договору виконавець розпочинає роботу після надходження авансу в сумі 140000,00 грн., у тому числі ПДВ 23333,33 грн., який сплачуються протягом п'яти діб з моменту підписання даного договору.

12.09.2013 року позивач перерахував аванс у сумі 140 000, 00 грн. за юридичні послуги відповідача, що підтверджується платіжним дорученням № 755.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проведення ревізії фінансово-господарської діяльності Державного підприємства водних шляхів "Укрводшлях" в особі відокремленого підрозділу "Дніпропетровська технічна дільниця водних шляхів" Державного підприємства водних шляхів "Укрводшлях" були виявлені порушення, зазначені в довідці державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області від 03.12.2013 року, які дають підстави стверджувати про завдання позивачу збитків на загальну суму 140 000 грн. Зокрема, в ході ревізії державною фінансовою інспекцією фінансово-господарської діяльності за період 01.04.2011-30.09.2013 рр. встановлено, що згідно довідки Єдиного державного реєстру фізичних осіб та фізичних осіб підприємців ТОВ "АББА БУД СЕРВІС" не мало права надавати юридичні послуги . Крім того, штатним розкладом на 2013 рік ТОВ " АББА БУД СЕРВІС " посада юриста не передбачена. В порушення вимог п.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV, документи, які б підтверджували виконання робіт зазначеним товариством, до ревізії не надано, в зв'язку з чим підприємству позивача завдано матеріальну шкоду (збитки) на загальну суму 140 000 грн. (а.с.15).

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, місцевий господарський суд, пославшись на ст. 234 ЦК України, визнав недійсним договір № 09/09 про надання юридичних послуг від 10.09.2013 року, як такий, що суперечить закону, оскільки вчинений без наміру створити реальні правові наслідки та є фіктивним правочином, що є підставою для визнання його недійсним.

При цьому, господарський суд першої інстанції виходив з того, що акт № ОУ-1209131 від 12.09.2013 року про надання юридичних послуг консультаційно-представницького характеру, підписаний представниками сторін, проте скріплений печаткою лише підприємства відповідача, тоді як у акті № ОУ - 1209131 від 22.09.2013 року, підписаному сторонами і скріпленому печатками , не конкретизовано періоду надання юридичних послуг.

У зв'язку з суперечливими актами виконаних робіт та відсутністю доказів надання таких послуг, місцевий господарський суд прийшов до висновку про недійсність вказаного договору, як такого, що вчинений без наміру створити будь-які наслідки, тобто, його фіктивність.

Проте, апеляційна інстанція, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходила з того, що згідно п.2.3 постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Однак, п. 2.5.2 цієї ж постанови передбачає необхідність з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (ч.1 ст. 220, ч.2 ст. 228 ЦК України, ч. 2 ст. 207 ГК України), і оспорюванні, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (ч.1 ст. 227, ч.1 ст. 229, ч.1 ст. 230, ч.1 ст. 232 ЦК України, ч.1 ст. 207 ГК України).

Також згідно п. 3.11 вищезазначеної постанови, у разі, коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Таким чином, визнаючи без відповідного позову оспорюваний правочин недійсним, місцевий господарський суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, що в свою чергу порушує принцип диспозитивності і є підставою для скасування рішення в цій частині позову.

При цьому, апеляційна інстанція встановила, що примірник акта № ОУ -1209131 від 22 вересня 2013 року (а.с.51), договір про надання юридичних послуг № 02092013, акт про надання послуг № 2109131 від 21.09.2013 р. при складанні Довідки державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області від 03.12.2013 року до уваги не бралися, оскільки не були надані відповідачем.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.43 ГПК України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відтак, апеляційна інстанція вірно зазначила, що довідка державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області від 03.12.2013 року не може бути визнана тим доказом, який має преюдиційне значення при розгляді цієї справи і, відповідно, встановлювати для суду факт ненадання або неналежного надання відповідачем послуг позивачеві, а тому відповідно до вимог ч.1 ст. 43 ГПК України оцінюється судом з урахуванням усіх обставин справи в їх сукупності.

Крім того, оцінюючи зміст спірного договору, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що він містить ознаки, як договору доручення, такі і договору про надання послуг (юридичних послуг).

З огляду на відсутність доказів на підтвердження неналежного виконання договіру про надання послуг, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність обов'язку відповідача сплачувати позивачу суму заборгованості за договором № 09-09 про надання юридичних послуг від 10.09.2013 року в розмірі 140 000 грн. 00 коп. відповідає матеріалам справи.

Зобов'язання у сфері послуг унормовані главою 63 Цивільного кодексу України. За приписами ст. 901 названого Кодексу за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлене договором.

Згідно ч.1 ст.906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поняття збитків визначено статтею 22 Цивільного кодексу України. За приписами пункту 2 наведеної норми, під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Враховуючи вказані норми чинного законодавства, апеляційний суд правильно виходив з того, що сплачений позивачем аванс не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України.

Відтак, апеляційний господарський суд повно, всебічно дослідив надані сторонами докази, доводи, належно їх оцінив і дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення місцевого суду та відмову в задоволенні позову.

З даними висновками повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Доводи касаційної скарги про необгрунтованість постанови апеляційного господарського суду та прийнятої при неповному з'ясуванні обставин справи, не заслуговують на увагу, оскільки апеляційним господарським судом вказані доводи перевірені, надано їм оцінку та відхилено з наведенням правового обґрунтування.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає прийняту постанову такою, що відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.07.2014 року у справі № 904/390/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.І. Мележик СуддіН.Г. Дунаєвська С.С. Самусенко