Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2015 року Справа № 910/14459/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиЦентрального територіального управління капітального будівництвана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 рокуу справі№ 910/14459/14господарського судуміста Києваза позовомКиївської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Київського квартирно-експлуатаційного управліннядоЦентрального територіального управління капітального будівництваза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Військової частини А 0565простягнення 279 727, 99 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- прокуратури:Грищенко М.А. посвідчення № 031484 від 22.01.2015 року- позивача:не з'явився,- відповідача:Логін Р.А. дов. № 13/Вк від 24.02.2015 року,- третьої особи:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Заступник Київського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Центрального територіального управління капітального будівництва, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Військової частини А 0565 про стягнення 279 727, 99 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.10.2014 року у справі № 910/14459/14 позовні вимоги задоволено: стягнуто з Центрального територіального управління капітального будівництва на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління 279 727, 99 грн. боргу.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Центральне територіальне управління капітального будівництва звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 року у справі № 910/14459/14 апеляційну скаргу Центральне територіальне управління капітального будівництва залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Центральне територіальне управління капітального будівництва звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 року у справі № 910/14459/14, а матеріали справи направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 509, 526, 617 Цивільного кодексу України, ст. 218 Господарського кодексу України, ст. ст. 2, 33 - 35, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 16.02.2015 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Ходаківської І.П., суддів - Фролової Г.М., Яценко О.В. (доповідач) касаційна скарга Центрального територіального управління капітального будівництва прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 26.02.2015 року.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

За приписами ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України закріплено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 26.12.2012 року Військова частина А 0565 (сторона 1), Центральне територіальне управління капітального будівництва (сторона 2), в особі ТВО начальника Швачко A.B., що діяв на підставі Положення та мав права і повноваження для підписання та виконання умов цього договору та Київське квартирно-експлуатаційне управління (сторона 3) уклали договір № 63-2012538 про відшкодування електричної енергії, що постачається згідно договору про постачання електричної енергії № 0426 від 22.02.2001 року, укладений між третьою особою та Ірпінським РП.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Положеннями п. 1.1. вищевказаного Договору сторони погодили, що третя особа отримує електричну енергію від ПАТ "АЕС Київобленерго" відповідно до договору № 0426 від 22.02.2001 року і по своїм електричним мережам передає відповідачу, а відповідач в свою чергу відшкодовує фактично спожиту електричну енергію в житловому будинку по вул. Радгоспна, 67, м. Гостомель, відповідно до умов цього договору позивачу.

Відповідно до п. 1.2. Договору відшкодування за фактично спожиту електричну енергію та інші платежі, відповідно до умов цього договору, відповідач здійснює на підставі рахунків виписаних третьою особою згідно актів звіряння між третьою особою та відповідачем погоджених позивачем, на розрахунковий рахунок позивача.

Пунктом 1.3. Договору відповідач зобов'язався проводити відшкодування фактично спожитої електричної енергії згідно показників лічильника відповідно до вимог ПАТ "АЕС Київобленерго".

Положеннями п. 2.2.3. Договору сторони погодили, що відповідач зобов'язався відшкодовувати позивачу платежі за фактично спожиту електричну енергію з урахуванням ПДВ.

Згідно п. п. 3.1.1., 3.1.3. Договору позивач має право одержувати своєчасне відшкодування за електричну енергію, що передана третьою особою та інші платежі відповідно до умов договору та законодавства України, а також вимагати відшкодування збитків, завданих позивачу та третій особі внаслідок порушення відповідачем умов договору.

Відповідно до п. 7.6. Договору відповідач має проводити 100 % відшкодування спожитої електричної енергії згідно показників лічильника, відповідно до вимог ПАТ "АЕС Київобленерго".

Положеннями п. 7.7. Договору сторони погодили, що звіряння рахунків між позивачем, відповідачем та третьою особою мало здійснюватись щомісячно з укладенням трьохстороннього акта.

Пунктом 12.1. Договору закріплено, що останній діє з моменту його підписання сторонами та діє до моменту передачі стороною 2 житлового будинку по вул. Радгоспна, 67 (м. Гостомель) зі свого балансу на баланс експлуатуючої організації.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 10.12.2013 року позивачем було направлено на адресу відповідача претензію про відшкодування вартості електричної енергії, однак, зазначена претензія залишена без задоволення.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивачем у період з січня 2013 року по травень 2014 року (включно) було поставлено, а представником третьої особи, прийнято та спожито електроенергію на загальну суму 279 727, 99 грн., проте відповідач за електроенергію у строки встановлені в договорі не розрахувався в повному обсязі, у зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем за договором № 63-2012538 від 26.12.2012 року становить 279 727, 99 грн.

Так, вказані обставини стали підставою для звернення позивач до суду з позовом до Центрального територіального управління капітального будівництва про стягнення 279 727, 99 грн.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, з якою кореспондуються положення, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ст. 173 Господарського кодексу України, які кореспондуються зі ст. 509 Цивільного кодексу України, передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно абзацу 2 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями п. 2.2.3. Договору погоджено, що сторона 2 зобов'язується відшкодувати стороні 3 платежі за фактично спожиту електричну енергію з урахуванням ПДВ.

Судами попередніх інстанцій досліджено, що на виконання умов укладеного договору позивачем було поставлено, а відповідачем використано електроенергію у лютому 2013 року 20 129 кВ/т на суму 23 094, 40 грн., у січні 2013 року 33 278 кВ/т на суму 38 180, 51 грн., у березні 2013 року 12 951 кВ/т на суму 15 423, 09 грн., у квітні 2013 року 219 кВ/т на суму 260, 80 грн., у травні 2013 року 372 кВ/т на суму 451, 85 грн., у червні-серпні 2013 року 15 635 кВ/т на суму 19 369, 89 грн., у вересні-жовтні 2013 року 27 563 кВ/т на суму 34 147, 25 грн., у листопаді 2013 року - лютому 2014 року 66 235 на суму 82 058, 54 грн., у березні - травні 2014 року 51 403 кВ/т на суму 66 741, 66 грн.

Доказів оплати отриманої електроенергії відповідачем судами не встановлено.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо встановлення факту наявності основної заборгованості за поставлену електроенергію у відповідача перед позивачем в сумі 279 727, 99 грн., а відтак позовні вимоги правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Безпідставними є посилання скаржника на п. 11.5. Договору стосовно того, що відшкодування електроенергії стороною 2 відбувається у разі достатнього фінансування та наявності коштів на розрахунковому рахунку з огляду на те, що в даній справі розглядається питання оплати електроенергії, а не фінансування будівництва житла для військовослужбовців.

Крім того, скаржник не звільнений від права звернутись з заявою про розстрочку або відстрочку виконання рішення в процесу його виконання.

Доказів виникнення форс мажорних обставин під час виконання умов договору № 63 -2012538 від 26.12.2012 року про відшкодування електричної енергії судами, також, не встановлено.

Касаційна інстанція, в силу приписів ч. 2 ст. 1117 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Центрального територіального управління капітального будівництва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 року у справі № 910/14459/14 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 року у справі № 910/14459/14 залишити без змін.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко