Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2016 року Справа № 904/1108/15

Вищий господарський суду України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства "Тернівське житлово-комунальне підприємство"на постановувід 03.09.2015Дніпропетровського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Дніпропетровської області № 904/1108/15за позовомПрокурора м. Тернівка Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській областідо Комунального підприємства "Тернівське житлово-комунальне підприємство"за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивачаДепартамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністраціїпростягнення 7272,19грн,за участю представників: позивача - не з'явилисьвідповідача - третьої особи - ГПУ -не з'явились не з'явились Савицька О.В.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2015 у справі №904/1108/15 (суддя Кеся Н.Б.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.09.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька Л.М., судді Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.), задоволені позовні вимоги Прокурора м. Тернівка Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області (далі-позивач) до Комунального підприємства "Тернівське житлово-комунальне підприємство" (далі-відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, про стягнення 7272,19грн шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок викиду в атмосферне повітря забруднюючих речовин без відповідного дозволу.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 1166 Цивільного кодексу України, приписів постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №159 "Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища", наказу Мінприроди від 15.03.2013 №98 "Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища", наказу Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки від 10.02.1995 №7 "Про затвердження Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві", постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №302 "Про затвердження Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи", ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вважає, що відсутні підстави для стягнення з нього шкоди, яка є предметом спору в цій справі, оскільки для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря ним були здійснені всі можливі заходи, що, в свою чергу, свідчить про відсутність в його діях вини та причинного зв'язку із шкодою, які є обов'язковою умовою для застосування приписів ст. 1166 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу від позивача та третьої особи не надійшов.

Представники сторін не скористалися своїм процесуальним правом на участь в судових засіданнях касаційної інстанції, про дату і час яких були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 28.12.2015 про призначення скарги до розгляду та ухвалою від 19.01.2016 про відкладення розгляду скарги, що, однак, не перешкоджає розглядові касаційної скарги і про що сторони були попереджені ухвалою від 28.12.2015.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника Генпрокуратури, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що за результатами перевірки дотримання Комунальним підприємством "Тернівське житлово-комунальне підприємство" вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, проведеної в період з 18.11.2013 по 06.12.2013 Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області, складено акт, в якому зафіксовано, зокрема, що у період з 15.11.2013 по 18.11.2013 підприємством здійснені викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів без дозволу.

За розрахунком, здійсненим Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області, розмір шкоди, завданій державі внаслідок такого порушення, складає 7272,19грн.

Несплата Комунальним підприємством "Тернівське житлово-комунальне підприємство" зазначеної суми в добровільному порядку, стала підставою пред'явлення Прокурором м. Тернівка Дніпропетровської області позову в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області про стягнення з цього підприємства 7272,19грн шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок викиду в атмосферне повітря забруднюючих речовин без відповідного дозволу.

Заперечуючи проти заявленого позову, відповідач вказував, що ним було вжито всіх необхідних і можливих заходів для своєчасного отримання відповідного дозволу, втім, з об'єктивних причин - ліквідація Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області, яким здійснювалася видача дозволів, та відсутність для нового органу - Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації відповідних змін до підзаконних нормативних актах, що встановлювали порядок видачі таких дозволів, вказаний дозвіл не був та не міг бути отриманий відповідачем у спірний період.

Вирішуючи спір у справі та задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підтверджений належними доказами факт заподіяння шкоди є достатньою підставою для відповідальності відповідача незалежно від причин, якими обґрунтовується відсутність дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Крім того, щодо заперечень відповідача про відсутність вини в його діях, суд апеляційної інстанції зазначив, що у часі правовідносин між сторонами був чинний Порядок проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, затверджений постановою КМУ від 13.03.2002 №302, який не був дотриманий відповідачем внаслідок неподання ним відповідної заяви до компетентного органу.

Втім, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, тобто, здійсненими з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у справі, враховуючи таке.

Відповідно до ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Особливості застосування цивільної відповідальності визначені у ст. 69 цього Закону, згідно з якою шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря визначені Законом України "Про охорону атмосферного повітря".

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" (в редакції, що діяла в період відсутності дозволу) викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

За приписами ст. ст. 33, 34 вказаного Закону (в редакції, що діяла в період відсутності дозволу) особи, винні у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціального уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону, несуть відповідальність згідно з законом. Шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.

Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди та її розміру, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, його вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, факт здійснення підприємством відповідача господарської діяльності без відповідного дозволу, може бути підставою для покладення на нього відповідальності в разі обов'язкового встановлення наявності вини в його діях, що при судовому вирішенні такого спору здійснюється шляхом з'ясування об'єктивності причин, якими відповідач обґрунтовує здійснення ним господарської діяльності без дозволу, встановлення вчинення ним заходів і їх достатності для запобігання правопорушення.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, відповідач зазначав, що Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області, яким здійснювалась видача дозволів у центрі дозвільно-адміністративних послуг "Єдине вікно" Дніпропетровської міської ради, знаходилось у стані ліквідації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №159 "Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього середовища" та наказу Мінприроди від 15.03.2013 №98 "Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища".

У той же час, відсутність змін до наказу Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки від 10.02.1995 №7 "Про затвердження Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві" та до постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №302 "Про затвердження Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи" позбавляло новий орган - Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації можливості видачі дозволів на викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин у спірний період, про що також вказував і цей орган у своїх поясненнях під час розгляду справи.

Відтак, для надання належної оцінки доводам відповідача про відсутність вини в його діях, попередні судові інстанції на підставі дослідження відповідних законодавчих приписів, що визначали порядок і процедуру видачі дозволів у спірний період, мали б встановити, з якого моменту орган, що ліквідувався, припинив прийняття документів, необхідних для отримання дозволу, і з якого моменту новий орган - Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації почав здійснювати перейняті повноваження, тобто, з'ясувати об'єктивну можливість отримання відповідачем дозволу в спірний період.

Втім, ні місцевим господарським судом, ані судом апеляційної інстанції вказані обставини досліджені та встановлені не були, в зв'язку з чим доводи відповідача про неможливість отримання ним дозволу на викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин у спірний період внаслідок реорганізації відповідних органів і відсутності нормативно визначеної процедури здійснення повноважень Департаментом екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, залишились не спростованими.

Таким чином, не можна погодитись з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для застосування до підприємства відповідача відповідальності за шкоду, незалежно від його дій, спрямованих на одержання дозволу, і неможливість подання ним документів для отримання дозволу через реорганізацію відповідних органів, уповноважених на його видачу (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 04.11.2014 №904/1197/14).

Не надання господарськими судами оцінки вказаним вище обставинам, які мають суттєве значення у справі, є порушенням вимог ст. ст. 43, 43, 84 ГПК України і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки відповідно до приписів ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення та оцінки доказів, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 1119 ГПК України вважає за необхідне скасувати судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин, дослідження всіх доказів і надання їм належної правової оцінки.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Тернівське житлово-комунальне підприємство" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.09.2015 у справі Господарського суду Дніпропетровської області №904/1108/15 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2015 у цій справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк