Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року Справа № 910/16673/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інбудінвест"на рішення та на постановуГосподарського суду міста Києва від 03.11.2014 Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015у справі№ 910/16673/14Господарського судуміста Києваза позовомНаціонального банку України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській областідоТовариства з обмеженою відповідальністю "Інбудінвест"третя особаПублічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк"прозвернення стягнення на предмет іпотеки в сумі 82252140,12 грнза участю представників:

позивача: Таболін О.С., дов. від 11.12.2014;

відповідача: Кондратюк С.В., дов. від 06.10.2015;

третя особа: Ковалик В.В., дов. від 02.11.2015;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 у справі № 910/16673/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Літвінова М.Є., судді - Босий В.П., Полякова К.В.) позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Лобань О.І., судді - Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 у справі № 910/16673/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та письмовими поясненнями до касаційної скарги, в яких просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Кредитор) та третьою особою (Позичальник) 04.06.2009 укладений кредитний договір №20/09/5, за умовами якого Кредитор надав Позичальнику кредит в межах відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 700000000 грн, на строк з 04.06.2009 по 11.02.2015, під 16,5% річних на період з 04.06.2009 по 20.02.2010, та з 21.02.2010 по 06.04.2010 - 11,56 % річних, з 07.04.2010 по 08.06.2010 - 12,25 % річних, з 09.06.2010 по 08.07.2010 - 11,5 % річних, з 09.07.2010 по 10.08.2010 - 10,5 % річних, з 11.08.2010 по 22.03.2012 - 9,75 % річних, з 23.03.2012 по дату погашення кредиту встановлюється на рівні 9,5% річних, з урахуванням додаткових договорів, які в подальшому були укладені між сторонами кредитного договору.

Відповідно до додаткових договорів сторони, зокрема, змінювали розмір кредитної лінії, продовжували строк повернення кредиту, змінювали процентну ставку, встановлювали графік повернення кредиту та додаткові забезпечення виконання Позичальником своїх зобов'язань.

Так, додатковою угодою від 30.04.2013 № 8 до кредитного договору передбачено, що Кредитор надає Позичальнику кредит на суму 429340000 грн на строк з 04.06.2009 по 11.02.2015 (кінцева дата повернення кредиту), з графіком погашення кредиту (починаючи з 09.08.2013), встановленим у пункті 1.1 цієї додаткової угоди № 8, та з процентними ставками від 9,5% до 16,5% (у визначені в угоді періоди).

Суди встановили, що позивачем свої зобов'язання виконані в повному обсязі, тоді як відповідачем свої зобов'язання за кредитним договором не виконані, наслідком чого є заборгованість за кредитом в сумі 77904218,17 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 4345649,88 грн, пеня в сумі 2272,07 грн.

З метою забезпечення виконання ПАТ "Брокбізнесбанк" своїх зобов'язань за кредитним договором (основне зобов'язання) між позивачем (Іпотекодержатель) та відповідачем (Іпотекодавець) 18.03.2010 укладений іпотечний договір предметом якого є нежилі приміщення (в літ. К), загальною площею 476,80 м2, які складаються з групи нежилих приміщень №№1, 1а, 1б (в літ. К), нежилі приміщення (в літ. К), загальною площею 519,2 м2, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Хорива, буд. 55.

До договору іпотеки сторони уклали договір від 22.04.2010 №2, договір від 09.02.2011 №2, про внесення змін та доповнень до іпотечного договору.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для звернення стягнення на визначене позивачем майно на підставі договору іпотеки від 18.03.2010.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, врахувавши вимоги ЦК України, Закону України "Про іпотеку" дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Так, судом було звернуто стягнення на предмети іпотеки за іпотечним договором від 18.03.2010, а саме:

- нежилі приміщення (в літ. К), загальною площею 476,80 м2, які складаються з групи нежилих приміщень №№1, 1а, 1б (в літ. К), що розташований за адресою: м. Київ, вул.Хорива, буд. 55 та належать ТОВ "Інбудінвест" на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12.02.2007 за реєстровим №"у.102, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 12.02.2007, номер правочину 1909331, номер витягу 3554514. та зареєстроване право власності в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 15.02.2007 в реєстрову книгу №15з-10 за реєстровим №861-з;

- нежилі приміщення (в літ. К), загальною площею 519,2 м2, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Хорива, буд. 55, та належать ТОВ "Інбудінвест" на праві власності на підставі договору поділу майна посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 24.01.2007 за реєстровим №у.38, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 24.01.2007, номер правочину 1881206, номер витягу 3487662, право власності зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 30.01.2007 в реєстрову книгу №15з-8 за реєстровим №861-з.

За рахунок звернення стягнення на предмети іпотеки, а саме: нежилі приміщення (в літ. К), загальною площею 476,80 м2, які складаються з групи нежилих приміщень №№1, 1а, 1б (в літ. К), нежилі приміщення (в літ. К), загальною площею 519,2 м2, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Хорива, буд. 55, задоволено грошові вимоги Національного банку України за договором від 04.06.2009 №20/09/5 в сумі 82252140,12 грн, що складається з: заборгованості за кредитом в сумі 77904218,17 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 4345649,88грн, пеня в сумі 2272,07 грн.

Встановлений спосіб реалізації вищевказаного предмета іпотеки за іпотечним договором від 18.03.2010, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим номером 153, шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Під час перегляду рішення в апеляційному порядку, суд призначав будівельно-технічну експертизу, в результаті чого експертизою визначено, що дійсна ринкова вартість предмета іпотеки за вищенаведеним договором становить 46147912,70 грн.

Проте, суд зазначив, що в теперішній час в Україні нестабільна економічна ситуація та курсові коливання, а тому визначення вартості майна може порушити права Іпотекодержателя при здійсненні реалізації майна під час виконання рішення суду, а тому за доцільне здійснювати оцінку майна при фактичній реалізації майна державним виконавцем на час проведення виконавчих дій.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

В силу ст. 626, 628, 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи ( ч.1 ст. 575 ЦК України).

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею ст. 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

При цьому, встановлення початкової ціни предмета іпотеки означає встановлення її в рішенні суду в грошовому вираженні, та визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст.38 Закону "Про іпотеку" (відповідна правова позиція відображена у постанові Верховного суду України від 10.06.2015 у справі № 6-449цс15).

Про необхідність зазначення у рішенні суду початкової ціни реалізації предмета іпотеки зазначено також і у п. 4.4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів".

Приймаючи рішення у справі та дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, місцевий господарський суд зазначені вимоги законів не врахував та в резолютивній частині рішення суду, відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку", не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

На стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, було призначено судову будівельно-технічну експертизу, за результатами проведення якої, експертом дано висновок щодо вартості спірного майна.

Так, апеляційним господарським судом з'ясовано, що за висновком експертизи від 10.07.2015 № 8/15-42/8127/15-42, дійсна ринкова вартість об'єкту нежилих приміщень (в літ. К), загальною площею 476,80 м2, які складаються з групи нежилих приміщень №№ 1, 1а, 1б (в літ. К), що розташовані за адресою: м. Київ, вул.Хорива, 55; та нежилі приміщення (в літ. К), загальною площею 519,2 м2, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Хорива, 55, в цінах на 22.06.2015 становить 46147912,70 грн.

Однак, суд, надаючи оцінку висновку судового експерта за правилами, встановленими ст. 43 ГПК України зазначив, що визначена вартість предмета іпотеки вже не може вважатись реальною (ринковою) вартістю станом на момент вирішення спору; суд вважав за доцільне здійснювати оцінку майна при фактичній його реалізації державним виконавцем на час проведення виконавчих дій.

Таким чином, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, не виправив допущені місцевим господарським судом порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, допущені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у даній справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інбудінвест" задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015 у справі № 910/16673/14 скасувати.

Справу № 910/16673/14 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР