Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року Справа № 8/6/2012/5003 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Грека Б.М., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуЗаступника прокурора Рівненської областіна постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 рокуу справі господарського судуВінницької областіза позовомЗаступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Фонду державного майна Українидо1. Сокілецької сільської ради 2. приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - дочірнє підприємство "Дитячий санаторій "Сокілець" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" провизнання недійсним рішення виконавчого комітету Сокілецької сільської ради від 27.07.1999 року № 32, визнання недійсним свідоцтва про право власності на цілісний майновий комплекс санаторію "Сокілець" та визнання права власностіза участю представників сторін:

прокурора:Збарих С.М.,позивача:Демиденко О.А.,відповідача-1:не з"явився,відповідача-2:Лисенко Я.О.,третьої особи:не з"явився,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2012 року заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до Сокілецької сільської ради та ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 18.02.2013 року (а.с.105-109 т.3) про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Сокілецької сільської ради від 27.07.1999 року №32, свідоцтва про право власності на цілісний майновий комплекс санаторію "Сокілець", визнання за державою Україна права власності на будівлі санаторію "Сокілець", розташовані за адресою: Вінницька область, Немирівський район, с.Сокілець, вул. Леніна, 49.

Справа розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Вінницької області від 13.03.2013 року (суддя Маслій І.В.) позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Сокілецької сільської ради від 27.07.1999 року № 32 "Про оформлення права колективної власності на майновий комплекс санаторію "Сокілець" розташованого в с.Сокілець, вул. Леніна № 49"; визнано право власності держави в особі Фонду державного майна України на цілісний майновий комплекс ДП "Дитячий санаторій "Сокілець", розташований за адресою: Вінницька обл., Немирівський район, с.Сокілець, вул.Леніна, 49, що складається з наступних будівель: санблоки літ. А,Б,В,Г заг. площею 83,3 кв.м.; матеріальний склад літ. А заг. площею 539, 7 кв.м.; насосна технічної води заг. площею 15,3 кв.м.; спальний корпус № 18 літ. А заг. площею 272,1 кв.м.; спальний корпус літ. А1 заг. площею 89,6 кв.м.; спальний корпус літ. А2 заг. площею 89,3 кв.м.; спальний корпус літ. А3 заг. площею 89,3 кв.м.; спальний корпус літ. А4 заг. площею 89,3 кв.м.; спальний корпус літ. А5 заг. площею 89,6 кв.м.; спальний корпус літ. А6 заг. площею 89,3 кв.м.; спальний корпус літ. А8 заг. площею 89,3 кв.м.; спальний корпус літ. А9 заг. площею 87,9 кв.м.; спальний корпус літ. А10 заг. площею 89,3 кв.м.; спальний корпус літ. А11 заг. площею 88,8 кв.м.; спальний корпус літ. А12 заг. площею 91,1 кв.м.; спальний корпус № 14 літ. А заг. площею 146,3 кв.м.; спальний корпус № 16 літ. А заг. площею 146, 3 кв.м.; спальний корпус № 17 літ. А заг. площею 155,8 кв.м.; лікувальний корпус літ. А заг. площею 217,6 кв.м.; продовольчий склад літ. А заг. площею 78,3 кв.м., літ. Б заг. площею 33,8 кв.м., літ. В заг. площею 16,0 кв.м.; відкритий кінотеатр літ. Г; адміністративний корпус літ. А заг. площею 262,5 кв.м.; їдальня літ. А заг. площею 445, 3 кв.м.; спальний корпус № 19 літ. А заг. площею 162,1 кв.м.; душеві з котельнею літ. А заг. площею 106 кв.м.; спальний корпус № 15 літ. А заг. площею 146,3 кв.м.; насосна над арт. свердловиною заг. площею 11,9 кв.м.; стягнуто з Сокілецької сільської ради в дохід спеціального фонду Державного бюджету України 6528,50 грн. судового збору; стягнуто з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" в дохід спеціального фонду Державного бюджету України 6528,50 грн. судового збору. Провадження у частині визнання недійсним свідоцтва від 28.07.1999 р. про право колективної власності на майновий комплекс санаторію "Сокілець" - припинено на підставі ч.4 ст. 80 ГПК України.

Судове рішення мотивоване тим, що спірне майно на підставі постанови Ради міністрів УРСР від 23.04.1960 року №606 було передано у відання, а не у власність Української Республіканської ради профспілок (Укрпрофради), а тому правонаступники останньої не вправі були розпоряджатись спірним майном, як власники; державою в особі уповноважених органів після 1964 року рішень чи інших розпорядчих актів, спрямованих на закріплення спірного майна (передання у оперативне управління чи господарське відання) за Українською республіканською радою профспілок чи іншою профспілковою організацією не приймалось; спірне майно не було віднесено до майна, яке підлягало передачі до комунальної власності, а тому залишилось у державній власності і виконком Сокілецької сільської ради не мав правових підстав для винесення оскаржуваного рішення (діяв з перевищення повноважень), у зв"язку з цим рішення виконавчого комітету Сокілецької сільської ради № 32 від 27.07.1999 року є недійсним, а позовні вимоги про визнання права власності держави на спірне майно обгрунтованими та доведеними. Щодо позовної давності по заявленим позовним вимогам, місцевий господарський суд виходив з того, що позовна давність не пропущена, оскільки судом встановлено, що про рішення ради та про порушення права власності на спірне майно саме Фонду державного майна України стало відомо лише у 2011 році.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 року (колегія суддів у складі: Мамченко Ю.А. - головуючий, судді: Саврій В.А, Дужич С.П.) рішення місцевого господарського суду від 13.03.2013 року скасовано і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат за подання апеляційної скарги.

Постанова обгрунтована тим, що спором у даній справі є спір про право власності, а вимога про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Сокілецької сільської ради №32 від 27 липня 1999 року є способом захисту порушеного права, і про порушення даного права позивачу було відомо ще у 1997 році, складаючи Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 року знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України, а оскільки прокурор не наділений повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності та за відсутності такого клопотання від Фонду державного майна України, порушене право не підлягає захисту через пропуск позовної давності, у зв"язку з чим у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Заступник прокурор Рівненської області подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 року скасувати, рішення господарського суду Вінницької області від 13.03.2013 року з даної справи залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом позовних вимог є визнання недійсними рішення виконавчого комітету Сокілецької сільської ради від 27.07.1999 року №32, та визнання за державою Україна права власності на будівлі санаторію "Сокілець", розташовані за адресою: Вінницька область, Немирівський район, с.Сокілець, вул. Леніна, 49.

Розглядаючи заявлені позовні вимоги, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Постановою Ради міністрів УРСР від 23.04.1960 року № 606 всі санаторії, в тому числі й санаторій "Сокілець", були передані у відання Української Республіканської ради профспілок (Укрпрофради).

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м.Києва №1971 від 23.12.1991 року зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", створене на майні засновників - Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751234350 грн., що становить 92,92 % розміру статутного фонду.

Згідно з актом від 24.01.1992 року на підставі Постанови Президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 22.11.1991 року "Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" у власність останнього було передано майно територіальних санаторно-курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку, тощо /т.2 а.с.42-50/, у тому числі і будинок відпочинку "Сокілець".

Філія ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" "Санаторій Сокілець" зареєстрована державною адміністрацією Старокиївського району м.Києва 25.05.1998 року за №00702 /т.1, а.с.12/.

У подальшому, рішенням виконавчого комітету Сокілецької сільської ради від 27.07.1999 року №32 оформлено право колективної власності на майновий комплекс санаторію "Сокілець" з видачею свідоцтва на цілий майновий комплекс, що розташований в с.Сокілець по вул.Леніна №49 за акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

На виконання вказаного рішення (від 27.07.1999 року №32) 28.07.1999 року Тульчинським міжрайонним БТІ видано свідоцтво про право власності згідно якого цілісний майновий комплекс санаторію "Сокілець" в цілому, який розташований в с. Сокілець по вул. Леніна №49 належить на праві колективної власності закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Відповідний запис внесено в книгу №1 за реєстровим №4 28.07.1999 року /т.1, а.с.11/.

Так, право колективної власності оформлено на наступні об'єкти нерухомого майна: 1. адміністративно-приймальний корпус загальною площею 172,6 м.кв.; 2. лікувальний корпус - 217,4 м.кв.; 3. спальні корпуса №1 - 89,6 м.кв., №2 - 89,3 м.кв., №3 89,6 м.кв.,№4 - 89-6 м.кв.,№5 89,6 м.кв.,№6 - 89,3 м.кв.,№7 - 89,6 м.кв.,№8 - 89,6 м.кв.,№9 - 93,6 м.кв., №10 - 91,4 м.кв.,№11 - 89,3 м.кв.,№12 - 91,1 м.кв.,№14 - 146,2 м.кв., №15 - 146,2 м.кв.,№16 - 146,2 м.кв.; 4. їдальня - 445,3 м.кв.; 5. 4 санблоки загальною площею 22,4 м.кв,26,0 м.кв.,26,0 м.кв.,8,9 м.кв.; 6. душова з котельнею загальною площею 106 м.кв.; 7.продовольчий склад загальною площею 128,1 м.кв.; 8. матеріальний склад загальною площею 492 м.кв.; 9. спальний корпус №19 загальною площею 217 м.кв.; 10. спальний корпус №18 загальною площею 411,1 м.кв.; 11. спальний корпус №17 загальною площею 172,9 м.кв.; 12. насосна станція загальною площею 11,9 м.кв.,питної та технічної води - 15,3 м.кв. /т.1, а.с.10/.

Пунктами 1 та 2 наказу №42 від 30.10.2000 року "Про зміну назви філії дочірнього підприємства" філії дочірнього підприємства ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" "Санаторію "Сокілець" надано статус дитячого санаторно-курортного закладу для лікування дітей з захворюванням органів дихання, нервової системи та вадами зору та змінивши її назву на філію Хмільницького дочірнього підприємства ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" "Дитячий санаторій "Сокілець"; затверджено положення про філію Хмільницького дочірнього підприємства ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" "Дитячий санаторій "Сокілець" /т.1, а.с.23/.

29.12.2006 року Державним реєстратором проведено реєстрацію статуту ДП "Дитячий санаторій "Сокілець". Статутом передбачено наступне: 1.1. Дочірнє підприємство "Дитячий санаторій "Сокілець" ЗАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" створене одним засновником - ЗАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" згідно із рішенням загальних зборів ЗАТ "Укрпрофоздоровниця від 22.01.2003 року "Про зміни організаційно-правової структури ЗАТ "Укрпрофоздоровниця"; 1.3. Підприємство є правонаступником Будинку відпочинку "Сокілець", Пансіонату з лікуванням "Сокілець", Філії АТ "Укрпрофоздоровниця" Санаторій сезонного функціонування "Сокілець", Філії ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" "Санаторій "Сокілець", Хмільницького дочірнього підприємства ЗАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" стосовно цивільно-правових відносин, що виникли в результаті діяльності філії Хмільницького дочірнього підприємства ЗАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" - "Дитячий санаторій "Сокілець" відносно всього майна, прав та обов'язків, а також зобов'язань, стосовно всіх кредиторів та боржників; 3.1.Підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, який входить у зведений баланс Товариства /т.1, а.с.80-93/.

05.05.2011 року проведено державну реєстрацію нової редакції статуту ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця". У статуті, окрім іншого, вказано наступне: Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", що було створене відповідно до Установчого договору від 04.12.1991 року, змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Згідно з повідомленням КП Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації за №3616 від 29.11.2011 року цілісний майновий комплекс санаторію "Сокілець" складається з двадцяти дев'яти будівель, а саме: санблоки літ. А,Б,В,Г заг.площею 83,3 кв.м. матеріальний склад літ. А заг.площею 539, 7 кв.м.; насосна технічної води заг. площею 15,3 кв.м.; спальний корпус № 18 літ. А заг. площею 89,6 кв.м.; спальний корпус літ. А1 заг. площею 89,3 кв.м.; спальний корпус літ. А2 заг. площею 89,6 кв.м.; спальний корпус літ. АЗ заг. площею 89,6 кв.м.; спальний корпус літ. А4 заг. площею 89,6 кв.м.; спальний корпус літ. А5 заг. площею 89,3 кв.м.; спальний корпус літ. А6 заг. площею 89,6 кв.м.; спальний корпус літ. А7 заг. площею 89,6 кв.м.; спальний корпус літ. А8 заг. площею 93,6 кв.м.; спальний корпус літ. А9 заг. площею 91,4 кв.м.; спальний корпус літ. А10 заг. площею 89,3 кв.м.; спальний корпус літ. А11 заг. площею 91,1 кв.м.; спальний корпус № 14 літ. А заг. площею 146,2 кв.м.; спальний корпус № 16 літ. А заг. площею 146, 2 кв.м.; спальний корпус № 17 літ. А заг. площею 156,2 кв.м.; лікувальний корпус літ. А заг. площею 217,4 кв.м.; продовольчий склад літ. А заг. площею 78,3 кв.м.; продовольчий склад літ. Б заг. площею 33,8 кв.м.; продовольчий склад літ. В заг. площею 16,0 кв.м.;у адміністративний корпус літ. А заг. площею 208,5 кв.м.; їдальня літ. А заг. площею 445, 3 кв.м.; спальний корпус № 19 літ. А заг. площею 162,1 кв.м.;душеві з котельнею літ. А заг. площею 106 кв.м.; спальний корпус № 15 літ. А заг. площею 146,2 кв.м.Насосна над арт. свердловиною заг. площею 11,9 кв.м. /т.1, а.с.17/.

Приймаючи рішення у справі, господарські суди виходили з того, що спірне майно, яке перебувало у віданні Української республіканської ради профспілок і в подальшому було передано до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", є державною власністю; повноваження щодо управління майном державної власності, в тому числі й спірним майном, покладено на Фонд державного майна України, а ЗАТ " Укрпрофоздоровниця " не могло набути права власності на спірне майно від Федерації незалежних профспілок України, оскільки остання не мала права власності на спірні об'єкти нерухомості та законних підстав розпоряджатися ними.

Такий висновок є законним та обгрунтованим, враховуючи наступне.

На момент виникнення правовідносин - передача спірного майна до сфери управління Міністерства охорони здоров'я УРСР (відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР №433 від 17.04.1956 року), та передача (повернення) у безоплатне відання Української республіканської ради профспілок (відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 року), діяла Конституція УРСР 1937 року, відповідно до Розділу І статті 5 якої соціалістична власність УРСР має форму державної власності або форму кооперативно-колективної власності (власність окремих колгоспів, кооперативних об'єднань).

Статтею 52 ЦК УРСР 1922 року форму власності поділено на: державну; кооперативну та приватну.

Основним законом УРСР та іншими законодавчими актами не передбачено форми власності профспілок, а такі особи не відносилися до суб'єктів права власності.

Поняття власності профспілкових та інших громадських організації введено з 01.01.1964 року, з моменту набрання чинності Цивільним кодексом УРСР згідно Закону УРСР від 18.07.1963 року.

Глава 9 Цивільного кодексу УРСР визначала, що профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень).

Можливість існування права власності профспілкових організацій на майно закріплена в Конституції УРСР 1978 р., ст. 10 якої крім аналогічної норми, яка була закріплена Конституцією УРСР 1937 року про те, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності, містить нову норму, що соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 № 606 всі санаторії, в тому числі і санаторій "Сокілець", були передані у відання, а не у власність Української Республіканської ради профспілок (Укрпрофради).

Колегія суддів відзначає, що передача майна у відання не є тотожною передачі майна у власність, з огляду на їх різне правове значення даних форм управління майном, так і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно, а тому враховуючи, що спірне майно було передано Українській Республіканській раді профспілок (Укрпрофради) у відання, а не у власність, то Укрпрофрада, як і правонаступники останньої не вправі були розпоряджатись спірним майном як власники.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що державою в особі уповноважених органів після 1964 року будь-яких рішень чи інших розпорядчих актів, спрямованих на закріплення спірного майна (передання у оперативне управління чи господарське відання) за Українською республіканською радою профспілок чи іншою профспілковою організацією не приймалось.

Отже, враховуючи що після 1964 року власником (державою) не вчинялося дій, спрямованих на передачу (відчуження) спірного майна, а приписи Конституції УРСР 1978 р. та ЦК УРСР 1963 р., встановлюючи нову форму власності (власність профспілок), не містять будь-яких перехідних положень щодо автоматичного набуття у власність раніше одержаного профспілками у безоплатне відання державного майна, а також за відсутні норми щодо автоматичного закріплення (зміни власника) майна, яке знаходилося у безоплатному віданні профспілок до набрання чинності нових нормативно-правових актів, і в Законах України "Про власність", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" чи Законах СРСР "Про власність", "Про громадські об'єднання", "Про професійні спілки, права і гарантії їхньої діяльності", то висновки попередніх судових інстанцій, що правовий режим майна, одержаного профспілками у відання до 1964 року, не змінювався та не міг змінитися лише у зв'язку із запровадженням нової форми власності є обґрунтованими та правомірними, як і висновок, що спірне майно знаходилось у державній власності і могло бути відчужене виключно за згоди власника, тобто, держави.

Указом Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року № 1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10 вересня 1991 року № 1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506-ХІІ введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, передані тимчасово Фонду державного майна України.

За змістом постанови Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Питання щодо суб'єктів права власності зазначеного майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на теперішній час залишається державною власністю, а тому правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) відсутні.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", за Фондом державного майна України закріплено повноваження щодо розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного.

Отже, майно, передане до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" є державною власністю, а право розпорядження цим майном належить виключно Фонду державного майна України.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про державну форму власності на спірне майно.

Згідно зі статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтею ст. 393 ЦК України встановлено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним і скасовується.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність визначається як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 р. № 3-23гс14, від 02.09.2014 р. № 3-82гс14, від 23.12.2014 р. № 3-194гс14).

Місцевий господарський суд, встановивши, що прокурору та Фонду державного майна України у 2011 році за наслідками проведеної перевірки прокурором стало відомо про порушення право державної власності на спірне майно (а.с.34-35 т.4, а.с.87-95 т.3), дійшов вірного висновку, що саме з цього моменту розпочався перебіг позовної давності, а з огляду, що прокурор з позовом про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Сокілецької сільської ради від 27.07.1999 року №32 та визнання за державою Україна права власності на спірне майно звернувся до суду у січні 2012 року, дійшов вірного висновку, що позовна давність не пропущена і порушене право держави підлягає захисту, у зв"язку з чим правомірно задовольнив позовні вимоги.

Висновки ж суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову через пропуск позивачем позовної давності посилаючись на те, що позивачу про порушене право стало відомо у 1997 року, складаючи Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 року знаходилися у віданні Федерації незалежних профспілок України, підписаним позивачем та відповідачем-2 у 1997 році, до якого включено дитячий санаторій "Сокілець", колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на обставинах справи та такими, що суперечать висновкам зробленого самим судом апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Так, суд апеляційної інстанції встановивши, що передача у відання не свідчить про зміну форми власності і що з передачею у відання Українській Республіканській раді профспілок, правонаступником якого є Федерації незалежних профспілок України спірного майна, вказане майно залишилось у державній власності, дійшов до помилкового та суперечливого висновку про обізнаність позивача про порушене право державної власності. На цьому також наголошував Фонд державного майна України, обґрунтовуючи момент коли йому стало відомо про порушене право.

Крім того, колегія суддів відзначає, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

Про наявність рішення виконавчого комітету Сокілецької сільської ради від 27.07.1999 року №32, у 1997 році Фонд державного майна України не міг знати, з огляду на те, що оскаржуване позивачем рішення прийнято пізніше ніж було складено Перелік.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку про пропуск позивачем позовної давності, а отже дійшов до помилкового висновку, що порушене право державної власності на спірне майно не підлягає захисту.

З огляду на те, що рішення місцевого господарського суду по суті заявлених позовних вимог ґрунтуються на правильному правозастосуванні норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про скасування оскаржуваної постанови та залишення без змін рішення місцевого господарського суду з даної справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області задовольнити.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 року у справі №8/6/2012/5003 скасувати.

Рішення господарського суду Вінницької області від 13.03.2013 року з даної справи залишити без змін.

Доручити господарському суду Вінницької області видати відповідні накази, згідно зі статтею 122 ГПК України.

Головуючий М.М.Черкащенко

Судді Б.М.Грек

Н.М.Нєсвєтова