Історія справи

Постанова ВГСУ від 11.11.2015 року у справі №920/2074/13
Постанова ВГСУ від 11.06.2015 року у справі №920/2074/13
Постанова ВГСУ від 25.09.2014 року у справі №920/2074/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2014 року Справа № 920/2074/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Борденюк Є.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Могил С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 року у справі № 920/2074/13 за позовом публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" до прокуратури Сумської області та Державної казначейської служби України про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою до прокуратури Сумської області про визнання недостовірними та такими, що не відповідають дійсності відомостей викладених 29.10.2013 року на офіційному сайті Генеральної прокуратури України у статті прес-служби прокуратури Сумської області під назвою "На Сумщині під виглядом консервування нафтопроводу без дозвільних документів підприємство викачує залишки сирої нафти", а саме:

- відомості зазначені в першому абзаці статті: "Під виглядом консервування нафтопроводу "Мічурінськ - Кременчук", який зачіпає і територію Сумщини, нафтова компанія намагається незаконно відкачати нафту, яка не обліковується і не знаходиться у неї на балансі, чим завдаються багатомільйонні збитки державним інтересам";

- відомості зазначені в першому абзаці статті: "Підприємство діє не в правовому полі, порушуючи чинні нормативно-правові акти та закони України, самовільно зайняло ділянку і займається несанкціонованим відбором нафти";

- відомості зазначені в другому абзаці статті: "Інша сторона медалі пов'язана з розкраданням технологічної нафти під виглядом очистки труби від залишків";

- відомості зазначені в третьому абзаці статті: "А на сьогоднішній час ми бачимо, що нафту відбирають бензовози, які прописані на території Дніпропетровської області, це приватна фірма, яка без жодних тендерних процедур, залучена до роботи державним підприємством";

зобов'язання прокуратури Сумської області спростувати відомості, які поширені 29.10.2013 року на офіційному сайті Генеральної прокуратури України у статті прес-служби прокуратури Сумської області під назвою "На Сумщині під виглядом консервування нафтопроводу без дозвільних документів підприємство викачує залишки сирої нафти" у спосіб найбільш близький до способу їх поширення, шляхом розміщення офіційного вибачення перед ПАТ "Укртранснафта" про те, що прокуратурою Сумської області поширена щодо ПАТ "Укртранснафта" недостовірна інформація, і така, що не відповідає дійсності;

стягнення з Державного бюджету України, а саме ГУДКСУ у Сумській області (37970404) шляхом безспірного списання з державного бюджету на користь ПАТ "Укртранснафта" немайнової шкоди, завданої діловій репутації ПАТ "Укртранснафта" в сумі 2 709 351,78 грн.

Звертаючись до господарського суду з позовом про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення завданої моральної шкоди позивач посилається на те, що зазначена стаття містить у собі недостовірну інформацію, яка завдає шкоди діловій репутації ПАТ "Укртранснафта".

Рішенням господарського суду Сумської області від 13.03.2014 року (суддя Левченко П.І.) позов задоволено частково та визнано недостовірними та такими, що не відповідають дійсності відомості викладені 29.10.2013 року на офіційному сайті прокуратури Сумської області у статті прес-служби прокуратури Сумської області під назвою "На Сумщині під виглядом консервування нафтопроводу без дозвільних документів підприємство викачує залишки сирої нафти", а саме: відомості зазначені в першому абзаці статті: "Під виглядом консервування нафтопроводу "Мічурінськ - Кременчук", який зачіпає і територію Сумщини, нафтова компанія намагається незаконно відкачати нафту, яка не обліковується і не знаходиться у неї на балансі, чим завдаються багатомільйонні збитки державним інтересам"; відомості зазначені в першому абзаці статті: "Підприємство діє не в правовому полі, порушуючи чинні нормативно-правові акти та закони України, самовільно зайняло ділянку і займається несанкціонованим відбором нафти"; відомості зазначені в другому абзаці статті: "Інша сторона медалі пов'язана з розкраданням технологічної нафти під виглядом очистки труби від залишків"; відомості зазначені в третьому абзаці статті: "А на сьогоднішній час ми бачимо, що нафту відбирають бензовози, які прописані на території Дніпропетровської області, це приватна фірма, яка без жодних тендерних процедур, залучена до роботи державним підприємством"; зобов'язано прокуратуру Сумської області спростувати відомості, які поширені 29.10.2013 року на офіційному сайті прокуратури Сумської області у статті прес-служби прокуратури Сумської області під назвою "На Сумщині під виглядом консервування нафтопроводу без дозвільних документів підприємство викачує залишки сирої нафти" у спосіб найбільш близький до способу їх поширення, шляхом розміщення офіційного вибачення перед ПАТ "Укртранснафта" про те, що прокуратурою Сумської області поширена щодо ПАТ "Укртранснафта" недостовірна інформація, і така, що не відповідає дійсності. В решті позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 року (судді Слободін М.М., Гребенюк Н.В., Потапенко В.І.) зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу прокурор вважає, що постанова апеляційної інстанції є законною та просить залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу від іншого відповідача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників позивача і прокуратури, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.09.2014 року розгляд справи було відкладено на 25.09.2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, що ПАТ "Укртранснафта", є підприємством, яке входить в систему НАК "Нафтогаз України", здійснює транспортування, закупівлю, зберігання, перевалку та реалізацію нафти у відповідності до вимог Закону України "Про трубопровідний транспорт", Закону України "Про нафту і газ", інших нормативно-правових актів.

29.10.2013 року на веб-сайті прокуратури було опубліковано статтю під назвою "На Сумщині під виглядом консервування нафтопроводу без дозвільних документів підприємство викачує залишки сирої нафти", в якій висловлена критична оцінка дій посадових осіб ПАТ "Укртранснафта".

В даній публікації зазначено, що вона складена відповідно до брифінгу прокурора Сумської області.

Предметом даного судового розгляду є вимоги про визнання недостовірними та такими, що не відповідають дійсності відомостей, викладених у статті на офіційному сайті Генеральної прокуратури України, зобов'язання прокуратури спростувати такі відомості та стягнення немайнової шкоди завданої діловій репутації позивача.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині визнання недостовірними та такими, що не відповідають дійсності відомостей, викладених на офіційному сайті прокуратури і зобов'язання прокуратури спростувати ці відомості мотивовано наявністю юридичного складу правопорушення, а висновок про відмову в решті позовних вимог обгрунтовано не доведеністю настання негативних наслідків у вигляді втрати потенційних споживачів через розміщення недостовірної інформації та необгрунтованістю розміру заявленої до стягнення немайнової шкоди.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у позові, виходив з відсутності в діях відповідача вини як одного з елементів цивільного правопорушення, а саме розповсюдження недостовірної інформації, оскільки на день розповсюдження такої інформації висновки прокурора грунтувалися на наявних на той час достовірних матеріалах.

Відповідно до ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 200 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про інформацію" інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються (мали або мають місце) в суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

За приписами ч. 4 ст. 14 Закону України "Про інформацію" поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої чи публічно оголошеної інформації.

Статтею 227 ЦК України встановлено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

В пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах чи в іншій формі хоча б одній особі.

У свою чергу недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Водночас юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Частина 3 ст. 277 ЦК України встановлює презумпцію недостовірності негативної інформації: негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Тобто будь-яка негативна інформація про особу буде вважатися судом недостовірною, якщо поширювач інформації не доведе, що ця негативна інформація відповідає дійсності.

Проте, дійшовши висновку про відмову в позові про визнання недостовірною інформації з посиланням на ч. 2 ст. 302 ЦК України суд апеляційної інстанції не врахував, що наведена норма права не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки нею передбачено звільнення від відповідальності фізичної особи за поширення інформації отриманої з офіційних джерел в разі її подальшого спростування, а спірну інформацію, джерелом якої є посадова особа органу державної влади, поширив орган державної влади.

До того ж, апеляційним судом невірно застосовано до спірних правовідносин Закон України "Про телебачення і радіомовлення", Закон України "Про телекомунікації", оскільки оспорювана інформація була розповсюджена на веб-сайті в мережі Інтернет.

Водночас, визначивши окремою підставою, яка унеможливлює задоволення позовних вимог, відсутність вини особи, суд апеляційної інстанції не врахував, що за вимогами ч. 3 ст. 277 ЦК України (яка діяла на час розповсюдження інформації), відповідач повинен доводити не відсутність вини, а достовірність інформації на час її розповсюдження.

Разом з тим, апеляційний господарський суд не звернув увагу на роз'яснення, яке міститься в постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", відповідно до якого до юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист ділової репутації, не входить такий елемент як вина особи, що поширила інформацію.

Таким чином, спростування недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

При цьому згідно з положеннями статті 277 ЦК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

У той же час, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права зокрема, ст. 84 ГПК України та ст. 16 ЦК України.

Так, зобов'язавши прокуратуру Сумської області спростувати відомості, які поширені на офіційному сайті прокуратури Сумської області у статті прес-служби прокуратури Сумської області у спосіб найбільш близький до способу їх поширення, шляхом розміщення офіційного вибачення перед ПАТ "Укртранснафта", судом застосовано неправильний спосіб захисту, оскільки примусове вибачення як спосіб захисту ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачений у статтях 16, 277 ЦК України.

Крім того, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та має бути викладено чітко й зрозуміло.

Однак, зазначивши у резолютивній частині рішення про зобов'язання прокуратури спростувати відомості, поширені на офіційному сайті прокуратури Сумської області у статті прес-служби прокуратури Сумської області у спосіб найбільш близький до способу їх поширення, суд першої інстанції наведеного не врахував, виклавши резолютивну частину у нечіткій формі, не навівши правової оцінки позовним вимогам в цій частині.

Між тим суду слід було мати на увазі, що у випадку, коли такі вимоги містяться у позовній заяві, господарський суд не позбавлений права зобов'язати позивача визначитись з предметом позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача.

В абзаці 1 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" вказано про те, що задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права.

Разом з цим, судом першої інстанції не було перевірено доводів відповідача про достовірність поширеної ним інформації на час її поширення та не наведено цим обставинам правової оцінки.

Окрім цього, не зважаючи на суперечливі дані щодо способу поширення спірної інформації суди обох інстанцій так і не встановили чи така інформація була поширена на офіційному сайті Генеральної прокуратури України чи прокуратури Сумської області, та яка особа є власником офіційного сайту, на якому поширена спірна інформація.

При цьому судам слід мати на увазі роз'яснення викладені в абзаці 1 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", за яким належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Отже, висновок судів обох інстанцій як про відмову в позові, так і про його задоволення грунтується на неповно з'ясованих обставинах справи, є передчасним та зроблений з неправильним застосуванням наведених норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити доводи сторін, дати їм належну юридичну оцінку і вирішити спір з дотриманням вимог закону..

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 року та рішення господарського суду Сумської області від 13.03.2014 року скасувати, і справу № 920/2074/13 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя Є.Борденюк

Судді І.Вовк

С.Могил