Історія справи

Постанова ВГСУ від 11.03.2015 року у справі №5011-46/12625-2012
Постанова ВГСУ від 15.04.2015 року у справі №5011-46/12625-2012
Постанова ВГСУ від 07.10.2015 року у справі №5011-46/12625-2012
Постанова ВГСУ від 25.06.2014 року у справі №5011-46/12625-2012
Постанова ВГСУ від 28.10.2015 року у справі №5011-46/12625-2012
Постанова ВГСУ від 25.11.2015 року у справі №5011-46/12625-2012
Постанова ВГСУ від 11.03.2015 року у справі №5011-46/12625-2012
Постанова ВГСУ від 25.11.2015 року у справі №5011-46/12625-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року Справа № 5011-46/12625-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргу фізичної особи - ОСОБА_4, м. Київ на постанову та ухвалувід 25.03.2014 р. Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2014 р. господарського суд м. Києвау справі№ 5011-46/12625-2012 господарського суду м. Києва

за заявою приватного підприємства із 100 % іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко", м. Київ до боржникаприватного акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія", м. Київпровизнання банкрутомліквідаторарбітражний керуючий Стецина І.В.голова комітету кредиторівпублічне акціонерне товариство "УЕСК" Моторне (транспортне) страхове бюро України, м. Київв судовому засіданні взяли участь представники:

фізичної особи - ОСОБА_4Патрик Г.Г., довір., ПАТ "УЕСК" Моторне (транспортне) страхове бюро УкраїниРоменський Р.Ю., довір., Лифар О.Ю., довір.,ліквідаторарбітражний керуючий Стецина І.В., посвідч.,ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.09.2012 року порушено провадження у справі № 5011-46/12625-2012 про банкрутство приватного акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія" (далі - Боржник, Компанія) за заявою приватного підприємства із 100 % іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко" (далі - Кредитор, Підприємство) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду м. Києва від 11.11.2013 року Боржника було визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено арбітражного керуючого Стецину І.В., якого було зобов'язано проводити ліквідаційну процедуру відповідно до положень Закону про банкрутство в редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VІ.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.02.2014 року (суддя - Л.В. Омельченко) залишено без розгляду заяву фізичної особи - ОСОБА_4 про визнання кредиторських вимог та включення до реєстру вимог кредиторів Компанії.

Не погодившись із цією ухвалою суду, фізична особа - ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 05.02.2014 року та прийняти нове рішення, яким визнати вимоги фізичної особи - ОСОБА_4 до Боржника в сумі 30 189 грн. 16 коп. та включити їх до реєстру вимог кредиторів із задоволенням у шосту чергу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року (головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Верховець А.А., Доманська М.Л.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду м. Києва від 05.02.2014 року - без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, фізична особа - ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як ухвалу господарського суду м. Києва від 05.02.2014 року, так і постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року і прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву фізичної особи - ОСОБА_4 про включення його вимог до реєстру вимог кредиторів у шосту чергу задоволення.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 18, 19, 23, 38, 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VІ), а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників скаржника, голови комітету кредиторів та ліквідатора Боржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, залишаючи без розгляду заяву фізичної особи ОСОБА_4 про визнання кредиторських вимог та включення до реєстру вимог кредиторів Компанії, місцевий суд встановив, що у справі було ухвалені рішення про відмову у прийнятті скарг вказаної особи на дії ліквідатора Боржника з цього ж питання. Заявлені ж вимоги складають відшкодування у зв'язку із настанням страхового випадку, який мав місце у 2011 році, однак ці вимоги у встановлений нормами ст. 14 Закону про банкрутство строк не були заявлені та згідно ухвали про затвердження реєстру вимог кредиторів не розглядались та не затверджувались, а тому ці вимоги є такими, що заявлені після закінчення встановленого для їх заявлення граничного строку. Підтримуючи вказані висновки суду, апеляційний суд додав, що спірні вимоги є вимогами конкурсного кредитора та не заявлені у встановлений строк в період дії попередньої редакції Закону про банкрутство, приписами якого, до того ж, не було передбачено віднесення до шостої черги задоволення вимог, що не були заявлені в строк.

Заперечуючи такі висновки судів, скаржник вказує на те, що за приписами ст. 38 Закону про банкрутство в редакції від 22.12.2011 № 4212-VІ він втратив статус кредитора з конкурсними вимогами до Боржника, при цьому ж його вимоги погашаються у шосту чергу. Суд же зобов'язаний прийняти відповідну заяву до розгляду.

Однак, касаційний суд не погоджується із наведеними запереченнями, оскільки вони викладені з невірним застосуванням норм Закону про банкрутство.

Так, як вбачається з матеріалів справи, було встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується скаржником, заява про визнання кредиторських вимог останнього була подана 29.11.2013 року - після винесення у справі постанови від 11.11.2013 року про визнання Боржника банкрутом (а.с. 10-14, 15, 16), а відповідно і після спливу тридцятиденного строку з моменту публікації оголошення про порушення справи про банкрутство Компанії (ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство строку).

Поряд з цим, суди встановили, що спірні кредиторські вимоги до Боржника виникли у 2011 році (коли настав страховий випадок), а рішення про стягнення суми, що складає кредиторські вимоги було ухвалено в травні 2012 року. За цих обставин суди дійшли правомірного висновку, що вказані вимоги ОСОБА_4, виходячи з приписів ст. 1 Закону про банкрутство (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), відносяться до вимог конкурсного кредитора.

За приписами ж ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство у вказаній редакції конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Правові наслідки порушення вказаних вимог визначені нормами ч. 2 цієї ж статті та полягають у тому, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Щодо наслідків заявлення кредиторських вимог у справі про банкрутство аналогічна норма міститься в ч. 5 ст. 31 вказаного закону.

До цього слід додати, що за приписами ч. 15 ст. 11 Закону про банкрутство після офіційного оприлюднення ухвали про порушення справи про банкрутство всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно із статтею 14 цього Закону.

У зв'язку із викладеним, суди дійшли правомірного висновку, що заявлені фізичною особою ОСОБА_4 у ліквідаційній процедурі Боржника кредиторські вимоги до останнього в сумі 30 189 грн. 16 коп. є погашеними і не розглядаються.

Також, колегія суддів приймає до уваги, що ухвалою суду від 15.02.2013 року за результатами проведення попереднього засідання у справі про банкрутство Компанії судом були визнані та включені до реєстру вимоги кредиторів, однак вимоги ОСОБА_4 не розглядались, не були визнані та не були включені до реєстру вимог кредиторів Компанії.

Щодо посилання скаржника та необхідність застосування приписів ст. 38 закону про банкрутство в редакції від 22.12.2011 № 4212-VІ, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно постанови від 11.11.2013 року про визнання Боржника банкрутом, поряд з іншим, було ухвалено проводити ліквідаційну процедуру відповідно до положень Закону про банкрутство в редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VІ.

Нормами ч. 1 ст. 38 цієї редакції Закону про банкрутство, дійсно, передбачено, що кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

При цьому слід зазначити, що вказані норми закону не мають зворотної дії в часі (ст. 58 Конституції України).

Між тим, норми ч. 2 ст. 14 Закону про банкрутство в його попередній редакції, що діяла саме у період, коли конкурсні кредитори у даній справі мали право подати заяви із кредиторськими вимогами до Боржника, визначають момент, коли такі вимоги стають такими, що не розглядаються та вважаються погашеними - після закінчення строку, встановленого для їх подання. Відповідний строк закінчився через тридцять днів з моменту публікації в газеті "Голос України" № 196 (5446) від 18.10.2012 року оголошення про порушення справи про банкрутство Компанії.

Отже з вказаного моменту в силу норм закону (ч. 2 ст. 14 Закону про банкрутство в його попередній редакції), а не у зв'язку із якоюсь подією або рішенням суду, визначені кредиторські вимоги фізичної ОСОБА_4 вважаються погашеними і не розглядаються. Саме тому на ці вимоги і не розповсюджуються наведені вище приписи ч. 1 ст. 38 цієї редакції Закону про банкрутство в редакції від 22.12.2011 № 4212-VІ, які набрали чинності лише з 19.03.2013 року та застосовуються у даній справі про банкрутство з 11.11.2013 року (винесення постанови про визнання Компанії банкрутом).

За таких обставин справи, доводи касаційної скарги фізичної особи - ОСОБА_4 не спростовують висновків місцевого та апеляційного судів, а тому оскаржувані ухвала та постанова цих судів підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14, 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст. 38, п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції змін, внесених Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VІ та ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 р. та ухвалу господарського суд м. Києва від 05.02.2014 р. у справі № 5011-46/12625-2012 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 26.06.2014 року.