Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 року Справа № 908/5758/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого, Алєєвої І.В., Рогач Л.І. -(доповідача)за участю представників: позивачане з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)відповідачів прокурора-Громут І.А. - предст. дов. від 04.09.2015 -Лавриненко Л.В. - предст. дов. від 31.12.2014 Романов Р.О. - посвідчення № 014714розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.09.2015у справі№ 908/5758/14 Господарського суду міста Києваза позовомПрокурора Приморського району Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністраціїдо - Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна"; - Запорізької обласної радипровизнання недійсним договору, повернення водного об'єкта державі

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Приморського району Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди № 78 від 10.07.2013, укладеного Запорізькою обласною радою та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Україна" та про зобов'язання Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна" за актом прийому-передачі повернути Запорізькій обласній державній адміністрації водний об'єкт місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташований на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли. Позовні вимоги вмотивовано положеннями статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України з огляду на порушення інтересів держави в сфері управління та контролю за використанням та охороною вод та завдання шкоди економічним інтересам держави укладенням договору щодо користування водним об'єктом з перевищенням наданих законом повноважень та всупереч встановленому порядку та умовам надання водних об'єктів (зокрема, щодо встановлення орендної плати), визначених статтею 122 Земельного кодексу України, частинами 2 та 3 статті 14 Закону України "Про аквакультуру", статтею 51 Водного кодексу України (у відповідній редакції).

Відповідачі відхилили позов, вказавши, що водний об'єкт надано у тимчасове користування на підставі рішення органу, прийнятого відповідно до законодавства, чинного на момент його прийняття, а Закону України "Про аквакультуру" не надано зворотної дії у часі.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.02.2015 матеріали справи направлено за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 (суддя Борисенко І.І.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 (судді: Дикунська С.Я. - головуючий, Алданова С.О., Ропій Л.М.) рішення місцевого суду залишено без змін; між сторонами перерозподілено судовий збір.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Заступник прокурора міста Києва подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення в даній справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення господарськими судами норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права, а саме: суди невірно застосували статтю 58 Конституції України щодо дії закону у часі, в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України дійшли невірного висновку про обсяг повноважень Запорізької обласної ради на час укладення договору та за відсутності рішення про передачу в оренду земельної ділянки під водним об'єктом відповідно до правил статті 51 Водного кодексу України в редакції на час укладення спірного договору; не враховано невідповідність спірного договору формі та змісту типового договору оренди водного об'єкту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 № 420, в частині істотних умов такого договору.

Відповідачі не надали відзив на касаційну скаргу, усно відхиливши її доводи у повному обсязі; позивач не скористався правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора та представників відповідачів, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено приписами статтею 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 31.03.2011 Запорізькою облрадою прийнято рішення № 19, яким вирішено: затвердити Порядок надання водних об'єктів (їх частин) у користування на умовах оренди на території Запорізької області; запропонувати обласній державній адміністрації, районним державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування привести використання водних об'єктів (їх частин), які розташовані на їх території, у відповідність з вищезазначеним Порядком. Відповідно до пункту 1.3 Порядку орендодавцем водних об'єктів місцевого значення згідно з статті 51 Водного кодексу України є обласна рада. Порядком також встановлено типову форму договору оренди водного об'єкту місцевого значення, розмір орендної плати за користування такими об'єктами тощо.

28.03.2013 Запорізькою облрадою прийнято рішення № 51, яким вирішено надати Сільськогосподарському виробничому кооперативу "Україна" для риборозведення та підтримки зеленого туризму водний об'єкт місцевого значення (ставок), площею водного дзеркала 11,08 га, що розташований на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли, у тимчасове користування на умовах оренди, терміном на 10 років з моменту підписання договору оренди. Також цим рішенням вирішено доручити голові обласної ради підписати договір оренди та всі документи, пов'язані з виконанням такого договору.

10.07.2013 Запорізькою облрадою в особі голови ради - Межейко Віктора Івановича, що діяв на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 8-1, 51 Водного кодексу України та рішення Запорізької облради від 31.03.2011 № 19 "Про Порядок надання водних об'єктів (їх частин) у користування на умовах оренди на території Запорізької області" (орендодавець), та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Україна" (орендар) укладено Договір, за умовами якого орендодавець згідно з рішенням Запорізької облради № 51 від 28.03.2013 надає, а орендар приймає у тимчасове користування на умовах оренди водний об'єкт місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли для риборозведення та підтримки зеленого туризму. Суди встановили, що рішення Запорізької облради № 51 від 28.03.2013 не скасоване й ніким не оскаржене.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій вказали, що рішення Запорізької облради № 51 від 28.03.2013 прийнято відповідно до компетенції обласних, Київської та Севастопольської міських рад щодо розпорядження водними об'єктами місцевого значення в галузі регулювання водних відносин на їх території згідно з пунктом 2 частини 1 статті 8-1 Водного кодексу України в редакції, що діяла на момент прийняття цього рішення, а укладення спірного договору мало похідний характер в межах виконання прийнятого рішення Запорізької облради; законодавча зміна з 01.07.2013 складу органів, уповноважених на надання в користування водних об'єктів на умовах оренди, а також запроваджений новий порядок набуття прав та обов'язків в сфері вирішення питання надання водних об'єктів в користування на умовах оренди регулюють відносини щодо набуття прав та обов'язків у сфері вирішення питання надання водних об'єктів в користування на умовах оренди, які виникли після 01.07.2013 року, враховуючи положення частини 1 статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Також господарські суди зазначили про невірно обраний прокурором у позовній заяві спосіб захисту порушеного права шляхом реституції щодо позивача, який не був учасником спірного правочину.

Судова колегія зазначає, що за статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу, Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією; згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 6 Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки в користування. Український народ здійснює право на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

Таким чином, враховуючи приписи статей 2, 167, 170 Цивільного кодексу України, учасником цивільних відносин з приводу оренди водного об'єкта є держава, яка набуває і здійснює цивільні права і обов'язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом.

Перелік питань, які вирішуються обласними радами, наведено у статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"; за частиною 2 зазначеної статті обласні ради можуть вирішувати питання, віднесені до їх відання іншими законами.

За пунктом 2 частини 1 статті 8-1 Водного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття рішення Запорізькою обласною радою) до компетенції обласних рад у галузі регулювання водних відносин, належало, зокрема, розпорядження водними об'єктами; відповідно частиною 3 статті 51 цього Кодексу обласні ради визначалися орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення, а частинами 7-9 наведеної вище статті визначався порядок оформлення права водокористування на умовах оренди.

Разом з тим, з 1 липня 2013 року набрав чинності Закон України "Про аквакультуру", яким внесено зміни до Водного кодексу України, статті 59 Земельного кодексу України, Закон України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", зокрема, виключено пункт 2 частини 1 статті 8-1 Водного кодексу України та визначено, що водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою; водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства зі статтею 51 Водного кодексу України (в редакції від 01.07.2013).

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 та 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій не врахували, що за змістом статті 11 Цивільного кодексу України, статті 93 Земельного кодексу України, статті 51 Водного кодексу України (в редакції від 01.07.2013) право оренди спірного об'єкта визначається, як право, засноване на договорі, який повинен укладатися в порядок та спосіб, що обумовлені нормами, чинними на час укладення договору, та не з'ясували обсяг правомочностей орендодавця щодо розпорядження водним об'єктом та порядку його передачі в оренду на момент укладення спірного договору.

Вказуючи, що оспорюваний договір є похідним від рішення Запорізької обласної ради, господарські суди не врахували особу орендодавця у даних правовідносинах, правову природу спірного договору, підставу виникнення прав та обов'язків сторін орендних правовідносин та момент їх виникнення, не розглянули доводи позовної заяви щодо невідповідності вимогам законодавства саме спірного договору з огляду на наділення особи, яка його підписала у якості орендодавця, повноваженнями діяти від імені власника наданого об'єкта на момент підписання, а також щодо відповідності істотних умов договору положенням чинного законодавства.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; неналежним чином проаналізували спірні правовідносини та неправильно застосували норми матеріального та процесуального права.

Допущені порушення процесуальних норм унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для вирішення даного спору. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанову та рішення у даній справі слід скасувати, направивши справу на новий розгляд до місцевого господарського суду. Під час нового розгляду справи господарським судам слід врахувати вищенаведене, ретельно дослідити відповідність змісту договору (визначених у договорі прав та обов'язків та сторін договору) вимогам чинного законодавства на момент укладення договору та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

З огляду на те, що ухвалою Вищого господарського суду України від 11.11.2015 про призначення касаційної скарги до розгляду Заступнику прокурора міста Києва відстрочено строк сплати судового збору до закінчення касаційного перегляду скарги у справі, за правилами розподілу судових витрат з Прокуратури міста Києва належить стягнути судовий збір у сумі 2923,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 у справі №908/5758/14 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Стягнути з Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва; код класифікації доходів бюджету: 22030004, код ЄДРПОУ 38004897, рахунок отримувача: №31211254700007, банк отримувача: ГУ ДКСУ у м.Києві, код банку 820019) 2923,20 грн судового збору за розгляд касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Головуючий Т. Дроботова

Судді : І. Алєєва

Л. Рогач