Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2014 року Справа № 909/1195/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Коробенка Г.П.,

суддів Мачульського Г.М., Шаргала В.І.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Сікомаса С.В. дов. б/н від01.11.13;

розглянувши касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.03.2014

у справі №909/1195/13 Господарського суду Львівської області

за позовом Івано-Франківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТ",

про стягнення збитків у розмірі 306 141,17грн.,

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТ" про стягнення збитків у розмірі 306 141,17 грн., заподіяних відповідачем внаслідок неукладення договору оренди земельної ділянки, на якій знаходиться належне останньому нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2014 (суддя Крупник Р.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 (судді: Желік М.Б., Костів Т.С., Малех І.Б.), в частині позовних вимог про стягнення збитків у розмірі 218 474,57 грн. за період з 10.07.2008 року до 01.03.2011 року провадження у праві припинено, в частині позовних вимог про стягнення збитків у розмірі 87 666,60 грн. з 01.03.2011 року до 01.03.2012 року в позові відмовлено.

В частині припинення провадження у справі судові рішення мотивовані тим, що господарським судом вже вирішено спір між тими ж сторонами про той же предмет і з тих же підстав стосовно стягнення збитків у розмірі 218 474,57 грн. за період з 10.07.2008 року до 01.03.2011 року. В частині відмови у позові судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено усіх складових правопорушення, які необхідні для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, а також розміру збитків.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Івано-Франківська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

26.05.2005 року між Державним підприємством Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", філія "Військторг 45" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОРТ" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, у відповідності до умов якого продавець передає в цілому у власність покупця, а покупець приймає у власність у цілому належні продавцю нежитлові приміщення, що в будинку №39 по вулиці Хриплинській в місті Івано-Франківськ та зобов'язується сплатити за неї грошову суму передбачену цим договором.

Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_2 та зареєстровано в реєстрі за №Д1-137. Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії СВР №000180 від 09.06.2005 року нежитлові приміщення по вул. Хриплинській, 39 зареєстровані за Товариством з обмеженою відповідальністю "ОРТ".

20.05.2008 року Івано-Франківська міська рада прийняла рішення "Про надання (вилучення) земельних ділянок фізичним та юридичним особам", відповідно до якого вирішила вилучити, за згодою, частину земельної ділянки площею 0,7923 га на вул. Хриплинській, 39 у Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (Івано-Франківський військторг №45) - продаж нежитлових приміщень ТОВ "ОРТ", договір купівлі-продажу від 26.05.2005 року та затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ОРТ" площею 0,7923 га на вул. Хриплинській, 39 з передачею її в оренду терміном на три роки, для переобладнання викуплених адміністративно-складських будівель під виробничі приміщення по виготовленню будматеріалів. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ОРТ" укласти договір оренди землі.

01.03.2012 року Управлінням Держкомзему у м. Івано-Франківську проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства про що складено акт, з якого вбачається, що ТОВ "ОРТ" використовує земельну ділянку загальною площею 0,7923 га. у м. Івано-Франківську по вул. Хриплинській, 39 для обслуговування адміністративно-складських приміщень відповідно до рішення Івано-Франківської міської ради від 20.05.2008 року, однак в порушення вимог ст. ст. 125, 126 ЗК України використання здійснюється без документів, що посвідчують право власності чи право використання земельної ділянки.

Управлінням Дежкомзему у м. Івано-Франківську видано припис від 01.03.12 №1/018, яким зобов'язано відповідача виготовити правовстановлюючі документи на земельну ділянку та зареєструвати їх у встановленому законом порядку.

Актом від 01.06.12 комісією міськвиконкому позивача визначено розмір збитків у сумі 306 141,17 грн.

Підставою для звернення позивача до суду було те, що відповідач договір оренди земельної ділянки з позивачем не уклав, земельну ділянку використовує без правовстановлюючих документів, що призвело до порушення вимог земельного законодавства та законодавства про плату за землю, а відтак до значних втрат бюджету у вигляді недоодержання доходу від орендної плати чим спричинено збитки позивачу.

В частині відмови у задоволенні решти позовних вимог (стягнення збитків у розмірі 87 666,60 грн. з 01.03.2011 року до 01.03.2012 року), з огляду на вищезазначені обставини та з посиланням, зокрема, на норми ст.ст. 218, 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст.22, 614, 623 Цивільного кодексу України, 156 157 Земельного кодексу України, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. При цьому, суди вказали на те, що позивачем не доведено розміру заявлених до стягнення збитків, а також складу цивільного правопорушення, наявність усіх елементів якого є підставою для відповідальності відповідача, а саме: протиправної поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, і вини, оскільки за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Судова колегія касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів попередній інстанцій, вважає їх передчасними, тобто зробленими всупереч положенням ст. 43 Господарського процесуального кодексу України без ґрунтовного дослідження всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державні або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно з частинами першою та другою ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною п'ятою ст. 126 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналогічне визначення міститься і в статті 22 Цивільного кодексу України.

Статтею 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Із встановлених судовими інстанціями обставин справи вбачається, що 20.05.2008 міськрадою (позивачем) прийнято рішення про надання відповідачеві вищезазначеної земельної ділянки в оренду, при цьому обов'язок укласти відповідний договір оренди покладений на відповідача.

Однак, судами попередніх інстанції не встановлено, чи вчинялися відповідачем дії, направлені на отримання земельної ділянки в користування на праві оренди Судами також не досліджувалось питання щодо суттєвих обставин, які б перешкоджали відповідачеві укласти договір оренди у розумний строк з дня прийняття міськрадою вищезазначеного рішення. При цьому, відповідач не заперечував факту використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Отже, судами попередніх інстанцій не вповні дослідженні обставини щодо протиправної поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, виною відповідача у заподіянні збитків.

Щодо наявності збитків у розмірі 87 666,60 грн. за період з 01.03.2011 року до 01.03.2012 року, то судова колегія касаційної інстанції відзначає наступне.

Згідно зі ст.157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою КМ України №284 від 19.04.1993р. (надалі - Положення), передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні зокрема неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Згідно з п. 2 Положення, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, актом від 01.06.12 комісією міськвиконкому позивача визначено розмір збитків, завданих відповідачем внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів. При цьому суди попередніх інстанцій не позбавлені права визначити обґрунтований розмір таких збитків.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 23.08.11, залишеним без змін постановами апеляційної та касаційної інстанцій, відмовлено у позові Івано-Франківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТ" про стягнення за період з 10.07.2008 року до 01.03.2011 року збитків у розмірі 218 474,57 грн., спричинених останнім внаслідок використання вищезазначеної земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Вважаючи,що в цій частині вже вирішено спір між тими ж сторонами про той же предмет і з тих же підстав, суди попередніх інстанцій відповідно до п.2 ст. 80 ГПК України припинили провадження в названій частині позовних вимог. Колегія вважає, що такі висновки місцевого та апеляційного господарських судів зроблені без достатньої перевірки і спростування доводів позивача щодо різних підстав позовів у цій частині у даній справі та у справі рішення у якій постановлене 23.08.11, тому і у цій частині оскаржувані рішення та постанова не можуть залишатися в силі.

Касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій не дотримані вимоги вищенаведеного законодавства та не вповні досліджені обставини справи, тому прийняті у справі рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2014 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 у справі №909/1195/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Коробенко Г.П. Судді Мачульський Г.М. Шаргало В.І.