Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року Справа № 910/16327/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Остапенка М.І.,

Суддів Гончарука П.А. (доповідача),

Кондратової І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі" на рішення господарського суду міста Києва від 3 грудня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 березня 2015 року у справі №910/16327/14 за позовом Служби зовнішньої розвідки України до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі" про зобов'язання вчинити дії та стягнення 1 269 889,20 грн.,

Встановив:

У серпні 2014 року Служба зовнішньої розвідки України звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі", в якому, з урахуванням уточнення вимог, позивач просив зобов'язати відповідача: виконати обов'язок щодо повернення майна, переданого відповідачу за договорами зберігання №22/14 від 25 листопада 2013 року, №23/14 від 25 листопада 2013 року, №24/14 від 23 грудня 2013 року, №25/14 від 23 грудня 2014 року з належним оформленням відповідно до умов договорів та чинного законодавства актів приймання-передачі майна; зобов'язати відповідача відшкодувати вартість неповернутого майна, переданого за договором зберігання №26/14 від 26 грудня 2013 року, загальною вартістю 1 850 135 грн.; зобов'язати відповідача сплатити штрафні санкції у розмірі 1 091 579,65 грн. за невиконання взятого на себе зобов'язання з повернення майна, переданого за договором зберігання №26/14 від 26 грудня 2013 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 3 грудня 2014 року у справі №910/16327/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 березня 2015 року, позов задоволено,, зобов'язано відповідача виконати обов'язок щодо повернення майна, переданого відповідачу за договорами зберігання №22/14 від 25 листопада 2013 року, №23/14 від 25 листопада 2013 року, №24/14 від 23 грудня 2013 року, №25/14 від 23 грудня 2014 року з належним оформленням відповідно до умов договорів та чинного законодавства актів приймання-передачі майна; стягнуто з відповідача на користь позивача вартість неповернутого майна, переданого за договором зберігання №26/14 від 26 грудня 2013 року, у розмірі 1 850 135 грн., 1 091 579,65 грн. штрафу за невиконання взятого на себе зобов'язання з поверненню майна за договором зберігання №26/14 від 26 грудня 2013 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 58 834,29 грн. та до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 218 грн.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині зобов'язання відповідача вчинити дії та стягнення штрафних санкцій у сумі 1 091 579,65 грн., прийняти у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні зазначених вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, протягом листопада-грудня 2013 року сторонами у справі були укладені шість договорів зберігання майна, а саме:

- від 25 листопада 2013 року №22/14 на зберігання спеціального комплекту бойового плавця №2 на загальну суму 906 468 грн.;

- від 25 листопада 2013 року №23/14 на зберігання спеціального комплекту бойового плавця №1 на загальну суму 2 128 700 грн.;

- від 23 грудня 2013 року №24/14 на зберігання спеціального комплекту бойового плавця №2 на загальну суму 906 468 грн.;

- від 23 грудня 2013 року №25/14 на зберігання спеціального комплекту бойового плавця №2 на загальну суму 906 468 грн.;

- від 26 грудня 2013 року №26/14 на зберігання спеціального комплекту навісного обладнання до стрілецької зброї як однієї інвентарної одиниці товару із найменуванням переліку усіх складових цього комплекту, що складається із 35-ти спеціальних комплектів навісного обладнання до стрілецької зброї на загальну суму 1 850 135 грн.;

- від 24 грудня 2013 року № 27/14 на зберігання різних видів речового та інвентарного майна на загальну суму 2 115 336 грн.

Також судами встановлено, що вказане майно позивач за договорами закупівлі майна за державні кошти від 19 листопада 2013 року №581/13, від 19 листопада 2013 року №582/1, від 19 листопада 2013 року №584/13, від 18 грудня 2013 року №645/13, від 19 грудня 2013 року №701/13, від 26 грудня 2013 року №752/13 придбав у відповідача. Пунктом 2.1. зазначених договорів встановлено, що якість, комплексність, технічні характеристики товару зазначені у паспортах на вироби та сертифікатах відповідності на товар.

Умовами договорів зберігання сторони погодили, що зберігання є безоплатним (п. 1.2.); зберігач зобов'язаний вживати всіх заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання (п. 2.1.1); зберігач несе відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, відповідно до договорів та чинного законодавства України з моменту одержання майна та до моменту його повернення (п. 2.3.1); зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього (п. 2.1.4); поклажодавець зобов'язаний забрати у зберігача майно до закінчення строку договору (п. 3.1.2.); поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (п. 3.2.); зберігач несе відповідальність за збереження та цілісність майна з моменту передання на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві, а у випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна або його частини - відшкодувати всі пов'язані з цим збитки (п. 4.2); строк дії договорів закінчується 31 липня 2014 року (п. 6.2).

Зазначене майно на загальну суму 8 813 575 грн. передано відповідачу на зберігання за актами прийому-передачі від 25 листопада 2013 року, від 23 грудня 2013 року, від 24 грудня 2013 року, від 26 грудня 2013 року. При цьому, шість комплектів бойового плавця передавалися на зберігання як одиниця товару.

В листах від 6 червня 2014 року №16/2/1479дск (а.с. 35 Т. 1) та від 16 червня 2014 року №16/2/1524дск позивач просив відповідача повернути передані на зберігання товарно-матеріальні цінності протягом трьох робочих днів від дня надходження цих листів. В свою чергу, відповідач повідомив позивача, що зазначене майно перебуває на складах підприємства за адресами: м. Київ, просп. Возз'єднання, 1; Київська обл. м. Вишгород, вул. Набережна, 3; Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Гребіни, 24; АР Крим, м. Бєлогорск, вул. Чобан-Заде, та запропонував узгодити графік його отримання за вказаними адресами (а.с. 36 том 1).

Листом від 19 червня 2014 року №16/2/1557дск позивач повідомив контактні дані своїх представників для узгодження графіку отримання товарно-матеріальних цінностей. Однак відповідач в листі від 25 червня 2014 року № 9-10/10 вказав, що представники Служби зовнішньої розвідки України у встановлений термін не забрали майно зі зберігання; умовами договорів зберігання обов'язок забрати майно покладено на поклажодавця і, оскільки відповідач не має можливості власними силами здійснити доставку майна позивачу, просив останнього забезпечити отримання майна зі складів.

1 липня 2014 року позивач повідомив відповідача про термінову необхідність повернення залишку спірного майна, у зв'язку з чим він має намір 2 липня 2014 року власними силами здійснити отримання товару зі складів відповідача, на що останній надав згоду. При цьому, листом від 9 липня 2014 року №9-10/12дск відповідач просив позивача провести інвентаризацію фактично повернутого майна на предмет наявності всіх комплектуючих.

Відповідач частково повернув позивачу передане на зберігання майно.

13 жовтня 2014 року сторони склали акти (а.с. 14-26 Т. 2) звірки фактичного завезення майна на склад позивача для тимчасового зберігання його до моменту прийняття і обліку у встановленому договорами зберігання порядку. Оскільки окремі складові частини чотирьох комплектів бойового плавця, придбані за договорами закупівлі за державні кошти №581/13, №582/13, №645/13, №701/13, повернуті відповідачем в розукомплектованому стані, в зв'язку з чим кожен такий окремий комплект не становить одиницю товару, сторонами акти приймання-передачі повернутого відповідачем майна не оформлювалися, і вказане майно не було взято позивачем на інвентаризаційний (бухгалтерський) облік.

Крім того, позаплановою перевіркою матеріальних цінностей (водолазне обладнання), придбаних за вказаними вище договорами закупівлі, яка проводилась 27-30 жовтня 2014 року, і від участі в якій представники відповідача відмовились, було встановлено, що частина повернутого обладнання, переданого за договорами №22/14, №23/14, №24/14, №25/14, не відповідає технічним вимогам та на нього відсутня технічна документація, частина обладнання використовувалась, тому підлягає заміні на нові зразки.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не повернув позивачеві 35 (тридцять п'ять) комплектів навісного обладнання до стрілецької зброї на загальну суму 1 850 135 грн., передане на зберігання договором від 26 грудня 2013 року №26/14.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ст.ст. 11, 509, 530, 617, 623, 936, 942, 948, 949, 950, 951, 953 Цивільного кодексу України та ст.ст. 226, 230, 231 Господарського кодексу України, дійшов висновку щодо задоволення вимог позивача про зобов'язання відповідача виконати повернення майна, переданого за договорами зберігання №22/14, №23/14, №24/14, №25/14, у спосіб передбачений зазначеними договорами шляхом оформлення актів приймання-передачі, про зобов'язання відшкодувати вартість неповернутого за договором зберігання №26/14 майна у розмірі 1 850 135 грн. та про сплату відповідачем 1 091 579,65 грн. штрафних санкцій за невиконання зобов'язання з повернення майна, переданого на зберігання за договором №26/14.

Зазначені висновки судів попередніх інстанцій є правильними з огляду на наступне.

Ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Ст.ст. 949, 953 Цивільного кодексу України передбачають, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Аналогічні умови щодо зберігання обумовлені сторонами і в умовах відповідних договорів.

При цьому, ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлення судами попередніх інстанцій факту отримання відповідачем 12 червня 2014 року вимоги позивача про повернення протягом трьох робочих днів переданого на зберігання майна, є вірними висновки попередніх інстанцій про виникнення у відповідача обов'язку повернути майно вже 18 червня 2014 року, що виконано ним не було.

Листом від 2 липня 2014 року №9-10/11дск, з якого вбачається, що передане на зберігання майно перебуває на складах відповідача за адресами: 1) м. Київ, проспект Воз'єднання, 1; 2) Київська обл., м. Вишгород, вул. Набережна, 3; 3) Чернігівська обл., м. Ніжин, вул. Гребінки, 24; 4) АР Крим, м. Білогірськ, вул. Чобан-Заде, 2, спростовуються доводи касаційної скарги про те, що спірне майно за місцезнаходженням відповідача (м. Київ, проспект Воз'єднання, 1) мав забрати позивач.

Доводи касаційної скарги щодо неправомірного задоволення позову в частині зобов'язання відповідача повернути передане на зберігання майно, шляхом підписання актів приймання-передачі, оскільки відповідач фактично здійснив доставку вказаного позивачем майна на склади останнього, також є безпідставними з огляду на те, що сторони шляхом листування погодили проведення позивачем інвентаризації фактично повернутого майна на предмет наявності всіх комплектуючих, якою в подальшому було виявлено зазначені вище порушення умов договорів зберігання.

З встановлених попередніми інстанціями обставин справи також вбачається, що проведеною перевіркою повернутого зі зберігання майна було виявлено невідповідність цього майна його технічним вимогам, відсутність на це майно технічної документації, виявлено факт використання частини обладнання, а також встановлено факт відсутності майна на загальну суму 1 850 135 грн., переданого на зберігання договором від 26 грудня 2013 року №26/14.

Доводи касаційної скарги щодо правомірного вивезення відповідачем частини зазначеного майна до АРК для його перевірки та здійснення тестування є необґрунтованими та безпідставними, оскільки, як вірно вказано в оскаржуваних судових рішеннях, умовами договорів закупівлі майна за державні кошти, за якими позивач придбав спірне майно саме у відповідача, було зазначено, що якість, комплексність, технічні характеристики товару зазначені у паспортах на вироби та сертифікатах відповідності на товар. Не зважаючи на те, що факт повернення частини майна (обладнання бойового плавця) не в новому стані відповідач обґрунтовує саме тестуванням цього майна, доказів надання позивачем дозволу на проведення зазначеного тестування відповідач не надав.

Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що саме відповідач, згідно до ст. 617 Цивільного кодексу України несе відповідальність за незабезпечення схоронності та неповернення предметів зберігання позивачу.

Оскільки ст.ст. 942, 950, ч. 1 ст. 951 Цивільного кодексу України, а також п. 2.3.1. договорів зберігання, встановлено обов'язок зберігача забезпечити схоронність переданого на зберігання майна та обов'язок повернення його за вимогою позивача, що відповідачем виконано у повному обсязі не було, місцевий та апеляційний господарські суди правомірно визнали такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 850 135 грн. вартості неповернутого за договором №26/14 майна.

З огляду на викладене, приписи ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 230, ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, умов п. 4.3 договору зберігання №26/14 від 26 грудня 2013 року є також правомірними висновки попередніх судів стосовно того, що відповідач прострочив виконання, а тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом та задоволення позовної вимоги про стягнення з нього штрафу в сумі 1 091 579,65 грн., розмір якої правомірно визначений умовами договорів зберігання.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, в той час як доводи касаційної скарги щодо порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні скаржником положень норм права. Інші твердження відповідача, зазначені в касаційній скарзі, зводяться до оцінки наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції, при цьому, такі доводи були предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, зважаючи на зміст поданої відповідачем апеляційної скарги, і їм надана правильна правова оцінка, а тому, зазначене скаржником не може бути підставою для зміни або скасування постановлених у справі оскаржуваних судових рішеннях.

З огляду на викладене, прийняті у справі рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 3 грудня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 березня 2015 року у справі №910/16327/14 - без змін.

Головуючий М.І.Остапенко

Судді П.А.Гончарук

І.Д. Кондратова