Історія справи

Постанова ВГСУ від 24.06.2014 року у справі №909/1120/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2014 року Справа № 909/1120/13

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (яка є правонаступником державного підприємства "Українське агентство з авторських та суміжних прав"), м. Київ,

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2014

зі справи № 909/1120/13

за позовом державного підприємства "Українське агентство з авторських та суміжних прав", м. Київ,

до Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Івана Франка, м. Івано-Франківськ,

про стягнення авторської винагороди та зобов'язання надати документи.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Дитинюка Я.Л.,

відповідача - Амельченкова І.С., Гузія Д.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано (з урахуванням подальшого зменшення розміру позовних вимог) про стягнення з відповідача суми 230 964,77 грн. авторської винагороди; 3 986,81 грн. інфляційних втрат; 15 294,63 грн. - три проценти річних, а також про зобов'язання відповідача сформувати і надати позивачу розрахункові листи за липень - серпень 2009 року, липень - серпень 2010 року, липень - серпень 2011 року, січень - лютий, липень і грудень 2012 року, січень - листопад 2013 року.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2013 (суддя Ткаченко І.В.): позов задоволено; з відповідача стягнуто на користь позивача зазначені суми, а також 5 004,92 грн. судового збору; відповідача зобов'язано сформувати та надати позивачу розрахункові листи за згадані періоди часу. Крім того, додатковим рішенням від 20.12.2013 з відповідача стягнуто на користь позивача 1 147 грн. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 (колегія суддів у складі: Юрченко Я.О. - головуючий, Гриців В.М., Матущак О.І.): задоволено апеляційну скаргу відповідача; згадані рішення місцевого господарського суду скасовано; в позові відмовлено; з позивача стягнуто на користь відповідача 3 075,97 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційному порядку.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2013 залишити в силі. Скаргу з посиланням на статті 41, 55 Конституції України, статті 16, 426, 433, 440, 441 Цивільного кодексу України, статті 1, 7, 11, 15, 45, 47-52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон), статті 43, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано порушенням та неправильним застосуванням апеляційною інстанцією норм матеріального і процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Суд першої інстанції у розгляді справи виходив з таких обставин та висновків.

Позивач є організацією колективного управління, яка здійснює свою діяльність на підставі статуту, свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності МОН України про облік організації колективного управління та згідно із статтями 47 - 49 Закону управляє на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права.

Відповідач є суб'єктом господарювання, який здійснює господарську діяльність, спрямовану на створення, публічне виконання та публічний показ творів театрального мистецтва та діє на підставі статуту, Закону України "Про театри і театральну справу".

01.07.2005 позивач (ДП УААСП) і відповідач (користувач) уклали Генеральний ліцензійний договір № Т-14/05 про порядок використання оприлюднених творів, виплату авторської винагороди (роялті) та надання документів (далі - Договір), за умовами якого:

- користувач, яким здійснюється публічне виконання творів у приміщенні (стаціонарному сценічному майданчику) на 927 посадочних місць по вул. Незалежності, 42 у м. Івано-Франківську, зобов'язується виплачувати авторську винагороду (роялті) за публічне виконання творів у всіх випадках як при платному, так і безплатному вході (пункт 2.1);

- користувач зобов'язався отримувати окремі ліцензії від ДП УААСП (додаток 6 до Договору);

- користувач зобов'язався до 10 числа кожного місяця надати інспектору ДП УААСП належним чином заповнені та підписані розрахункові листи за минулий місяць (додаток 3 до Договору), що мають містити відомості про суми валового збору, одержаного від продажу квитків (при платному вході) або загальної суми витрат на проведення спектаклю, під час здійснення якого відбувається використання творів (при безплатному вході) (пункти 3.3 і 3.3.5);

- не пізніше 20-го числа наступного місяця користувач зобов'язується перерахувати на рахунок ДП УААСП суму авторської винагороди, зазначену в розрахункових листах (пункт 3.9);

- користувач гарантує, що всі розрахунки із суб'єктами авторського права за публічне виконання творів, які складають спектакль, за цим Договором здійснюватимуться через ДП УААСП (пункт 4.3);

- Договір набуває чинності з 1 липня 2005 року і діє до 31 грудня 2012 року, й строк його дії автоматично продовжується за мовчазною згодою сторін з року в рік до того часу, доки одна із сторін у письмовій формі не повідомить іншу сторону про намір розірвати Договір, але не пізніше, ніж за 30 днів до дати його розірвання (пункти 10.1, 10.2).

На виконання Договору відповідач надавав позивачу розрахункові листи, а також частково сплачував авторську винагороду.

Через неповну оплату відповідачем авторської винагороди, визначеної за даними ним же й поданих розрахункових листів, у нього утворилася заборгованість перед позивачем на загальну суму 230 964,77 грн. Крім того, відповідач не надав позивачу розрахункові листи за липень - серпень 2009 року, липень - серпень 2010 року, липень - серпень 2011 року, січень - лютий, липень, грудень 2012 року, січень - листопад 2013 року.

У сформованих відповідачем і наданих позивачу розрахункових листах відповідач сам визначав відповідних авторів у тому чи іншому спектаклі (автори перекладу, режисери тощо), які оприлюднювались театром у відповідні періоди, а також суми авторської винагороди, що підлягала перерахуванню позивачеві.

У матеріалах справи відсутні відомості щодо вилучення правовласниками у встановленому законом порядку зазначених у розрахункових листах творів з управління організації колективного управління.

З урахуванням періодичної часткової сплати відповідачем заборгованості зі сплати авторської винагороди безпідставним є посилання відповідача про сплив позовної давності за частиною позовних вимог щодо сплати авторської винагороди.

Позовну вимогу про зобов'язання відповідача сформувати й надати позивачу низку розрахункових листів представник позивача визнав повністю.

Судом апеляційної інстанції додатково зазначено таке.

Ухвалою місцевого господарського суду від 13.11.2013 у даній справі позивача було зобов'язано подати суду, зокрема, ліцензійні договори з суб'єктами авторського права, які мають авторське право на публічне виконання творів (частин творів), що складають спектакль, та які використовувались відповідачем у період дії Договору.

Позивачем подано до матеріалів справи низку угод, укладених між ним і фізичними особами щодо передачі останніми позивачеві виключного права на управління своїми майновими правами на твори (як на ті, що існують на момент укладення відповідних угод, так і на ті, що будуть створені під час їх дії), - всього 10 угод. Але в матеріалах справи відсутні і позивачем не подано переліки творів, про які зазначено в даних угодах. Крім того, позивач зазначив, що позбавлений можливості подати суду усі договори на управління майновими правами суб'єктів авторського права з метою підтвердження наявності повноважень на отримання авторської винагороди від театру, укладених із відповідними авторами, твори яких використовувались театром, у зв'язку з великою кількістю таких договорів та великою відстанню між м. Києвом та м. Івано-Франківськом.

Відтак позивачем не доведено наявності у нього повноважень на управління майновими правами суб'єктів авторського права - ОСОБА_9 (автор, художник), ОСОБА_10 (автор, сценограф, художник по костюмах), ОСОБА_11 (автор, режисер театру), ОСОБА_12 (автор, режисер, сценограф, драматург), ОСОБА_13 (автор, драматург), ОСОБА_14 (автор, художник), ОСОБА_15 (автор, сценограф, художник постановник, художник по костюмах), ОСОБА_16 (автор, драматург), ОСОБА_17 (автор, драматург), ОСОБА_18 (автор, балетмейстер) - щодо творів, зазначених у розрахункових листах, які складені уповноваженими представниками відповідача.

Договір слід вважати неукладеним з ознак відсутності в ньому визначення об'єкта (-ів) авторського права і (або) суміжних прав, розміру плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, порядку її виплати.

Позивачем не доведено правильності нарахування авторської винагороди в розмірі, заявленому до стягнення. Зі змісту поданих платіжних доручень не вбачається підстави здійснення оплати відповідного авторського гонорару, об'єкт, за який вона здійснюється, та суб'єкт, на користь якого здійснюється оплата.

Посилання позивача на судову практику Вищого господарського суду України "колегія суддів не розцінює як такі, що мають значення для вирішення даної справи".

Статтею 45 Закону передбачено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Згідно з частиною четвертою статті 47 Закону особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних (усіх) творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 48 Закону повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

За змістом пункту "в" частини сьомої статті 48 Закону є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті.

Так, частинами п'ятою і шостою статті 48 Закону встановлено, що:

- на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

- організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Згідно з приписами пункту "в" частини першої статті 49 Закону до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Відповідно до приписів частини другої цієї статті суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Отже, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які й не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права (як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди) та дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів (зокрема, музичних) без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Аналогічну правову позицію викладено в пункті 491 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" (у редакції постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 13).

Використання відповідачем об'єктів авторського права та зафіксованих у них виконань у діяльності театру останнім не заперечується й не оспорюється.

Відомості щодо вилучення правовласником у встановленому порядку певних творів з управління позивача (з дозволів на використання, які нею надаються) у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статей 638, 1109 Цивільного кодексу України, статті 180 Господарського кодексу України, статей 32, 33 Закону визначення творів, використання яких дозволяється, є істотною умовою ліцензійного договору, яка потребує узгодження сторонами.

Водночас надання організацією колективного управління дозволу на публічне виконання (демонстрацію) музичних творів, фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань без будь-якого обмеження їх переліку якраз і свідчить про узгодження сторонами відповідної істотної умови Договору, оскільки за відсутності будь-яких винятків (стосовно певних об'єктів та/або суб'єктів прав) не потребує подальшої конкретизації.

Неподання позивачем доказів передачі йому в управління об'єктів авторського права і суміжних прав наведеного не спростовує.

Згідно з статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, місцевий господарський суд, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дав необхідну оцінку, з дотриманням приписів зазначених норм матеріального і процесуального права та з наведенням у рішенні зі справи необхідного мотивування, беручи до уваги право позивача як організації колективного управління надати дозвіл на використання необмеженої кількості музичних творів, встановивши наявність чинного Договору, який у встановленому порядку недійсним не визнано, дослідивши його зміст та виконання сторонами договірних зобов'язань, дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення заснованих на цьому договорі позовних вимог.

Стягнення заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми узгоджується й з вимогами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції наведених законодавчих приписів у повному обсязі не врахував та, залишивши поза увагою особливості діяльності як організацій колективного управління, так і суб'єктів комерційного використання об'єктів авторського права і суміжних прав, обмежившись формальною відсутністю в Договорі переліку об'єктів, дозволених для використання відповідачу та інших умов, які не є істотними для такого договору, безпідставно скасував законне і обґрунтоване рішення місцевого господарського суду, що свідчить про неправильне застосування ним зазначених норм матеріального права та згідно з частиною першою статті 11110 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваної постанови зі справи.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 1117, 1119 - 11111, 122 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 зі справи № 909/1120/13 скасувати.

3. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2013 зі справи № 909/1120/13 залишити в силі.

4. Здійснити поворот виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 зі справи № 909/1120/13 у частині стягнення з позивача на користь відповідача 3 075,97 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, - в разі подання позивачем суду відповідних заяви та довідки.

5. Стягнути з Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Івана Франка на користь державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" 3 355,06 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

6. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Івано-Франківської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Харченко