Історія справи

Постанова ВГСУ від 24.03.2014 року у справі №9/32
Постанова ВГСУ від 05.03.2015 року у справі №9/32

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2014 року Справа № 9/32

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: Острова В.В., дов. № 47-2 від 08.01.2014 року;

Відповідача: Пампухи Л.О., дов. № б/н від 21.03.2014 року4

Третьої особи: Король О.М., дов. № 91/2013/12/31-23 від 31.12.2013 року;

розглянувши касаційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року

у справі № 9/32 господарського суду міста Києва

за позовом комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва

до товариства з обмеженою відповідальністю "Тінент"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення заборгованості в сумі 90 287,53 грн.

В С Т А Н О В И В:

У січні 2011 року комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Тінент", просило (з урахуванням письмових пояснень від 09.08.2011 року) (т. 2, а.с. 9-11) стягнути з відповідача 80 156,09 грн. основного боргу, 6 983,68 грн. інфляційних втрат, 2 299,17 грн. 3% річних (т. 1, а.с. 4-6).

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 763/409 від 15.02.2008 року щодо оплати комунальних послуг.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 11.04.2011 року, від 25.10.2011 року та від 29.05.2012 року у справі призначалась судова технічна експертиза та зупинялось провадження у справі (т. 1, а.с. 140-142; т. 2, а.с. 55-58, 104-107).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.05.2012 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача приватне акціонерне товариство "Київенерго" (т. 2, а.с. 95-98).

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.09.2013 року (суддя Бондаренко Г.П.) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 4, а.с. 47-57).

Судовий акт мотивовано доведеністю позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року (головуючий Майданевич А.Г., судді Лобань О.І., Федорчук Р.В.) рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2013 року скасовано, прийнято нове, яким у позові відмовлено (т. 4, а.с. 190-200).

Оскаржений судовий акт мотивовано встановленням сплати відповідачем фактично спожитої теплової енергії та недоведенням позивачем заборгованості за холодне та гаряче водопостачання, послуг надання холодної води на підігрів.

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим рішенням, комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржений судовий акт скасувати, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду (т. 4, а.с. 209-211).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.02.2014 року касаційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.03.2014 року (т. 4, а.с. 207-208).

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.02.2008 року між комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва та товариством з обмеженою відповідальністю "Тінент" було укладено договір № 763/409 про надання комунальних послуг, відповідно до умов якого на підставі укладених договорів з виробниками і постачальниками комунальних послуг (відкритим акціонерним товариством АК "Водоканал", акціонерним товариством "Київенерго", закритим акціонерним товариством "Енергогенеруюча компанія "ДАРтеплоцентраль") зобов'язався транспортувати по внутрішньо-будинкових мережах за адресою бульвар Перова, буд. 40 комунальні послуги, а споживач у відповідності до даного договору (п.п. 1.2) зобов'язався прийняти комунальні послуги та своєчасно їх оплатити (т. 1, а.с. 15-16).

Відповідно до переліку комунальних послуг (додаток № 1 договору) відповідачу надаються комунальні послуги з центрального опалення (згідно табулярів акціонерного товариства "Київенерго" або закритого акціонерного товариства "Енергогенеруюча компанія "ДАРтеплоцентраль" по особистому рахунку 620577 пропорційно опалювальній площі 669,10 кв.м.); гарячого водопостачання (згідно табулярів акціонерного товариства "Київенерго" або СП "Укр-Кан-Пауер" по особистому рахунку 620577 у процентному відношенні 31%); холодного водопостачання та каналізації (згідно розрахунків відкритого акціонерного товариства АК "Водоканал" у процентному відношенні 100% від особистого рахунку 323-40); холодної води на підігрів (згідно розрахунків відкритого акціонерного товариства АК "Водоканал" по особистому рахунку 323-39) (т. 1, а.с. 17).

Згідно п. 2.1 договору облік споживання споживачем комунальних послуг за відсутності приладів обліку проводиться розрахунковим способом. При цьому підприємство не несе відповідальності за якість комунальних послуг та їх кількість, що виставлена постачальниками комунальних послуг в табулярах та груп рахунках.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що відповідач повинен до 10-го числа поточного місяця сплатити платежі за комунальні послуги поточного місяця в сумі, що визначаються на рівні сум минулого місяця. Перерахунок за фактично спожиті комунальні послуги здійснюється на підставі табулярів та групрахунків, що надходять від постачальників комунальних послуг місяцем пізніше, шляхом добору або зарахування надмірно сплачених коштів в рахунок майбутніх платежів. Суму по кожному виду комунальних послуг, добір (зарахування), ПДВ пред'являють до сплати платіжною вимогою - дорученням за три банківські дні до моменту їх оплати. Споживач отримує платіжні вимоги - доручення під розпис відповідальної особи.

Відповідно до п. 3.1.5 договору споживач зобов'язався встановити прилади обліку електроенергії, тепла, води згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.1995 року № 947 та з розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 125 від 02.02.1996 року та укласти з відповідними організаціями договори на постачання комунальних послуг. Копії договорів необхідно надати підприємству, після чого останній припинить нарахування відповідних платежів.

Пунктом 3.3 договору сторони погодили, що підприємство не несе відповідальності за несвоєчасне включення, не включення, відключення центрального опалення постачальною організацією послуг з причин наявності боргу за теплоносії за споживачем чи по об'єкту в цілому, а також з інших технічних причин, усунення яких не є в компетенції підприємства.

Відповідно до п. 4.1.2 договору за несвоєчасну сплату платежів, передбачених п. 2.2 договору, відповідач сплачує на користь позивачу пеню в розмірі 1% від розміру несплачених платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого чинним законодавством.

Згідно п. 5.5 договору він діє з 15.02.2008 року до 15.02.2011 року.

Судами встановлено, що в приміщенні за адресою: м. Київ, бул. Перова, 40 опалювальна площа 669,1 кв.м. було відсутнє внутрішнє вітринне опалення з початку опалювального сезону 2009/2010 років. Обігрів приміщення здійснювався від стояків центрального опалення, температура в приміщенні складала + 12 С.

Сторони протягом 2010 року намагались вирішити питання відновлення роботи вітринного опалення.

Відповідач двічі направляв позивачу акт-претензію від 15.11.2010 року та від 28.01.2010 року, в яких просив позивача здійснити перерахунок вартості послуг центрального опалення.

У грудні 2010 року листом № 64-5303 позивач повідомив відповідача, що ремонтні роботи по відновленню опалення вітрин проведені та, що відповідно до СНіП 2.08.02-89 "Громадські будинки та споруди" таблиця 24, в приміщеннях торгових залів непродовольчих та продовольчих магазинів розрахункова температура повітря не повинна перевищувати +12 С - +15 С, а розрахункова температура повітря + 18 С являється санітарною нормою для житлових приміщень житлових будинків, відповідно підстав для проведення перерахунку вартості послуги центрального опалення в опалювальному сезоні 2009/2010 роки немає.

Судами також встановлено, що відповідач звертався до третьої особи з проханням врахувати відсоток відсутності вітринного опалення в приміщенні відповідача при нарахуванні за комунальну послугу з центрального опалення і отримав відповідь, що для здійснення такого перерахунку відповідачу необхідно звернутися до акціонерної енергетичної компанії "Київенерго" та замовити відповідний проект, який відповідачем не замовлявся.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у нежитловому приміщенні площею 669,10 кв. м. за адресою м. Київ, б-р Перова, 40 комерційний прилад обліку теплової енергії на системі центрального опалення не встановлений, тому обсяги реалізованої теплової енергії визначаються розрахунковим методом відповідно до договірних теплових навантажень (додаток 1, 2 до договору).

Згідно додатку № 1 до договору центральне опалення розраховується згідно табулярів акціонерного товариства "Київенерго" або закритого акціонерного товариства "Енергогенеруюча компанія "ДАРтеплоцентраль" по особистому рахунку 620577 пропорційно опалювальної площі 669,10 кв.м, відповідне загальне проектне навантаження на нежитлові приміщення 50,82 % ~ 10, 66 Гкал/міс.

Також судами встановлено, що за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року відповідачу було транспортовано по внутрішньобудинкових мережах комунальні послуги з центрального опалення в обсягу: січень 2009 року - 12,64433 Гкал; лютий 2009 року - 11 02965 ГКал; березень 2009 року - 10 85156 ГКал; квітень 2009 року - 1 76809 ГКал; жовтень 2009 року - 4 76329 ГКал; листопад 2009 року - 8 74148 ГКал; грудень 2009 року - 15 74953 ГКал; січень 2010 року - 20 99348 ГКал; лютий 2010 року - 11 14003 ГКал; березень 2010 року - 11 47005 ГКал; квітень 2010 року - 0 43867 ГКал; жовтень 2010 року - 7 02101 ГКал; листопад 2010 року - 7 54984 ГКал; грудень 2010 року - 16 67434 ГКал на зальну суму 76 182,37 грн.

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на 15.02.2008 року) передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України від 02.06.2005 року № 2633-IV "Про теплопостачання" (в редакції, чинній станом на 15.02.2008 року) тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно ч. 2, 3 ст. 20 Закону України від 02.06.2005 року № 2633-IV "Про теплопостачання" (в редакції, чинній станом на 15.02.2008 року) тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Пунктами 1-3 ст. 31 Закону України від 24.06.2004 року № 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги"(в редакції, чинній станом на 15.02.2008 року) порядок формування цін/тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг першої і другої груп (пункти 1 та 2 частини першої статті 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України.

Виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Місцевим господарським судом встановлено, що за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року діяли тарифи з централізованого опалення, затверджені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 25.12.2008 року № 1780/1, від 05.02.2009 року № 127, від 02.03.2009 року № 230, від 29.04.2009 року № 517, від 30.06.2009 року № 758.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевим господарським судом встановлено, що послуги з центрального опалення надані відповідачу за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року оплачені ним тільки частково на суму 16 513, 46 грн., в іншій частині надані послуги не оплачені.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ч. 8 ст. 118 Конституції України рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Апеляційною інстанцією встановлено, що Указами Президента України № 1199/2008 від 24.12.2008 року, № 65/2009 від 03.02.2009 року, № 76/2009 від 09.02.2009 року скасовано розпорядження Київської міської державної адміністрації від 25.12.2008 року № 1780/1, від 05.02.2009 року № 127 як такі, що суперечать Конституції та Законам України.

Враховуючи, що розпорядження Київської міської державної адміністрації, якими затверджені тарифи на житлово-комунальні послуги скасовані Указами Президента України як такі, що суперечать законодавству, апеляційна інстанція дійшла висновку, що такі розпорядження є нечинними з моменту їх прийняття, а тому висновки місцевого господарського суду про чинність розпоряджень Київської міської державної адміністрації до моменту їх скасування є хибними.

Апеляційна інстанція зазначила, що у відповідача відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання води і водовідведення, які суперечать Конституції та Законам України з часу прийняття таких рішень, а нарахування позивачем плати за надані послуги на підставі тарифів, встановлених цими розпорядженнями змушує відповідача робити те, що не передбачено законодавством.

Так, апеляційна інстанція дійшла висновку, що позивач безпідставно, в порушення умов укладеного договору від 15.02.2008 року нарахував та вимагав сплати від позивача вартість послуг з водопостачання та водовідведення за тарифами, які були визнані незаконними та такими, що суперечать Конституції та Законам України.

Апеляційний господарський суд здійснивши розрахунок за фактично спожиту теплову енергію з врахуванням тарифів які діяли за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року встановив, що вартість фактично отриманого товариством з обмеженою відповідальністю "Тінент" опалення склала 20 867,78 грн., яка на час прийняття місцевим господарським судом рішення оплачена відповідачем повністю.

Також апеляційною інстанцією встановлено, що згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 29 від 26.03.2013 року частина теплової енергії, що приходиться на "вітринне опалення" від загального об'єму теплової енергії, яка постачається для опалення нежитлового приміщення (торгівельної зали), що належить товариству з обмеженою відповідальністю "Тінент" в будинку № 40 на бульварі Перова в м. Києві складає 74,94%. На підставі експертних аналітичних розрахунків кількість теплової енергії, що могла бути спожита в період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року на потреби опалення приміщення торговельної зали, що належить товариству з обмеженою відповідальністю "Тінент" в будинку №40 на бульварі Перова в м. Києві складає 192,12 ГДж. Згідно проектних даних сумарна вертикальна площа засклення вітрин у торгівельній залі магазину складає 96,225 кв.м. Площа вітрини в плані (винесена конструкція вітрини) дорівнює 42,34 кв.м. Експертні дослідження виявили енергоефективну реконструкцію засклення вітрин з використанням однокамерних склопакетів по всій площі вітрини (т. 3, а.с. 29-32).

Апеляційна інстанція враховуючи, що вказаний висновок відповідає приписам ст. 42 ГПК України, дійшла висновку, що місцевим господарським судом необгрунтовано не прийнято зазначений висновок до уваги.

Вищевикладене стало підставою для скасування апеляційною інстанцією рішення місцевого господарського суду та прийняття нового про відмову у позові.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскаржені судові акти вищенаведеним вимогам не відповідають з наступних підстав.

Відповідно до ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на 15.02.2008 року) розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Судова колегія погоджується з висновками апеляційної інстанції про хибність застосування місцевим господарським судом до розрахунків між сторонами розпоряджень Київської міської державної адміністрації, які були визнані такими, що суперечать законодавству та, відповідно, були нечинними з моменту їх прийняття.

Як зазначалось вище, скасовуючи прийнятий справі судовий акт місцевого господарського суду, апеляційна інстанція встановила, що з врахуванням тарифів які діяли за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року вартість фактично отриманого товариством з обмеженою відповідальністю "Тінент" опалення склала 20 867,78 грн., яка була сплачена відповідачем повністю.

Проте, апеляційним господарським судом не вказано, на підставі яких саме цін (тарифів), що діяли за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року апеляційною інстанцією здійснено такий розрахунок.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Згідно п. 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК України передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК України). Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.

Як зазначалось вище, позивач звернувся з вимогою про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги, зокрема, холодне, гаряче водопостачання і водовідведення, централізоване опалення.

Судами встановлено, що відповідно до додатку № 1 до договору № 763/409 від 15.02.2008 року відповідачу надавались комунальні послуги з центрального опалення згідно табулярів акціонерного товариства "Київенерго" або закритого акціонерного товариства "Енергогенеруюча компанія "ДАРтеплоцентраль"; гарячого водопостачання згідно табулярів акціонерного товариства "Київенерго" або СП "Укр-Кан-Пауер"; холодного водопостачання та каналізації, холодної води на підігрів згідно розрахунків відкритого акціонерного товариства АК "Водоканал".

Так, залучаючи до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача приватне акціонерне товариство "Київенерго" місцевий господарський суд зазначив, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки вказаної особи, оскільки ця організація виробляє та контролює споживання теплової енергії, транспортування якої є предметом договору № 763/409 від 15.02.2008 року.

Проте, судами попередніх інстанцій не досліджувалось прав та обов'язків відкритого акціонерного товариства АК "Водоканал", закритого акціонерного товариства "Енергогенеруюча компанія "ДАРтеплоцентраль", СП "Укр-Кан-Пауер" за вказаним договором та, відповідно, не обговорювалось питання необхідності залучення вказаних осіб до участі у справі.

Отже, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року у справі № 9/32 скасувати.

Справу № 9/32 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков