Історія справи

Постанова ВГСУ від 24.03.2014 року у справі №5002-29/2719-2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2014 року Справа № 5002-29/2719-2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Прокурора: від Генеральної прокуратури України - Кузнецової Ю.В., посв. № 023135 від 26.11.2013 року;

Позивача: Сіднєнка О.Л., дов. № 513 від 20.12.2013 року;

Відповідача -1: не з'явився;

Відповідача -2: Счастливенко Ю.Г., дов. № 30-12/09 від 30.12.2013 року;

Третьої особи -1: ОСОБА_5, дов. № 11/01-42/2049 від 25.12.2013 року;

Третьої особи -2: не з'явився;

Третьої особи -3: не з'явився;

Третьої особи -4: не з'явився;

Третьої особи -5: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 року

у справі № 5002-29/2719-2011 господарського суду Автономної Республіки Крим

за позовом заступника прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до відповідача -1 приватного підприємства "Турекспрес"

відповідача -2 приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - 1) Федерації професійних спілок України

2) комунального підприємства "Ялтинське бюро реєстрації та технічної інвентаризації"

3) дочірнього підприємства "Санаторій "Орлине гніздо" приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

4) ОСОБА_6

5) ОСОБА_7

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності на майно та спонукання до повернення майна

В С Т А Н О В И В:

У червні 2011 року заступник прокурора міста Ялта, виступаючи в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до приватного підприємства "Турекспрес", приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", просив (з врахуванням заяви про зміну та доповнення позовних вимог від 11.07.2011 року) (т. 1, а.с. 41-46) визнати недійсним договір купівлі-продажу № 0104038/2002-22 від 11.05.2002 року, укладений між відповідачами щодо корпусу № 9 (літ "Г") зі спорудами загальною площею 253,9 кв. м. санаторію "Орлине гніздо", розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, вул. Сеченова, 3 (т. 1, а.с. 3-6).

Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорюваний договір не відповідає вимогам закону щодо права продажу майна його власником.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.07.2011 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Федерацію незалежних профспілок України, комунальне підприємство Ялтинської міської ради "Бюро технічної інвентаризації" (т. 1, а.с. 1-2).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.07.2011 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору дочірнє підприємство "Санаторій "Орлине гніздо" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", ОСОБА_6, ОСОБА_7 (т. 1, а.с. 152-155).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.09.2011 року замінено Федерацію незалежних профспілок України її правонаступником Федерацією професійних спілок України (т. 2, а.с. 168-170).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.10.2011 року (суддя Башилашвілі О.І.) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 3, а.с. 40-53).

Судовий акт мотивовано тим, що оспорюваний договір укладено всупереч вимогам законодавства.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.01.2012 року у справі призначалась судова будівельно-економічна експертиза та зупинялось провадження (т. 4, а.с. 68-78).

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 року (головуючий Градова О.Г., судді Котлярова О.Л., Заплава Л.М.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.10.2011 року скасовано, прийнято нове, яким у позові відмовлено (т. 5, а.с. 31-36).

Судовий акт мотивовано спливом позовної давності.

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просив постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 року скасувати, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.10.2011 року залишити в силі (т. 5, а.с. 43-46).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.12.2013 року касаційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.01.2014 року (т. 5, а.с. 170-172).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/17 від 17.01.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Євсіков О.О. (т. 5, а.с. 183).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.01.2014 року розгляд касаційної скарги відкладено на 10.02.2014 року (т. 5, а.с. 186-189).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.02.2014 року продовжено строк розгляду касаційної скарги заступника прокурора Автономної Республіки Крим, розгляд справи відкладено на 24.02.2014 року (т. 5, а.с. 193-196).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.02.2014 року розгляд касаційної скарги відкладено на 03.03.2014 року (т. 5, а.с. 206-209).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/65 від 03.03.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Гольцова Л.А., Євсіков О.О. (т. 5, а.с. 210).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.03.2014 року розгляд касаційної скарги відкладено на 24.03.2014 року (т. 5, а.с. 212-215).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/97 від 21.03.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Євсіков О.О.

У судове засідання 24.03.2014 року представники відповідача - приватного підприємства "Турекспрес", третіх осіб - комунального підприємства "Ялтинське бюро реєстрації та технічної інвентаризації", дочірнього підприємства "Санаторій "Орлине гніздо" приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", ОСОБА_6, ОСОБА_7 не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідача - приватного підприємства "Турекспрес", третіх осіб - комунального підприємства "Ялтинське бюро реєстрації та технічної інвентаризації", дочірнього підприємства "Санаторій "Орлине гніздо" приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", ОСОБА_6, ОСОБА_7.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, представників позивача - Фонду державного майна України, відповідача - приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", третьої особи - Федерації професійних спілок України, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно постанови Ради міністрів УРСР від 23.03.1960 року № 606 „Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" МОЗ УРСР мало до 01.05.1960 року передати Українській республіканській раді профспілок всі діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних) загальною кількістю 73 об'єкти, 92 будинки відпочинку, 8 санаторних пансіонатів, курортні поліклініки, тощо.

На виконання вказаної постанови Кримській обласній раді профспілок було передано у відання санаторій "Орлине гніздо" у м. Ялта.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської ради профспілок стала Рада федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої в подальшому стала Федерація профспілок України.

Судами встановлено, що акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" створене на майні засновників Федерації профспілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. Внеском були основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751 234 350 грн., що становить 92% статутного фонду.

Серед основних засобів, переданих до статутного фонду акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" значиться і санаторій "Орлине гніздо" у м. Ялта.

08.02.2002 року виконавчим комітетом Ялтинської міської ради було прийнято рішення № 25 (16), яким вирішено оформити право власності на об'єкти нерухомості санаторію "Орлине гніздо" за закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

На підставі вказаного рішення закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" було видано свідоцтво про право власності на спальний корпус "Г" площею 253,9 кв. м. по вул. Сєченова, 3 у м. Ялта.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 року № 506-XII "Про захист суверенних прав власності Української РСР" введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Згідно Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 року № 1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України, а укладені після 29.11.1990 року майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

Статтею 1 Закону України від 10.09.1991 року № 1540-XII "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" передбачено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Відповідно до ст. 2, 3 Закону України від 10.09.1991 року № 1540-XII "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" Кабінету Міністрів України, в основному до 1 жовтня 1991 року, забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна. Визнати недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР 29 листопада 1990 року.

10.04.1992 року Верховна Рада України постановою № 2268-ХП "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" з метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих загальносоюзних громадських організацій.

Постановою Верховної Ради України № 3943-XII від 04.02.1994 року "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" доручено Кабінету Міністрів України до 01.03.1994 року визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконують ці функції до законодавчого визначення правонаступників цього майна. До законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованих на території України зазначене майно є загальнодержавною власністю. До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку, що спірне майно, яке перебувало у віданні Української республіканської ради профспілок та в подальшому було передано акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" є державною власністю, а повноваження щодо управління державним майном було покладено на Фонд державного майна України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.05.2003 року між закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та приватним підприємством "Турекспрес" у було укладено договір купівлі-продажу корпусу № 9 літера "Г" зі спорудами загальною площею 253,9 кв. м., розташованого за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, вул. Сеченова, 3, санаторій "Орлине гніздо" (т. 1, а.с. 13-14).

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно ст. 225 Цивільного кодексу Української РСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Частиною 1 ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Встановивши, що майно за оспорюваним договором було продано не власником майна та такий договір не відповідає вимогам закону щодо права продажу майна його власником, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Скасовуючи прийнятий у справі судовий акт, апеляційна інстанція зазначила, що, відповідно до п. 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Згідно ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Статтею 76 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Аналогічні положення щодо позовної давності передбачені в Цивільному кодексі України.

Так, відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов'язує.

Апеляційна інстанція дійшла висновку, що позивач як власник повинен був дізнатись про укладення оспорюваного договору безпосередньо в день укладення такого договору чи одразу після його укладення, оскільки як власник він був зобов'язаний утримувати це майно, мав право їм розпоряджатись та здійснювати інші дії.

Згідно абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Апеляційний господарський суд, встановивши, що цивільне право позивача на розпорядження своєю власністю порушено, але позовна давність спливла, поважних причин для поновлення строку прокурором та позивачем не доведено, дата здійснення перевірки, на яку посилається прокурор як на джерело інформації про порушене право, не вказана, матеріали перевірки суду не надані, дійшов обгрунтованого висновку про відмову у позові.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги про те, що Фонду державного майна України про існування оспорюваного договору стало відомо лише у 2011 році є неспроможними, оскільки, як зазначає сам прокурор у касаційній скарзі, позивач виконує у встановленому порядку функції з управління майном, що перебуває у державній власності, а тому, виконуючи свої функції повинен був дізнатись про оспроюваний правочин одразу після його укладення.

Інші доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками суду апеляційної інстанції та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 року у справі № 5002-29/2719-2011 залишити в силі.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков