Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2015 року Справа № 925/1552/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача - Шпильова Т.В.,відповідача - Дем'янов І.Ю.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської областіна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 03.12.2014у справі№925/1552/14за позовомУправління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської областідоПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Черкаської обласної дирекціїпро стягнення 28547,11 грн. переплати пенсійних коштівВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 28.10.2014 (суддя Пащенко А.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 (судді: Агрикова О.В., Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.), в позові відмовлено у зв'язку з тих мотивів, що у відповідності до умов договору №0179669600 від 14.09.2004, укладеного між відповідачем та пенсіонером Глушком О.П., до обов'язків банку не входить контроль за рухом коштів по рахунку клієнта та з'ясування особи, яка фактично отримувала кошти з рахунку громадянина Глушко О.П. по банківській картці. Грошові кошти, переказані платником одержувачу, з моменту їх зарахування на рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк в свою чергу у межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (забезпечує зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем належних клієнту коштів.

Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.193,218 ГК України, п.п.13,14 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банківських установах, затвердженого постановою КМ України від 30.08.1999р. №1596 (далі - Порядок), та ст.82 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що внаслідок порушення відповідачем чинного законодавства та невиконання умов укладених між сторонами договорів №17-ЮВ/ПФУ від 29.12.2007, №5-ЮВ/ПФУ від 15.01.2009 та №39-ЮВ/ПФУ від 28.12.2009 шляхом неповідомлення працівниками банку про кошти, які знаходяться на картковому рахунку Глушка О.П. та не одержуються більше одного року, створення умов для нецільового використання коштів Фонду, а також видачі платіжних карток зі строком дії більше одного року, виникла переплата по пенсії Глушка О.П. в спірній сумі, що є підставою для господарсько-правової відповідальності банку, яким не вжито необхідних заходів задля недопущення даного правопорушення. Заявник також вказує на недоведеність фактичних обставин продовження банком дії карткового договору від 14.09.2004 №0179669600, укладеного з пенсіонером Глушком О.П., шляхом видачі останньому 17.12.2007р. платіжної картки з 3-річним терміном її дії, в той час як згідно умов укладених між сторонами договорів строк дії платіжних карток не може перевищувати одного року.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

14.09.2004р. між акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" та Глушком О.П. (держатель) було укладено договір №0179669600 (а.с.44-45), за умовами якого банк відкриває держателю пенсійний картковий рахунок та видає безпосередньо держателю банківську платіжну картку "Онікс-Пенсійний". Банк здійснює на пенсійному картковому рахунку операції по зарахуванню та видачі сум пенсії та інших надходжень на пенсійний картковий рахунок держателя, які передбачені чинним законодавством України.

Пунктом 5.1 вказаного договору передбачено, що картка може використовуватися впродовж терміну, зазначеного на ній.

У відповідності до умов цього договору банк відкрив на ім'я громадянина Глушко О.П. картковий рахунок №0179669600 та видав йому картку з терміном дії по 31.12.2010р. (а.с.100).

29.12.2007р., 15.01.2009р. та 28.12.2009р. між Управлінням Пенсійного фонду України в Звенигородському районі (надалі - УПФУ, позивач) та публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в особі директора Черкаської обласної дирекції ВАТ (ПАТ) "Райффайзен Банк Аваль" (надалі - банк, відповідач) було укладено договори №17-ЮВ/ПФУ, №5-ЮВ/ПФУ та №39-ЮВ/ПФУ відповідно (а.с.16-22).

Умовами вказаних договорів передбачено, що банк зобов'язався виконувати функції виплати пенсій та грошової допомоги, передбачені Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженим постановою КМ України від 30.08.1999р. №1596 (надалі - Порядок).

Як вбачається зі свідоцтва про смерть серії БК №095690, одержувач пенсії помер 21.02.2008 року (а.с.15).

Листами від 01.07.2014 №2503/05, від 08.07.2014 №2641/05, від 22.07.2014 №2800/05 (а.с.24,25,27) позивач повідомив банк, що пенсіонер Глушко Олександр Петрович, ідентифікаційний номер 9658043754, помер 22.02.2008р., за період з 01.03.2008р. по 30.06.2014р. нарахована пенсія в сумі 76590,81 грн. Позивач просив припинити зарахування коштів на картковий рахунок Глушка О.П. починаючи з 01.07.2014 року та повернути на рахунок позивача нараховані відсотки та пенсію померлої особи.

З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2014 року банк повернув позивачу пенсійні кошти (в межах залишку) за період з 01.03.2008р. до 30.06.2014р. в сумі 48043,70 грн. та 25,08 грн. відсотків, нарахованих на пенсійні виплати за аналогічний період, що підтверджується відповідними платіжним дорученнями, наявними в матеріалах справи (а.с.60-61).

В результаті проведеної Управлінням пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області перевірки та у відповідності до акту перевірки Звенигородського відділення ЧОД ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" щодо своєчасності зарахування пенсійних коштів на поточні рахунки пенсіонерів та повернення незарахованих сум за період з 01.04.2014р. до 30.06.2014р., складеного 23.07.2014р. (а.с.11-12), виявлено, що за період з 01.03.2008р. до 30.06.2014р. пенсіонеру Глушко О.П. нарахована пенсія в розмірі 76590,81 грн. На вимогу управління Звенигородським відділенням ЧОД ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" повернуто кошти в межах наявного залишку у сумі 48043,70 грн. та відсотки в сумі 25,08 грн. Решта коштів залишились невідшкодованими.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, внаслідок неповернення сум пенсій, зарахованих на рахунок громадянина Глушко О.П. після його смерті, з вини відповідача виникла переплата пенсії за період з 01.03.2008р. по 01.07.2014р. у сумі 28547,11 грн.

Правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договорів, які за своєю правовою природою є договорами банківського рахунку.

Відповідно до ч.2 ст.1068 ЦК України банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Як встановлено судом, пенсійні кошти перераховувалися позивачем на рахунок відповідача, який здійснював їх зарахування на картковий рахунок №0179669600, відкритий на ім'я Глушко О.П. на підставі договору №0179669600, укладеного між банком та цим громадянином. Згідно умов вказаного договору банк видав громадянину Глушко О.П. картку з терміном дії по 31.12.2010р. (а.с.100).

У відповідності до п.п.13,14 Порядку при надходженні до банку відомостей про смерть одержувача пенсії та грошової допомоги банк зобов'язаний припинити зарахування коштів на поточний рахунок одержувача пенсії (допомоги) з місяця, наступного за місяцем смерті одержувача пенсії (допомоги) і зробити відповідну помітку у примірнику списку на зарахування пенсій (допомоги), що підлягає поверненню органу Пенсійного фонду. Суми пенсії (грошової допомоги), зараховані на поточний рахунок, разом з нарахованими на них відсотками, починаючи з місяця, наступного операційного за місяцем смерті пенсіонера, підлягають поверненню банком Пенсійному фонду та органу праці та соціального захисту населення, не пізніше наступного операційного дня надходження відомостей про смерть пенсіонера. У разі, якщо суми пенсії (грошової допомоги) одержуються за довіреністю більше як один рік або не одержуються з поточного рахунку більше як один рік банк зобов'язаний повідомити про це орган Пенсійного фонду не пізніше 28 числа місяця, в якому виникли такі обставини.

Згідно з п.20 Порядку суми пенсій (грошової допомоги) не зараховуються на поточні рахунки у разі наявності даних про смерть одержувача пенсії (допомоги).

Станом на дату звернення позивача до відповідача з розпорядженням про повернення сум пенсії з поточного рахунку померлого пенсіонера, а саме 01.07.2014 року, відносини сторін щодо виплат пенсії було врегульовано договором.

Апеляційний суд зазначив, що ані з умов договору, ані з вимог Порядку не вбачається обов'язку відповідача самостійно встановлювати факт смерті одержувача пенсії. Крім того, позивачем не надано доказів того, що Управління пенсійного фонду України в Звенигородському районі раніше ніж 01.07.2014р. повідомило відповідача про факт смерті одержувача пенсії.

Також позивачем не надано доказів того, що відповідач якимось чином був обізнаний до 01.07.2014 року з будь-яких інших джерел про факт смерті одержувача пенсії. За відсутності у відповідача інформації про смерть одержувача пенсії, дії відповідача щодо зарахування на поточний рахунок одержувача пенсії грошових сум на виплату пенсії, які надійшли від позивача, є обґрунтованими, оскільки узгоджуються з положеннями договору та відповідають п.20 Порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі п.4 ст.8 договору №39-ЮВ/ПФУ від 28.12.2009, у зв'язку зі смертю Глушка О.П., банк 01.07.2014 року повернув позивачу на виконання його звернення кошти, які були зараховані на картковий рахунок громадянина Глушко О.П. після закінчення дії банківської картки, а саме в межах наявного залишку у сумі 48068,78 грн.

Згідно з випискою по рахунку №0179669600 станом на 12.09.2014р., залишки коштів на ньому відсутні. Позивач просить стягнути з відповідача кошти в сумі 28547,11 грн., які були зараховані на цей картковий рахунок громадянина Глушко О.П. після його смерті.

Апеляційна інстанція встановила, що в матеріалах справи відсутні докази надсилання позивачем протягом спірного періоду будь-яких листів-повідомлень одержувачу пенсії; запитів щодо здійснення реєстрових записів щодо одержувача пенсії до органів реєстрації актів громадянського стану за останнім відомим позивачеві місцем проживання одержувача пенсії; будь-яких листів або запитів щодо одержувача пенсії до житлово-експлуатаційної організації, яка здійснює експлуатацію та обслуговування житлового фонду за останнім відомим позивачеві місцем проживання одержувача пенсії.

Таким чином, банком у повному обсязі було виконано п.13 Порядку та умов договору №39-ЮВ/ПФУ від 28.12.2009, а твердження позивача про їх неналежне виконання є необґрунтованими.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що банк не є набувачем спірних коштів та не має права на них, а вчиняє лише дії по обслуговуванню рахунку клієнта, у зв'язку з чим відсутні підстави стягувати з відповідача надмірно сплачену позивачем суму пенсійних коштів, які відсутні на картковому рахунку померлої особи.

З урахуванням того, що з договору та Порядку не вбачається обов'язку відповідача самостійно встановлювати факт смерті одержувача пенсії; того, що з поточного (карткового) рахунку одержувача пенсії відповідачем було повернуто позивачеві, згідно з розпорядженням позивача, усі наявні на цьому рахунку грошові кошти, колегія суддів погоджується з висновками судів про відмову в задоволенні позову.

Колегія не може погодитися з доводами заявника щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Приписами ч.1 ст.19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з положеннями ч.ч.1,2 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Водночас, відповідно до приписів ст.ст.1066,1067 ЦК України договір банківського рахунку регулює правовідносини між банком та клієнтом. За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до п.7.1.2 ст.7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк на договірній основі повинен здійснювати зберігання коштів, проводити розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно зі ст.1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Таким чином, банк не має права на суму коштів, що знаходяться на рахунку фізичної особи, а обов'язок банку здійснити певні дії щодо особового рахунку клієнта, зокрема, списати кошти з особового рахунку, виникає лише у визначених законодавством випадках.

Касаційна інстанція зазначає, що положення ч.2 ст.1071 ЦК України встановлюють обов'язок банку виконати судове рішення, прийняте за наслідками захисту прав стягувача щодо особи - володільця рахунку (отримувача грошових коштів) незалежно від волевиявлення останнього.

Колегія враховує те, що скаржником не наведено доказів на підтвердження існування судового рішення, прийнятого стосовно володільця рахунку чи його спадкоємців, а також доказів порушення банком прав позивача невиконанням цього рішення, як і не вказано матеріально-правових підстав для здійснення банком на користь позивача дій щодо особового рахунку клієнта в якості цивільного обов'язку банку.

Виходячи з системного аналізу змісту положень ст.ст.14,1066,1067,1071,1212 ЦК України та п.7.1.2 ст.7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк не є набувачем спірних пенсійних коштів в розумінні ст.1212 ЦК України, а лише вчиняє дії по обслуговуванню карткового рахунку клієнта, чим спростовуються твердження скаржника про зворотне.

За вищенаведених обставин, касаційна інстанція відхиляє помилкові твердження скаржника про те, що внаслідок порушення відповідачем чинного законодавства та невиконання умов укладених між сторонами договорів №17-ЮВ/ПФУ від 29.12.2007, №5-ЮВ/ПФУ від 15.01.2009 та №39-ЮВ/ПФУ від 28.12.2009 шляхом неповідомлення працівниками банку про кошти, які знаходяться на картковому рахунку Глушка О.П. та не одержуються більше одного року, створення умов для нецільового використання коштів Фонду, а також видачі платіжних карток зі строком дії більше одного року, виникла переплата по пенсії Глушка О.П. в спірній сумі, що є підставою для господарсько-правової відповідальності банку, яким не вжито необхідних заходів задля недопущення даного правопорушення.

При цьому, слід зазначити, що невчинення посадовими особами банку дій щодо своєчасного повідомлення органу Пенсійного фонду про одержання суми пенсії (грошової допомоги) за довіреністю більше як один рік або неодержання з поточного рахунку більше як один рік, передбачених п.14 Порядку, є підставою для застосування до винних осіб заходів дисциплінарного впливу чи інших встановлених законом видів персональної відповідальності. Зокрема, це узгоджується з приписами п.29 Порядку, згідно якого особи, винні у порушенні цього Порядку, несуть відповідальність згідно із законодавством України.

Як достеменно встановлено судами, на підставі п.4 ст.8 договору №39-ЮВ/ПФУ від 28.12.2009, у зв'язку зі смертю Глушка О.П., банк 01.07.2014 року повернув позивачу на виконання його звернення кошти, які були зараховані на картковий рахунок громадянина Глушко О.П. після закінчення дії банківської картки, а саме в межах наявного залишку у сумі 48068,78 грн., оскільки спірна сума грошових коштів, заявлена до стягнення позивачем, станом на 01.07.2014р. була відсутня по пенсійному картковому рахунку №0179669600, відкритому Глушку О.П.

Позовні ж вимоги про стягнення 28547,11 грн. переплати пенсійних коштів не відповідають приписам ст.ст.14,1066,1067,1071,1212 ЦК України та п.4 ст.8 договору №39-ЮВ/ПФУ від 28.12.2009, яким розмір господарсько-правової відповідальності банку обмежений сумою, наявними на поточному рахунку померлого пенсіонера. В силу презумпції правомірності правочину, визначеної ст.204 ЦК України, вказаний пункт договору як такий, що не визнаний недійсним, є обов'язковим для виконання його сторонами.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду рішень господарських судів у справах зі спорів, що виникають з подібних правовідносин (постанови ВГСУ від 22.05.2012 у справі №32/641-47/311; від 09.10.2012 у справі №5006/41/1/2012; від 15.08.2011 у справі №13/5026/240/2011, в допуску якої до провадження Верховного Суду України було відмовлено ухвалою ВГСУ від 30.08.2012; від 18.12.2012 у справі №06/13/5026/2779/2011, в допуску якої до провадження Верховного Суду України було відмовлено ухвалою ВГСУ від 18.04.2013).

Разом з тим, касаційна інстанція враховує також імперативні приписи п.1 ст.1215 ЦК України, згідно яких не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено, що спірна сума пенсійних коштів перерахована позивачем на картковий рахунок померлої особи не на добровільних засадах, за наявності рахункової помилки з боку позивача або недобросовісності з боку набувача, в зв'язку з чим, ця сума, як безпідставно набута клієнтом банку чи іншою невідомою особою (спадкоємцем тощо), не підлягає поверненню заявнику.

Водночас, не заслуговують на увагу посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на недоведеність фактичних обставин продовження банком дії карткового договору від 14.09.2004 №0179669600, укладеного з пенсіонером Глушком О.П., шляхом видачі останньому 17.12.2007р. платіжної картки з 3-річним терміном її дії, в той час як згідно умов укладених між сторонами договорів строк дії платіжних карток не може перевищувати одного року, оскільки згідно імперативних приписів ч.2 ст.111 ГПК України у касаційній скарзі не допускаються посилання на недоведеність обставин справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 у справі №925/1552/14 залишити без змін, а касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун