Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2015 року Справа № 910/14968/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіДерепи В.І.суддів :Грека Б.М., - (доповідача у справі), Кривди Д.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства "Сім-альянс"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.04.15у справі№910/14968/14господарського судум. Києваза позовомПрокурора Деснянського району в інтересах держави в особі Київської міської радидоПриватного підприємства "Сім-альянс"провизнання права власностіза участю представників від:позивачаТетерятник О.В. (дов. від 28.01.15)відповідачаТюпа Е.О. (дов. від 16.06.14)прокуратуриПопенко О.С. (посв. від 17.09.14)

В С Т А Н О В И В :

Прокурор Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Сім - Альянс" про визнання права власності на наступні об'єкти нерухомого майна: нежитлову будівлю, загальною площею 123,0 кв.м., за адресою: проспект Володимира Маяковського, 14/12 літера "а"; нежитлову будівлю загальною площею 131,0 кв.м., за адресою: проспект Володимира Маяковського, 14/12 літера "б"; нежитлову будівлю загальною площею 123,0 кв.м., за адресою: проспект Володимира Маяковського, 14/12 літера "в", нежитлову будівлю загальною площею 127,5 кв.м., за адресою: проспект Володимира Маяковського, 14/12 літера "г" у Деснянському районі м. Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.15 (суддя Мельник В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.15 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Чорної Л.В., суддів: Кропивної Л.В.,

Пашкіної С.А.), позов задоволено, визнано за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради право власності на вищевказані об'єкти нерухомого майна. Судові акти обґрунтовані посиланням на приписи ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України та на те, що вищевказане майно було збудоване на земельній ділянці, яка належить громаді м. Києва, а не відповідачу.

Не погоджуючись із судовими актами справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, в позові відмовити. Касаційна скарга обґрунтована тим, що вищевказані об'єкти нерухомості введені в експлуатацію і єдиним їх власником є відповідач, тому застосування ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України є неможливим.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14.02.14 у справі № 754/729/14Ц позов ПП "Сім-Альянс" до Ровинського В.А. задоволено частково, визнано за вказаним підприємством право власності на нежитлові будівлі площею 123 кв.м. літ. "а", площею 131 кв.м літ. "б", площею 123 кв.м. літ. "в", площею 127 кв.м. літ. "г", за адресою: проспект Володимира Маяковського, 14/12 у Деснянському районі м. Києва. На підставі зазначеного судового рішення за ПП "Сім-Альянс" зареєстровано право власності на вказані об'єкти, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.07.14 за №24151114.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва № 22-ц/796/10329/2014 від 11.11.14 відмовлено ПП "Сім-Альянс" у задоволенні його позовних вимог до Ровинського В.А. про визнання права власності на спірні нежитлові приміщення відмовлено. Вказане рішення обґрунтоване тим, що позивачем не подано доказів введення спірних об'єктів в експлуатацію.

Разом з цим, із листа Департаменту земельних ресурсів КМДА №057023-6780 від 18.07.14 вбачається, що земельна ділянка на проспекті Володимира Маяковського, 14/12, на якій розміщені нежитлові будівлі, у власність чи користування відповідачу не передавалась та за цією юридичною особою не обліковується. Вказана земельна ділянка на проспекті Володимира Маяковського, 14/12 у м. Києві належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Києва, виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею. Будь-які рішення про передачу вказаної земельної ділянки відповідачу Київською міською радою не приймалися, документи, що посвідчують право користування нею, у підприємства відсутні.

На підставі вищевикладених обставин та керуючись ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України, суди визнали право власності на вищевказане майно за територіальною громадою. Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитися з такою позицією судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Частиною третьою статті 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.11 №461 затверджений Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відповідно до ч. 2 якого, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I - III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами (далі - Інспекція) поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація). Датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації (ч.11 цього порядку).

Втім, всупереч ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, при прийнятті судових актів суди не проаналізували ні декларацій про початок робіт, ні декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, які зареєстровані Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 30.04.14 (а.с. 109-135), ні інформаційній довідці Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.07.14 за №24151114, не дали їм належної правової оцінки в контексті виникнення права власності на новостворене майно. Вказані доводи заявлялися відповідачем, але суди не дали їм належної правової оцінки. Також судами не перевірялося питання про те, чи звертався відповідач до позивача із заявою про надання земельної ділянки в орендне користування чи у власність, а у випадку відмови - чи є законною така відмова.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказаної позиції дотримується також Верховний суд України у своїй постанові від 20.05.14 №64/366-10.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.12 рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.12 також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ст.4-2 Господарського процесуального кодексу України, ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч.1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі та направлення справи на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Сім-альянс" задовольнити частково. Рішення господарського міста Києва від 26.01.15 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.15 у справі №910/14968/14 скасувати. Справу №910/14968/14 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий - суддя В. І. Дерепа

Судді Б. М. Грек

Д. С. Кривда