Історія справи

Постанова ВГСУ від 16.02.2015 року у справі №914/4006/13
Постанова ВГСУ від 23.06.2014 року у справі №914/4006/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2014 року Справа № 914/4006/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:Дребот І.А. - за дов. від 18.12.2013р. № 13-1083/13двід відповідача-1:Лопушанський Т.В. - за дов. від 15.02.2014р. Мамась М.О. - за дов. від 17.05.2014р.від відповідача-2:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від третьої особи:Левицька О.Т. - за дов. від 16.05.2014р. № 142 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" на рішеннягосподарського суду Львівської області від 19.02.2014р.та на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 27.03.2014р.у справі№ 914/4006/13 господарського суду Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Мегабанк"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет" 2. Приватного підприємства "Львівдах"третя особа без самостійних вимог на предмет споруПублічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Південний"провизнання права на іпотеку та звернення стягнення на предмет іпотеки.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Мегабанк" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет" та Приватного підприємства "Львівдах" про: визнання права на іпотеку на нежитлові приміщення 4 поверху та мансарди загальною площею 1 007,6 кв.м, у тому числі: площа приміщень 4 поверху 475,4 кв.м, площа мансарди 478,4 кв.м, площа сходових кліток 1-3 поверхів 54,1 кв.м, розміщених за адресою: м. Львів, вул. Литвиненка, 3, згідно з іпотечним договором від 25.07.2006р. № 3894; звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 25.07.2006р. № 3894 на нежитлові приміщення 4 поверху та мансарди загальною площею 1 007,6 кв.м, у тому числі: площа приміщень 4 поверху 475,4 кв.м, площа мансарди 478,4 кв.м, площа сходових кліток 1-3 поверхів 54,1 кв.м, розміщених за адресою: м. Львів, вул. Литвиненка, 3, для задоволення вимог, що виникли за кредитним договором від 25.07.2006р. № 119/2006 станом на 04.01.2011р. в сумі 4 691 396,46 грн. та 1 177 908,30 доларів США шляхом визнання за ПАТ "Мегабанк" права власності на вказані нежитлові приміщення за ціною 2 879 720,00 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 19.02.2014р. (суддя Ділай У.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2014р. (головуючий суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Новосад Д.Ф.), у позові відмовлено повністю.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 1, 5 Закону України "Про іпотеку", з огляду на те, що іпотека, встановлена на підставі іпотечного договору від 25.07.2006р. № 3894 не поширює свою дію на нежитлові приміщення 4 поверху та мансарди загальною площею 1 007,6 кв.м,, розташованих за адресою: м. Львів, вул. Литвиненка, 3, які є окремими об'єктами та не передавались позивачу в іпотеку.

Не погодившись з рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 1, 5, 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", статей 16, 328, 346, 364 Цивільного кодексу України, статті 181 Господарського кодексу України, пункту 10 Порядку присвоєння об'єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2010р. № 1117, статті 35 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що отримав право на звернення стягнення на нежитлові приміщення 4 поверху та мансарди, розташованих за адресою: м. Львів, вул. Литвиненка, 3, оскільки вказані приміщення є добудовою нежитлових приміщень, які були передані відповідачем в іпотеку за іпотечним договором від 25.07.2006р. № 119/2006.

У письмових поясненнях від 13.06.2014р. ПП "Львівдах" заперечило проти вимог скаржника та просило оскаржувані судові рішення залишити без змін з мотивів, у них викладених.

У судовому засіданні 16.06.2014р. судом було оголошено перерву в розгляді справи до 23.06.2014р., про що представники сторін та третьої особи були ознайомлені під розписку.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 25.07.2006р. між ТОВ "Мальви-Маркет" (іпотекодавець) та ВАТ "Мегабанк" (іпотекодержатель) було укладено іпотечний договір (далі - договір), предметом якого, з урахуванням договорів від 07.03.2007р., від 02.08.2007р. та 11.09.2008р. про внесення змін до нього, є забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором від 25.07.2006р. № 119/2006 та будь-якими додатковими угодами до нього, згідно з умовами якого іпотекодержателем було надано іпотекодавцю кредит у розмірі 2 410 000,00 грн. строком з 25.07.2006 р. по 24.07.2011р. зі сплатою 20 процентів річних та 1 274 400,00 доларів США строком з 25.07.2006 р. до 24.07.2011р. зі сплатою 13,5 процентів річних. Іпотечний договір та договори про внесення змін до нього посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі під номерами №№ 3894, 784, 3832 та 3858, відповідно.

У відповідності до пункту 1.2 договору предметом іпотеки є: побутові приміщення площею 508,35 кв.м (номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 3464641); нежитлові приміщення площею 322,3 кв.м (номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 2055678); нежитлове приміщення площею 47,7 кв.м (номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 15301717); нежитлові приміщення підвалу площею 258,9 кв.м та приміщення першого поверху площею 464,6 кв.м, загальною площею 723,5 кв.м (номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 3464938); нежитлові приміщення площею 286,7 кв.м (номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 3465117), що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. С.Литвиненка, 3.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 02.08.2007р. № 13758091 на предмет іпотеки за договором від 25.07.2006р. № 3894 було накладено відповідну заборону.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.01.2011р. у справі № 53/321-10, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2011р. та постановою Вищого господарського суду від 16.06.2011р., присуджено до стягнення з ТОВ "Мальви-Маркет" на користь ПАТ "Мегабанк" заборгованість за кредитним договором від 25.07.2006р. № 119/2006 в сумі 4 691 396,46 грн. та 1 177 908,30 доларів США та звернено стягнення на предмет іпотеки за договором від 25.07.2006р. № 3894.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2012р. у справі № 5015/537/12, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 09.07.2012р., визнано недійсними проведені 31.12.2011р. прилюдні торги за виконавчим провадженням № 26153885 з реалізації нерухомого майна, яке належить ТОВ "Мальви-Маркет", а саме: побутові приміщення площею 508,35 кв.м (номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 3464641); нежитлові приміщення площею 322,3 кв.м (номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 2055678); нежитлове приміщення площею 47,7 кв.м (номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 15301717); нежитлові приміщення підвалу площею 258,9 кв.м та приміщення першого поверху площею 464,6 кв.м, загальною площею 723,5 кв.м (номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 3464938); нежитлові приміщення площею 286,7 кв.м (номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 3465117), що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. С. Литвиненка, 3.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2013р. у справі № 820/2078/13-а зобов'язано реєстраційну службу Львівського міського управління юстиції провести державну реєстрацію права власності за ПАТ "Мегабанк" на нежитлові приміщення площею 322,3 кв.м, нежитлові приміщення підвалу площею 258,9 кв.м та приміщення першого поверху площею 464,6 кв.м, загальною площею 723,5 кв.м, побутові приміщення площею 508,35 кв.м, нежитлове приміщення площею 47,7 кв.м, нежитлові приміщення площею 286,7 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. С. Литвиненка, 3.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у акті готовності об'єкта до експлуатації, погодженому рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 22.10.2010р. № 1439, визначено, що об'єкт - адміністративні, офісні, торгово-експозиційні приміщення на вул. Литвиненка, 3 після реконструкції нежитлового будинку з надбудовою вважається закінченим будівництвом та готовим до експлуатації.

Окрім цього, як з'ясовано судами попередніх інстанцій, після проведення реконструкції з надбудовою четвертого та мансардного поверхів нежитлового будинку за адресою: м. Львів, вул. С. Литвиненка, 3 право власності на цю надбудову за ТОВ "Мальви-Маркет" у встановленому порядку не реєструвалось.

Згідно з умовами мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 11.08.2011р. у справі № 5015/3648/11, яка залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 02.10.2012р., Товариством з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет" приміщення четвертого поверху, мансарди та сходову клітку будинку загальною площею 1 007,6 кв.м., розташовані за адресою: м. Львів, вул. Литвиненка, 3, були передані Товариству з обмеженою відповідальністю "Технології комфорту".

11.01.2012р. між ТОВ "Технології комфорту" (продавець) та ПП "Львівдах" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу вказаних приміщень.

На підставі цього договору право власності на приміщення загальною площею 1 007,6 кв.м, а саме: площа четвертого поверху - 475,4 кв.м, площа мансарди - 478,1 кв.м, площа сходових кліток - 54.1 кв.м, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Литвиненка, 3, було зареєстровано за ПП "Львівдах" 20.02.2012р., що підтверджується витягом від 20.02.2012р. № 33227976 про державну реєстрацію прав.

Згідно договору іпотеки від 09.04.2013р. вказані приміщення були передані ПП "Львівдах" в іпотеку ПАТ АБ "Південний".

Предмет позову у даній справі становить вимога про визнання права на іпотеку та звернення стягнення на нежитлові приміщення 4 поверху та мансарди загальною площею 1 007,6 кв.м, розташованих у будинку № 3 по вулиці Литвиненка в місті Львові, згідно з іпотечним договором від 25.07.2006р. № 3894 для задоволення вимог, що виникли за кредитним договором від 25.07.2006р. № 119/2006 станом на 04.01.2011р. в сумі 4 691 396,46 грн. та 1 177 908,30 доларів США шляхом визнання за ПАТ "Мегабанк" права власності на вказані нежитлові приміщення за ціною 2 879 720,00 грн. При цьому в обґрунтування позовних вимог ПАТ "Мегабанк" наголошує на тому, що іпотека в силу частини 3 статті 5 Закону України "Про іпотеку" розповсюджується на вказані нежитлові приміщення, що, на думку позивача, створені внаслідок реконструкції приміщень, які були передані за іпотечним договором від 25.07.2006р. № 119/2006.

За приписами частини 1 статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, яке здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У статті 37 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. При цьому правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 11.12.2013р. № 6-124цс13, виходячи з положень частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 33, статті 36, частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Крім того в постанові від 21.05.2012р. № 6-20цс11 Верховний Суд України зазначив, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Так порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 іпотечного договору іпотекодержатель має право при зверненні стягнення на предмет іпотеки отримати на праві власності предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Згідно з частинами 1, 4 статті 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

За приписами частини 3 статті 5 Закону України "Про іпотеку" частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень виходили з того, що іпотека, встановлена на підставі іпотечного договору від 25.07.2006р. № 3894, не може поширюватись на нежитлові приміщення четвертого поверху та мансарди загальною площею 1 007,6 кв.м, які є окремими об'єктами нерухомого майна і були створенні внаслідок реконструкції та добудови будинку № 3 по вулиці Литвиненка в місті Львові, у той час як позивачу в іпотеку були передані окремі нежитлові приміщення в будинку № 3 по вулиці С. Литвиненка у місті Львові, на кожне з яких окремо за ТОВ "Мальви-Маркет" було зареєстровано право власності з присвоєнням індивідуального номера в реєстрі прав власності на нерухоме майно, а не увесь будинок в цілому, як окремий об'єкт нерухомого майна.

При цьому судами попередніх інстанцій в порушення статей 47, 43 Господарського процесуального кодексу України не було встановлено, чи являється будинок № 3 по вулиці Литвиненка в місті Львові окремим індивідуально-визначеним нерухомим майном, чи було у встановленому порядку зареєстровано право власності на увесь цей будинок в цілому за конкретною особою (особами), чи знаходились у цьому будинку інші нежитлові приміщення, право власності на які було зареєстровано за іншими окрім ТОВ "Мальви-Маркет" особами, та не з'ясовано, хто на час виникнення спірних правовідносин являвся власником цього будинку, як окремого індивідуально-визначеного нерухомого майна.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які правовстановлюючі документи на нерухоме майно, яке було передано в іпотеку позивачу за договором від 25.07.2006р., а також проектна документація на будівництво та інші документи, на підставі яких Товариству з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет" видавався дозвіл на виконання будівельних робіт від 16.07.2009р. № 1/613-09 (Т. 1 а.с. 38), а саме: на реконструкцію з надбудовою нежитлового будинку на вул. Литвиненка, 3 у м. Львові під адміністративні, офісні та торгово-експозиційні потреби, внаслідок якої були створені нежитлові приміщення четвертого поверху та мансарди.

У зв'язку з цим судами не було достеменно перевірено доводи позивача стосовно того, що приміщення четвертого поверху та мансарди у будинку № 3 по вулиці С. Литвиненка в місті Львові являються невід'ємною частиною саме приміщень, що виступають предметом іпотеки за іпотечним договором від 25.07.2006р. № 3894, а не будинку № 3 по вулиці Литвиненка в місті Львові.

У свою чергу якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в силу пункту 4 статті 65 Господарського процесуального кодексу України в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали, притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. Крім того в разі потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, а також у разі здійснення оцінки наявних у справі доказів, які є взаємно суперечливими, господарським судом згідно зі статтею 41, пункту 5 статті 65 Господарського процесуального кодексу України може бути призначена відповідна судова експертиза, у тому числі з власної ініціативи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, а тому дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 19.02.2014р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2014р. у справі № 914/4006/13 скасувати.

Справу № 914/4006/13 передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова