Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року Справа № 915/657/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту)на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.09.2016у справі№ 915/657/16 Господарського суду Миколаївської областіза позовомДержавного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт"доДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту)простягнення заборгованості в розмірі 55381,30 грн., у тому числі 52469,41 грн. основного боргу та 2911,89 грн. пені

за участю представників: позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту) про стягнення заборгованості в розмірі 55381,30 грн., з яких: 52469,41 грн. основного боргу та 2911,89 грн. пені. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про відшкодування витрат на сплату земельного податку та обґрунтовані приписами статей 526, 530, 629, 631 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що договір про відшкодування витрат на сплату земельного податку не відповідає вимогам чинного законодавства та є недійсним з огляду на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України; сплата земельного податку регулюється нормами податкового законодавства та не може бути предметом цивільного договору.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2016 (суддя Олейняш Е.М.) позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту) на користь Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" 52469,41 грн. основного боргу, 2904,45 грн. пені, 1377,81 грн. судового збору. В решті пені в сумі 7,44 грн. відмовлено, судовий збір в сумі 0,19 грн. покладено на позивача.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 (судді: Туренко В.Б. - головуючий, Поліщук Л.В., Бєляновський В.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: всупереч положенням статті 43 Господарського процесуального кодексу України суди не дослідили зміст договору про відшкодування витрат на сплату земельного податку щодо його відповідності приписам чинного законодавства; не перевірили належно доводи відповідача про те, що спірним договором фактично передбачено надання в користування земельних ділянок у спосіб, не передбачений законодавством; не дослідили факт вжиття позивачем дій щодо припинення права користування земельними ділянками, на яких розташовані об'єкти нерухомості відповідача.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, просить судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення та, зокрема, зазначає, що за умовами укладеного між сторонами договору, відповідач зобов'язаний відшкодовувати позивачу земельний податок, що сплачується позивачем до державного бюджету за земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомості, що були передані відповідачу у 2013 році на підставі наказу Міністерства інфраструктури України. Також позивач просить розглянути справу без участі представника Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника у судове засідання.

Сторони не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій та вбачається з обставин справи, 30.12.2013 Адміністрація Миколаївського морського порту (сторона 1) та Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" (сторона 2) уклали договір про відшкодування витрат на сплату земельного податку № 226-Р, за умовами якого сторона 1, відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства, зобов'язується відшкодовувати стороні 2 витрати на сплату земельного податку. Сторона 2 укладанням цього договору підтверджує, що вона є платником земельного податку відповідно до статті 269 Податкового кодексу України, а саме є землекористувачем.

За змістом пунктів 1.3., 1.4. договору об'єктом оподаткування є земельна ділянка, яка перебуває у користуванні Сторони 2 згідно з переліком, вказаним у договорі. Відшкодуванню підлягають витрати на сплату земельного податку на земельні ділянки згідно з переліком вказаному у договорі.

Згідно з пунктом 2.2 договору розмір відшкодування витрат сторони 2 розраховується пропорційно кількості одиниць площі оподаткування земельної ділянки, які використовуються стороною 1, відповідно до пункту 1.3 цього договору, інформації щодо розташування нерухомого майна, яка наведена у додатку № 1 та схеми користування земельною ділянкою, що наведена в додатку № 2 до цього договору та є його невід'ємними частинами. Податок на додану вартість нараховується відповідно до законодавства України.

Пунктом 2.3 договору погоджено, що відшкодування витрат на сплату земельного податку здійснюється стороною 1 щомісячно не пізніше 15 числа місяця наступного за розрахунковим шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку сторони 1 на поточний рахунок сторони 2 на підставі виставленого стороною 2 рахунку. Рахунок стороною 2 виставляється не пізніше 5 числа місяця наступного за розрахунковим. У разі неотримання стороною 1 оригіналу належним чином оформленого стороною 2 рахунку у строк, встановлений цим пунктом, сторона 1 звільняється від будь-якої відповідальності за несвоєчасну сплату відшкодування витрат на сплату земельного податку. Сторона 2 самостійно обчислює суму земельного податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію на поточний рік (пункт 2.4 договору).

Згідно з пунктом 4.2 договору за порушення строків здійснення відшкодування витрат на сплату земельного податку, передбачених пунктом 2.3. цього договору, сторона 1 несе відповідальність у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент порушення строків здійснення відшкодування, за кожен день прострочення порушення здійснення відшкодування.

Відповідно до пункту 7.1 договору, останній набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє по 31.12.2014 включно. Сторони домовилися, що умови даного договору розповсюджуються на відносини між ними, які склалися з 13.06.2013. У разі відсутності письмового повідомлення будь-якої із сторін про відмову від продовження строку дії цього договору за 30 календарних днів до спливу строку дії цього договору, цей договір вважається продовженим на кожний наступний рік та на тих самих умовах (пункт 7.2 договору).

Пунктом 7.3 договору встановлено, що відповідно до ч. 2 ст. 212 ЦК України цей договір втрачає чинність відносно відповідної тієї чи іншої земельної ділянки у разі (скасувальна обставина): припинення стороною 1 користування відповідною земельною ділянкою; втрата стороною 2 права власності/користування відповідною земельною ділянкою; оформлення стороною 1 права користування/права власності на земельну ділянку

До договору складено Додаток № 1 Інформація щодо розташування нерухомого майна та Додаток № 2 план-схема розташування нерухомого майна.

Також суди установили, що сторони укладали додаткові угоди, а саме: № 1 від 22.12.2014, № 2 від 10.02.2015, № 3 від 03.02.2016, якими сторони, зокрема, змінювали строк договору, перелік ділянок, з яких підлягають відшкодуванню витрати на сплату земельного податку.

Додатковою угодою № 3 від 03.02.2016 сторони погодили перелік земельних ділянок, з яких підлягають відшкодуванню витрати по сплаті земельного податку, та погодили, що додаткова угода набирає чинності з дня її підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Умови додаткової угоди застосовуються до правовідносин сторін, що виникли між ними з 01.01.2016.

Суди з'ясували, що на виконання умов договору позивач виставив рахунки за період з січня 2016 року по березень 2016 року на загальну суму 157408,23 грн., а саме: № 02188234 від 03.02.2016 на суму 52469,41 грн., № 02198234 від 29.02.2016 на суму 52469,41 грн., № 06318234 від 31.03.2016 на суму 52469,41 грн.

Однак оплата здійснена відповідачем частково, рахунок № 06318234 від 31.03.2016 на суму 52469,41 грн. відповідачем не оплачено, зазначені обставини сторони не заперечують.

Відмова відповідача сплатити рахунок за березень 2016 року стала підставою для звернення з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором на суму 52469,41 грн., місцевий господарський виходив з того, що відповідач набув право господарського відання на нерухоме майно, яке розташовано на земельних ділянках, які знаходять у постійному користуванні позивача, однак право постійного користування позивача на спірні земельні ділянки станом на день розгляду спору не припинено; сторони домовились про відшкодування позивачу земельного податку, який сплачується останнім до державного бюджету за земельні ділянки, на яких розташовано нерухоме майно відповідача; договір про відшкодування витрат на сплату земельного податку є чинним та в установленому порядку недійсним не визнаний.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та, зокрема, зазначив, що матеріали справи не містять доказів оформлення Адміністрацією Миколаївського морського порту права власності чи права користування земельними ділянками, на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна, що належать останній на праві повного господарського відання; доказів погашення заборгованості за договором про відшкодування витрат на сплату земельного податку відповідач не надав.

Приписами статті 270 Податкового кодексу України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до статті 286 цього Кодексу підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Статтею 120 Земельного кодексу України (у чинній редакції) визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідні положення містяться також у статті 377 Цивільного кодексу України.

Наведені вище приписи законодавства зумовлюють право особи, яка набула на законних підставах право власності на будівлю або споруду, користуватися земельною ділянкою, на якій розташовані відповідні будівлі та споруди, чи частиною, на якій вони розміщені, незалежно від наявності відповідного розпорядчого акта.

Разом з тим, як вбачається із встановлених судами обставин, на час розгляду справи земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомості Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", зареєстровані на праві постійного користуванні за Державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт", і саме позивач, щорічно до 20 лютого подає до органів податкової служби податкові декларації з плати за землю та сплачує земельний податок, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що позивач є платником земельного податку, сторони уклали договір, за яким відповідач має компенсувати позивачу частину сплаченого земельного податку у зв'язку із тим, що належне відповідачу нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці позивача.

Відповідно до приписів статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За приписами статей 11, 629 цього Кодексу договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 626 Кодексу визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу норм статті 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Дослідивши обставини справи, суди попередніх інстанцій не встановили також наявності скасувальної обставини щодо спірних земельних ділянок.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Таким чином, установивши факт наявності заборгованості за договором про відшкодування витрат на сплату земельного податку № 226-Р, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення 52469,41 грн. основної заборгованості, а також 2904,45 грн. пені, передбаченої пунктом 4.2 договору (з урахуванням перерахунку, здійсненого судом).

Доводи касаційної скарги щодо невідповідності укладеного сторонами договору вимогам чинного законодавства є безпідставними, оскільки: право позивача на користування земельною ділянкою, на якій розміщено його нерухоме майно, прямо випливає з положень чинного законодавства, а не виникає внаслідок укладеного договору; сторони договором не змінювали порядок сплати земельного податку; зміст врегульованих договором відносин не суперечить вимогам розумності та справедливості.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського судів, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 4-2, 4-3, 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в судових рішеннях.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих рішення та постанови з мотивів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту) залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 у справі № 915/657/16 Господарського суду Миколаївської області та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т.Дроботова