Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року Справа № 910/4533/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Євсікова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року

у справі № 910/4533/16

господарського суду міста Києва

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дженерал Авто Груп"

до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

про визнання договору застави недійсним та зобов'язання вчинити дії

за участю представників сторін:

позивача: Гвоздецький А.М.

відповідача: Мединський М.М.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Дженерал Авто Груп" звернулося до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про:

- визнання недійсним договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24 жовтня 2013 року, укладеного між сторонами у справі;

- припинення обтяження - застави рухомого майна на підставі договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24 жовтня 2013 року;

- зобов'язання вчинити дії щодо державної реєстрації припинення обтяження на підставі договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24 жовтня 2013 року.

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що спірний договір застави суперечить чинному законодавству, а саме: ст. 41 Закону України "Про заставу" та ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", оскільки в договорі не індивідуалізовано предмет застави - товари в обороті, відсутні конкретні вказівки на його ознаки, тобто в порушення ч. 3 ст. 180 ГК України не встановлено предмету договору застави, у зв'язку з чим зазначений договір застави № НКЛ-2019631/S3 від 24 жовтня 2013 року підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18 квітня 2016 року (суддя: Плотницька Н.Б.) позов задоволено частково. Припинено обтяження - заставу рухомого майна на підставі договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24 жовтня 2013 року, укладеного між сторонами у справі. Зобов'язано публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" вчинити дії щодо державної реєстрації припинення обтяження на підставі договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24 жовтня 2013 року і вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про обтяження. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року (склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. - головуючий, Скрипка І.М., Тищенко А.І.) рішення господарського суду міста Києва від 18 квітня 2016 року залишено без змін.

Не погодившись із зазначеною постановою апеляційного господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 24 жовтня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (заставодержатель, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дженерал Авто Груп" (заставодавець, позивач) укладено договір застави № НКЛ-2019631/S3, відповідно до умов якого заставодавець передає заставодержателю в заставу у якості забезпечення виконання Публічним акціонерним товариством "Запорізький автомобілебудівний завод" (позичальник) своїх зобов'язань за договором кредитної лінії № НКЛ-2019631 від 24 жовтня 2013 року, укладеного між заставодержателем та позичальником, товари в обороті, перелік яких наведено в додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною.

Згідно з додатком № 1 до договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24 жовтня 2013 року у заставу передано товари, які наявні на складах (за даними складського обліку) у 39 дилерів станом на 24 жовтня 2013 року, а саме: автомобілі Chevrolet - 410 одиниць, балансовою вартістю 64 222 641 грн. та автомобілі Opel - 228 одиниць, балансовою вартістю 35 778 735,00 грн., всього 638 одиниць. Місцями зберігання автомобілів Chevrolet та Opel в додатку № 1 зазначені підприємства, розташовані в 23 різних областях України та АР Крим, за вказаними в додатку адресами.

У березні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Дженерал Авто Груп" звернулося до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання недійсним зазначеного договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24 жовтня 2013 року, припинення обтяження - застави рухомого майна на підставі договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24 жовтня 2013 року та про зобов'язання вчинити дії щодо державної реєстрації припинення обтяження на підставі договору застави.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

Під час укладення господарського договору у будь-якому разі необхідно погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до її якості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 584 ЦК України визначено, що у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмету застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмету застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про заставу" предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у даній справі про визнання договору застави № НКЛ-2019631/S3 від 24 жовтня 2013 року недійсним, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що спірний договір є неукладеним, оскільки сторони не досягнули згоди щодо предмету застави, як істотної умови договору, з огляду на те, що сторони в договорі в порушення ст. 41 Закону України "Про заставу" та ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не визначили відомостей, які б дозволяли індивідуалізувати заставлене рухоме майно, не визначили тип транспортних засобів, їх модель, рік виготовлення, колір, об'єм двигуна, повну масу, VIN-код, тощо. З огляду на викладене, суди дійшли висновку про те, що спірний договір застави, як неукладений, не створює правові наслідки виникнення права застави, а опис обтяженого майна, який не містить ідентифікуючих ознак, не створює виникнення у сторін прав за таким обтяженням, у зв'язку з чим суди задовольнили позовні вимоги частково.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними та такими, що зроблені без належного з'ясування усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у даній справі з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмету застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї зі сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмету застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Положенням ст. 41 Закону України "Про заставу" визначено, що договір застави товарів у обороті повинен індивідуалізувати предмет застави шляхом зазначення знаходження товарів у володінні заставодавця чи їх розташування в певному цеху, складі, іншому приміщенні або іншим способом, достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави.

Пунктом 1.1. договору застави визначено, що предметом договору є товари в обороті, перелік яких наведено в Додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною. Предмет застави знаходиться за адресами, зазначеними в додатку № 1 до цього договору.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в додатку № 1 до договору застави сторони зазначили перелік товарів, переданих в заставу, а саме: автомобілі марки Chevrolet та Opel у загальній кількості 638 одиниць, та зазначили дилерів та адреси місць зберігання цих автомобілів.

Таким чином, в спірному договорі застави сторони визначили опис предмета застави у загальній формі з вказівкою на вид заставленого майна - автомобілі марки Chevrolet та Opel та зазначили конкретні адреси місць зберігання заставленого майна, що відповідає положенням частини 2 статті 12 та ст. 41 Закону України "Про заставу".

Однак, наведеного не було враховано судами попередніх інстанцій, у зв'язку з чим висновки судів про відсутність в договорі відомостей про вид заставленого майна та його індивідуалізуючих ознак є передчасними.

Крім того, суди не надали належну оцінку і умовами спірного договору застави, зокрема пунктам 1.2., 1.3. договору, в яких передбачено, що право власності заставодавця на предмет застави підтверджується балансовою довідкою № 1288 від 24 жовтня 2013 року, балансова вартість предмету застави за якою становить 100 001 376,00 грн.

В матеріалах справи наявна балансова довідка № 1288 від 24 жовтня 2013 року, засвідчена підписами Генерального директора зі сторони позивача та підписом заступника Генерального директора - зі сторони відповідача, в якій встановлено, що вона видана банку на підтвердження того факту, що станом на 24 жовтня 2013 року на балансі ТОВ "Дженерал Авто Груп" на бухгалтерських рахунках обліковуються автомобілі у кількості 638 штук за переліком, наведеним в довідці із зазначенням в ній номеру кузова, собівартості, дилера та адреси зберігання кожного автомобіля.

Однак, суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги наявність такої довідки та не надали їй належну оцінку на предмет наявності в ній відомостей, які дозволяють індивідуалізувати заставлене за спірним договором майно.

З огляду на викладене висновок судів попередніх інстанцій про те, що предмет застави не ідентифікований сторонами в спірному договору у відповідності до ст. 41 Закону України "Про заставу" є необгрунтованим.

Крім того, відповідно до ст.ст. 42, 43 Закону України "Про заставу" при заставі товарів в обороті або у переробці заставодавець зберігає за собою право володіти, користуватися та розпоряджатися предметом застави відповідно до правил цього розділу.

У разі відчуження заставлених товарів заставодавець зобов'язаний замінити їх іншими товарами такої ж або більшої вартості.

Таким чином, на застоводавця покладено обов'язок забезпечити наявність за визначеними в договорі адресами необхідної кількості заставленого майна - товарів в обороті на загальну суму заставної вартості, погоджену сторонами в договорі, чого також не було враховано судами попередніх інстанцій.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів в порушення ст. 43 ГПК України було неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, порушено та невірно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, у зв'язку з чим суди дійшли передчасних висновків у справі, а постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.1117 ГПК України). Встановлення зазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на зазначене, рішення господарського суду міста Києва від 18 квітня 2016 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року та Рішення господарського суду міста Києва від 18 квітня 2016 року скасувати.

3. Справу № 910/4533/16 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий І.А Плюшко

Судді: С.С. Самусенко

О.О.Євсіков